Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50955
Рецензій: 95697

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 39590, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.192.16.60')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Мініатюра

Понад усе

© Катерина Омельченко, 20-10-2014
Де воно то береться, з яких глибин, з яких океанів підсвідомості і напівміфічної генетичної пам’яті, що Київ, такий байдужий і модерновий, перетворюється на скривавлену, роз’ятрену рану?

Машини, такі добрячі, лискучі іномарки, з такими пихатими й задоволеними життям і собою власниками. Квартири на сотні квадратних метрів… Ти виходиш із дому – колишній найкращий випускник найкращого вузу, перспективний і молодий, хазяїн життя; мармуровий дог, величаючись, наче на нього корону напнуто, гордовито заходить до ліфта – час гуляти, час попирати валютними лапами підкорений київський асфальт. Телефон? Не гірший за телефон найкрутішого вилупка на цій планеті. Одяг? Сам диявол не погребував би купувати в одному магазині із тобою. Так, так, може й перебільшення, але, якщо не реальність, то, принаймні, відчуття такі маєш, і прагнення, і потенціал. А настрій – це ж головне. Ти знаєш, чого прагнеш, знаєш, у якому напрямку зростати, і свято віриш, що за рік, за два, матимеш все, чого душа забажає.

Тож, ти виходиш, а там цей Майдан. Вкидаєш п’ятдесят-сто гривень до пластикової банки зі зрізаним верхом зараз, залишаєш за собою право на вечірню доброчинність, завертаєш у бічну вулицю і, з почуттям виконаного обов’язку, їдеш на роботу, де за кавою і цигаркою, таким саме, як ти, задоволеним і перспективним, розповідатимеш про власний щоденний подвиг грошової пожертви. Потеревенили про політику, посміялися з дурнуватого й простакуватого, цілком сумирного, здається, Овоча, пометикували, скільки тому Майдану на роду написано. А далі робота, робота… Бо терміни ж підтискають. Бо не вічно ж молодість триватиме, і вже зараз, зараз треба потурбуватися про достойну, ситу старість, про те, що передати у спадок ненародженим дітям і онукам. Клопоти… Нескінчені й безмежні клопоти.

Але твої одвічні супутники, спокій і задоволення, кудись поволі і непомітно для тебе зникають. Дурників побили? Господи, та буває ж! Чого переживати? Серед ночі… Підступно… Дівчата кричать? Плачуть – бо дуже страшно, бо величезні дядьки з кийками… Господи, та бу…

Господи, та де ж вони взялися наступного дня? Навіщо ж їх тут ще більше, ніж учора? Адже ж б’ють… Чому дорога на роботу вже не здається такою звичною і райдужною? Чому якось не думається про власне щасливе майбутнє? Чому все важче і важче відкупитися від сумління тією сотнею гривень? Чому ввечері, окрім тих грошей, несеш сіль, цукор, воду, дрова? І все одно, мало, мало… Немає спокою! Чому заздриш маленькій, непомітній дівчині з роботи, в якої геть немає тих перспектив, що в тебе, але яка вечорами йде зашивати людям рвані рани?

Чому маленькі, непоказні, метушливі вуйки в стареньких пошарпаних камуфляжках раптом здаються важливішими за суворого, та справедливого шефа в бріоні та зі страшенно дорогою каблучкою? Метушаться вони, тренуються, розтинають повітря своїми кумедними дерев’яними щитами, вчаться атакувати битками… Кого? Отих темних орлів? Оту живу стіну м’язів, шкіри й металу? Дурні.

Дурні! Та чому ж ти не можеш ніяк проминути повз них? Чому ноги відмовляються виносити тебе звідси, з цього дурного, самовбивчого цирку додому? Чужинець, західняк, гуцул вигукує:
-Слава Україні!
Ти ніколи не чув цього на власні вуха. Звідки ж ти знаєш, що відповідати? Звідки це відомо десяткам інших молодих, перспективних, заклопотаних роботою і розвагами киян?
-Героям слава! – на один голос відповідають молоді кияни і здивовано поглядають одне на одного.
-Слава нації!
-Смерть ворогам!
-Україна…
-Понад усе!
Лине дикий, нечуваний бандерівський клич над чорними шоломами, над бруківкою Майдану, над усіма мріями і перспективами. Маленькі, зацьковані роботяги, неосвічені селяни, рибалки, хлібороби, ті, що зберегли традиції і дух, не бійтеся: ви не самі. Віднині вся Україна з вами. Кияни з вами. Святе місто постало!    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анна Edelweiss, 31-10-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 22-10-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Viktoria Jichova, 21-10-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 21-10-2014

Незбагненне справді

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 21-10-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.49025201797485 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …