Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2579
Творів: 46814
Рецензій: 91202

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Лірична замальовка

Зимовий лист до річниці

© Олександра Стеблюк, 15-10-2014
«Любий! Коханий! На дворі зараз так сиро та мокро. Йде сніг.  Але в моїй душі тепло та затишно, бо ти поруч. Мені досить твоїх очей, щоб зігрітися і твоїх рук, щоб відчути затишок. Тоді я розумію, що я дійсно вдома!» – почала свого листа Оксамитка. Вона сиділа на кухні і чекала поки чайник сповістить, що час пити чай. А поки він млів на вогні дівчина починала листа до свого чоловіка, який затримувався на роботі. Завтра у них річниця. І думки вирішили заполонити її чорняву голівку. Що ж, треба неодмінно їх викласти на папір.    
« Зима наче створена для нас. Ми обоє любимо тепло і тому вечорами і ночами  зігріваємо одне одного. Влаштовуємо власне кубельце з ковдри і  розказуємо одне одному казки. Ми вже такі дорослі, але дорослі, як діти. А яку казку я розповім тобі цієї зими? Мабуть, ця казка буде створена зі щирості, вибачень, виправлень та вдячності. Я сама напишу її на чистому аркуші паперу і надішлю тобі у нашу річницю. Коли зима буде лютувати, а морози щипати за носи та щоки ти прочитаєш мого листа сповненого любові, ніжності та теплоти. Обов’язково завари собі трав’яного чаю і смакуючи, читай мого листа. Так тобі буде ще тепліше!
Любчику! Мені згадується як ми називали одне одного багато років тому. Які то були слова! Вони лилися із самісінького серця і вуста пошепки вимовляли їх. Дивно…але чомусь зараз ми дедалі рідше їх промовляємо. Чому?! Звичка?! Приїлося?! Чому час наводить свої порядки? Але моє бажання сильніше часу, сильніше «звички», сильніше «приїлося». Я ХОЧУ все ВИПРАВИТИ! І я прошу тебе допомоги!
Пригорни мене до себе і назви мене «ніжною». Назви мене так, як називав тоді… «моєю квіточкою», «коханою», «дівчинкою».  Ти промовляв «моя дівчинко» і я танула в твоїх обіймах. Моє серце шалено стукотіло, воно оживало.
Багато років я боялася кохання, боялася покохати, боялася болі. Але ти змінив усе! Ти зрушив мій страх, прогнав його і я відчула  тихий спокій кохання. Дякую тобі за нього! Дякую за впевненість у себе, в свої сили, в свої мрії та прагнення!
Але ще я хочу вибачитися за мої маленькі і великі гріхи проти тебе. Я знаю, що я недосконала і часто чиню по дитячому. Але те виходить якось само по собі. Я хочу змінюватися! Я прагну цього… я прагну розуміння. Адже ти мене розумієш?! Ти завжди мене розумів! І я така вдячна тобі за це.
Знаєш, я досі бережу той глечик з нашими записками. Якось так по-дитячому… але так зворушливо. Якісь червоні скручені папірці, а скільки любові і ніжності там живе досі. Я от нещодавно перечитувала. Лишень розгорнула і  вже повіяло теплом та коханням.  А ті листи, що надсилали одне одному… Мені бракує слів. Ти й сам все знаєш, що вони означають для мене… для нас…»
Чайник загудів на самих цікавих думках. Час пити чай зі смаколиками, які зготувала сьогодні вранці. Аромат трав’яного чаю відніс дівчину у далеке літо  цукерково-букетного періоду їхнього зустрічання. І вона знову поринула у думки, і продовжила писати.
« Я щаслива, що ми «розвивалися» повільно, але впевнено. Що наші стосунки були не такими, як у інших. Що наші вияви любові були обережними і трепетними. Ми були, як малі діти. Але це так прекрасно!  Що біла весільна сукня з фатою дійсно символізувала чистоту та невинність. Це дрібниці для інших, але для мене це увесь світ. І ти підтримуєш цей світ. Це добре!
Зараз, коли ми стільки років вже разом і підростають наші діточки-квіточки я хочу, щоб ти знав, що в своєму серці я завжди берегтиму ті спогади, буду збирати інші і обов’язково буду зберігати їх для нас і наших дітей…
Маю надію, що цей лист зігрів тебе, подарував тобі ностальгію і надав сили жити далі у цю хуртовинну зиму. Я кохаськаю тебе! Як колись, пам’ятаєш?»
Оксамитка закінчила свого  теплого листа,  акуратно вклала його у конверт  і залишила на кухонному столі біля їхнього сріблястого блокнота, де записана їхня есемесна переписка. Вона знову дарує його. Вона дарує спогади…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75497889518738 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …