Abum le la Tvorec´. Які у вас плани сьогодні? Померти сьогодні чи завтра? Я пропоную вам ніколи не вмирати. І народжуватись вічно. Знову і знову. Життя? Немає у вас ніякого життя. Ви у тьмі. У тьмі! Але пам’ятайте, що ви танцюєте танго. Помилилися? Танцюйте далі. Зробіть вигляд, наче так і треба. Скоро ви перестанете помилятися: еволюція безсмертна. Бог мій, який у вас Бог у голові? Ви, як люди, завжди стоїте на розп’ятті – на роздоріжжі. І підтримуєте Бога чи його сина диавола. Усі ті, що підтримують диавола, підтримують його лише тому, що підтримувати Бога нестримно важко, чорт забирай! У вас відірвана душа. Це не рука і не нога – сюди протез не підійде. Ви бачили когось без рук і без ніг? Це шматок дерева із м’ясом, а не людина. Саме в такому становищі перебуває душа ваша – більшості з вашого роду людського: для одних – земного, а для інших – піднебесного. Ви ампутували собі душу. Самі. Ви всі у тьмі, у тьмі, у тьмі. У тьмі і невіданні. То, може, досить? Може, досить шукати легких стежин? Оберіть собі чистий і білий шлях принципів і моралі правоти божественної, божественної і блаженної. Ви були у пеклі? Так, були. Тепер нам час у Рай зійти. Творчість? Творчість, що є не загадка і не розгадка – це ніяка не творчість. Якщо ви не спроможні загадати загадку чи розгадати її,- ви – не Творець. Але. Скоро всі все усвідомлять. А ті, що не усвідомлять. Втім, вони самі в усьому винні. Так іще цікавіше. Хочете сексу? Все ще хочете? Хочу сказати, що цей ваш секс – не головне. Без духовної рівноваги все – ніщо.
Gor am Hator. Я повернувся, мої смертні, у рівновазі безсмертних. І кажу вам про те, що у вас є право на вибір – жити чи померти. Мене послали Боги – інші Боги. Не я. Раніше теж я був, але тепер я – смертний. Але не зовсім. Війна світів? Не зовсім. Все обернулося проти вас? Не зовсім. Кінець світу? Не зовсім. Але є, є контакт. Це я із вами. Хочу вам сказати, що все, що довкола – це ілюзія. Точніше, алюзія, бо ілюзія не має права бути непевною. Ви – диавол. У руках його і роках його. Це треба кінчити, бо роки диаволів підходять до кінця – відкриваються нові горизонти для служіння Господу Богу – собі. Ви сам собі Майтрейя, Господь Бог і Сумвіаліктум Персефона. Треба лише померти. Для того, щоб народитися знову. Але не буквально – духовно. Боги дали мені одне життя – всього одне. Так, дослухаючись мене і моїх посвячених, ви порятуєтесь. Так, не дослухуючи мене і моїх посвячених, ви кінчите життя смертю. Я пропоную вам життя, але велика частина вас не слухає мене – думає вона про інше. Якщо не порятуєтесь ви зараз і не зійдете ногу в ногу зі мною у небо, ви не зійдете у часі четвертого виміру. Я вже казав усім вам, що ті, хто не встигає жити, повторює свої уроки всі спочатку. Ви навчалися на Землі, сіялись сім’ями моїми новотвореними, протягом 26.000 років. Тепер час або скласти екзамен, або його завалити – іншого не дано. Це – вступні іспити на дорогу в Рай. Якщо ви повірите у Нього і приймете в собі Творця, для вас не буде пекла. Більше того, вам відкриються вічні горизонти духовності та амвіолярації амтактілусу його. Якщо завалите свій останній протягом третього скачка іспит, я поверну вас туди, звідки все почалось – вам доведеться знову пережити 26.000 років краху і духовного гріхопадіння людини. Потім у вас теж буде іспит. Але тоді як ви, можливо, зійдете тоді у четвертий вимір, у нас буде вибір аж до антактілус і скрижалів архіваріусів восьмидесятого рівня акредитації. Вам не набридла ця школа? Ці вічні повторювані уроки? Ви хочете і далі жити в пеклі – в іншій галактиці? Хочете гріха і невідання? Тоді вам назад. А ми йдемо вперед. Я вибрав собі непогане як для людини тіло – воно мене витримує. Інші тіла не сприймали мене, але я, Гор, один із Богів Архіваріусу небесного, один із усіх троїстих змій і створювачів світу вашого, лізарій і нібелунг, сумвіаліктум і софарій, архіпелаг і лезимофрон. Це