Кажуть, що є люди-будинки, які нагадують затишну оселю, де чистота та порядок, де завжди пахне домашніми смаколиками або варенням. До таких будинків хочеться заходити все частіше і частіше…
А є люди- будинки-горища. Вони закинуті, часто з павутинням та пилюкою. Туди зносять увесь непотріб та зайві речі. Ті речі, які втратили актуальність чи зносилися «прикрашають» горище. І вони там накопичуються, і накопичуються… Такі люди наповнюють себе весь час непотребом, сміттям. І вже потім самі від цього страждають. Вони запилюються, обростають павутинням проблем та страхів.
Є і люди- закинуті будинки. Закинуті будинки теж непотрібні. Про них забули, їх занехаяли. Там вже немає колишньої атмосфери, колишнього тепла та прихистку. Немає дитячого сміху, як того дихання. Немає любові, як того життя. Вони собі все стоять та помалу вмирають… Аж поки ці будинки повністю не зруйнуються і їх не знесуть.
Є люди-будинки, в яких завжди закриті вікна. Вони не пропускають світло у кімнату, не дають будинку дихати на повні груди, не дають погрітися на сонечку. Бо темрява поглинула увесь простір. Такі будинки депресивні та бояться світла. Є такі люди, які зашторюються від усіх, навіть від пір року, від сонця. Вони живуть у внутрішньому світі і бояться впустити до себе хоча б промінчик сонця. Їм обов’язково треба той, хто прийде і відкриє завісу і впустить світло у кімнату.
Є люди-будинки-багатоповерхівки. Вони високі, аж до неба. І такі недоступні. Такі горді та самотні. Вони самі по собі, вони відокремлені. І щоб дістатися верхнього поверху, треба скористатися ліфтом, треба докласти певних зусиль. А що робити, коли ліфт не працює?! Це зовсім не просто. Не просто, коли немає містка до такої людини-одинака, немає тих східців, того ліфту. Часто такі люди так і живуть, високо, відокремлені від усіх.
Є також люди-будинки на колесах. Про такі будинки багато хто мріє. Адже з таким будинками можна подорожувати будь де. Поїхати і до моря, і у гори, і за місто. Такі будинки компактні, але з усіма зручностями. Вони мініатюрні, милі фургончики. Такі люди зазвичай комунікабельні, не прискіпливі, романтичні натури, ризиковані, які полюбляють нові відчуття. Вони йдуть за покликом серця. І їм не важливо де буде наступна їхня ніч, чи у їхньому рідному місті, чи просто неба на березі моря.
Є звичайно люди-замки-палаци. Вони побудовані у прекрасному зеленому місці, зазвичай з садом та парком. Їхня будівля кам’яна і надійна. В такому будинку можна почувати себе захищеним від усіх негараздів світу. Обов’язково обігрівають такі будинки каміни та багато шкіряних килимів. Все у такому будинку підібрано зі смаком та за класикою жанру. Обов’язковим є кабінет та величезна бібліотека з драбиною. Такі люди наче блакитної крові, наче аристократи. Вони обізнані, навчені інтелектуали. З такими людьми приємно мати справу адже їхня вихованість проявляється у всіх їхніх справах.
Є люди-будинки-кантрі. Це прості будинки, але з родзинкою. Зі своїм простим стилем. Але у тій простоті криється уся краса та сільська романтика. Дерев’яна підлога, в’язані круглі килимки та серветки на бильцях крісел та диванів, клаптикова ковдра та картаті пледи, балдахіни над ліжками, багато домашніх квітів, фарфорових сервізів у серванті, багато маленьких дрібничок на полицях, квіткові покривала та подушки, плетена крісло- гойдалка... Ці люди такі ж душевні, як і ці будинки. Вони мрійники, романтики, прості душевні співрозмовники. У їхньому серці багато тепла та затишку, яке так хочеться дарувати кожному, хто зайде до такого будинку. І головне до таких людей завжди хочеться повертатися і повертатися. Як і до того будинку.
І на останок, є люди-будинки-на деревах. Вони прості, теплі. Їх будують дітлахи, які хочуть мати свою маленьку халабуду. Дійсно ці будинки без недоліків. Вони такі, які вони є. Вони створені для проведення затишних весняно-літніх вечорів, для чаювання з друзями-однолітками, для пустих балачок про все на світі, для розповідей найпотаємніших таємниць. Такі люди наче діти. Вони зуміли збергти свою дитячість. Така от собі доросла дитячість. І ніхто не мусить їх перероблювати, як і той будиночок на дереві, що лишився,як спогад про щасливе дитинство.
Я оберу саме цей будинок. Адже, коли дорослішаєш все одно хочеться повернутися у дитинство, у той дерев’яний будиночок на дереві. А який будинок обереш ти?