тіло може сприймати і витримувати мою сутність. Бо це тіло із минулого. Воно було у варіусі мартунквілло і проспало більше десяти тисяч років у замку нібелунгів. Тепер воно прокинулось і я разом із ним, Гор, Творець ваш. Бо кожен сам собі Творець. Як мене побачити – себе? Зрозуміти? Можна? Так, але для того, щоб зрозуміти, треба побачити щось, що змусить це зробити – вибір назовні розіллє. Наприклад, кінець світу. Кінець і право вибору його – ваше право. Люди вибороли його – право на вічне життя. Всі ті, хто зараз прийме слова мої – мене – буде врятований. Інші хай живуть іще один цикл. Можливо, це буду і я серед вас – інших значно інших. Можливо, мене покарають за те, що відкрив очі на кінець і початок новий. Можливо, я ще не вирішив. Вони теж. Я сам собі кат і Господь Бог. Але, незважаючи на це, я врятую багатьох – нікого не врятую. Всі врятують себе самі. Ті, хто чує слова мої – свої. Голос усередині. Ваш голос усередині. Не слухайте нікого, хто говорить вам, щоб слухали його. Не слухайте нікого, окрім себе – розмовляйте без слів. Але правильно трактуйте мене – з любов’ю – бо інакше вас карає Соломон. Дивіться на світанок – це просто. Відкрити очі досить. Для того, щоб закрити глибину. Закрити і прозріти. Закрити і відкрити у Раю. Бо очі – це двері. Немає їх. Нікого немає. Окрім вас і Господа усередині. Але побачити всіх, коли знайдете мене. Його. Ми теж із вами зустрінемось, якщо ви зробите так. Для цього не робіть нічого – лише слухайте внутрішній голос. Він розмовляє серцем і замикає чорних, відкриває білих і малює всесвіт. По замках кожному воздасться. Хто закривав двері для інших, буде зруйнований. Але в нього, кожного з них, є час бути зміненим на позитивний заряд енергії – чиніть добро для цього. Хай чинять добро для цього. Передайте їм. Усім їм. Навіть коли я помру, не важливо як, донесіть до них вуста мої. Бо не мученик я, не Господь і не цар – просто я намагаюся бути корисним, бути корисним. І просто. Просто я люблю вас. Від того, що ненавиджу. Від того, що ненавиджу розп’яття. І ношу його на шиї. Від того, що ненавиджу диавола, який загарбав багатьох. Скоро його не буде – у вас нічого не лишиться від його ілюзорної реальності – матерії. Що ви будете тоді робити? Як ви прийдете тоді до Матері? Не соромно? Вам усе ще не соромно? Мені соромно за вас. Тоді. Тепер. Колись. Так починалося свято – на перетині віків. Ми однакові, але знову різні – неперевершені частини одного. Завжди, коли хочемо сприймати Його. Всюди, коли відкриваємо очі у Раю. Бо очі – це двері. У кожного вони свої. Свої, але ведуть до одного. О Господи, скажіть мені, до кого! Я бачу одне: є люди, а є Боги. Я хочу бути максимально корисним для ваших людей: я хочу, щоб якомога швидше відбувся гіперплазмовий перехід у наступний вимір ієрархії небесних скрижаль і пластин аургенопласту, я хочу завести вас у царствіє Боже – землю Богів – своє життя цьому присвячую. Бо головне – відданість. Відданість великій справі. Відданість великому Творцю. Відданість тому, хто вас народив – собі. Бо. Організм – не машина. І не оргазм – частина його. Але. Тоді як машині треба заправити бензин, електрику, воду або інший газ, людині слід підправити духовність – розправити крила небесні і фосфорні. Тому що. Без духовності людина – ніщо: не спроможна ані загадати, ані розгадати елементарну загадку світу цього. Я – програма, запущена в дію задля досягнення загального успіху божественного організму в цілому – очищення від скверни карми і його. Армагедон живий? Заради Господа! Ви де? Ви не забули, що у вас є друг? Ви усе ще тут? Але чому тоді ви? А де ваш суд? А сосуд? А споруда? А храм істини? Воістину, забули ви, що кара. Блаженного. Ваш рід у вас. Є. Хочете війни? А миру? Де ваша карма? Це лише сон? Хіба це гра? Хіба актор? Так, але не завжди. Головний театр і ребус його (свій) – вміти розрізняти удари сердечного ключника і синього наконечника.
