На планеті у наш час була і є одна чудесна і прекрасна країна. Про неї ніхто не знав, бо не було її на жодній карті світу. Щодня багато літаків зупинялися і перепочивали на кордонах цієї країни. Звісно, можна назвати цю країну, але... Самі мешканці-жителі країни з давніх-давен називали її просто — НАША КРАЇНА.
Пасажири, що виходили з літаків, бачили на горизонті густий ліс. У людей було завжди мало часу. Вони галасливо бігали доріжками, піднімали очі, щоб знайти потрібний номер рейсу, цікаву вивіску магазину. Пасажири поспішали, метушилися, нервували, купували, сварилися, жували...
Густий ліс оберігав спокій незнайомої країни. ЇЇ жителі мріяли, щоб одного разу пасажири з літаків прийшли до них, щоб з ними приязно спілкуватися, пригощати їх чаєм та смакотами. Усе про що мрієш — здійснюється.
Одного літнього дня приземлився біля густого лісу літак, з якого вийшли п'ятеро людей, що нікуди не поспішали. Вони були родиною. Тато на плечах ніс маленьку донечку, мама тримала за руку старших синочка і ще одну доню. Родина запримітила ліс ще в літаку. У них виникло бажання помандрувати лісом. Старша доня Катя переконувала всіх, що там є країна.
Про країну дівчинка Катруся дізналася зі старої дуже порваної книги. До дівчинки книга потрапила з рук бібліотекаря міста Богуслава. Тітонька просила відремонтувати книгу. Якщо зробити це турботливо і охайно — книга розкриє таємницю. Так і сталося! Катя у книзі прочитала про дивний народ, мови якого ніхто не знає, бо там , де вони , ще ніхто не був. Живе народ на чудовій території з горами, ріками, морями і степами. Відділені вони від світу не з власної волі густим лісом і високими хвилями.
Тато і мама повірили Катрусі — і всі пішли до лісу.
Там сталося диво - ліс розійшовся, утворюючи тунель. Над головами гілки дубів поспліталися природними візерунками. Місто зустріло гостей тепло і радісно.
- Як тут гарно, - сказала Катя.
- Класа! - захопливо вигукнула маленька донечка Варя.
- Прикольно! - не стримав емоцій старший Костя.
Перехожі віталися з ролиною. Чемний дядечко у зеленому капелюсі запросив родину в ресторан “Фонтан”. Звичайно і ресторан був інакшим ніж знають люди поза межами країни. Розрахувалися у ресторані усмішками, співом, компліментами, жартами, картинами, танцями. Дітям це сподобалося.
Яким чином Костик, Катя, Варя та їхні батьки знали мову — не відомо. Знали — та й все.
Пройшов день, другий, за ними ще багато днів. Родина заприятелювала з різними родинами і почали називати країну також — НАША КРАЇНА. Костик з іншими дітками досліджував Космос. Катруся ліпила пластинки і прикрашала ними вулиці. Варя годувала і няньчила малих звіряток. Мама і тато доглядали сад.
У цій країні не було зоопарків,, беззахисних тварин, забутих людей, загублених іграшок. Світ довкола здавався досконалим. Чудові будинки, доглянути вулички, багатюща флора ф фауна, тобто — рослинний і тваринний світи.. можна багато розповідати про красу НАШОЇ КРАЇНИ, якби не велике АЛЕ!!!
Час від часу сила злих людей може нищити все довкола. Шпигуни злюків і заздрівників проникли таємно в країну і розпочалася війна.
Бідні жителі не знали воєн, вони вміли готуватися лише до свят. У той час вони готувалися до великого щорічного свята пухнастого дерева. Це дерево схоже на ялинку, але ніколи дерев не рубали і не ламали. Їх прикрашали і дарували друзям подарунки, веселилися.
Із народом, що немає зброї та вмінь війни, легко воювати. Війська зла наслали на всіх чари, зруйнували міста і села, пограбували будинки і всі центри відпочинку, магазини. Зачаровані жителі не посміхалися і не співали, не сердилися і не ображалися. Вони стали схожими на роботів. Чари не подіяли лише на п'ятьох — родину, що була не з вихідців країни НАША КРАЇНИ: Катю, Костика, Варвару та їхніх батьків.
Мама бігала до друзів і намагалася їх переконувати щось робити, тато таємно винаходив засоби захисту — військову зброю. Костик допомагав татові. Варонька багато плакала і не хотіла спілкуватися. Катруся закривала очка і мріяла про мир. Усі боялися ночі. Чому ця родина не поїхала до себе додому? Вони любили нову свою країну, любили її красу природи. Людей. Вони мали тут друзів, що потребували допомоги. Їхня втеча — не рятує життя друзів і країни.
Якось вранці рано-рано Катруся взяла за руку ще сонних братика і сестричку і вийшли в сад, де росло пухнасте дерево. Діти почали розвішувати на дерево прикраси. Прокинулися мама з татом, захвилювалися за дітей і вибігли до них у сад. А там красиве пухнасте дерево з іграшками на гілочках і усміхнені діти!
Родина, у якій було троє діток, взялися за руки довкола святкового дерева і співали величну пісню радості. Діти просили щиро-щиро лише одного подарунка. Просили миру!
Усі мрії здійснюються. Щирість дитячих бажань розвіяла чари з злих людей. В одну мить руїни зникли, воїни щезли, люди посміхалися. Дух свята запанував у країні, діти у кожному саду просили одного лише подарунку — МИРУ!
Як виявилося, що ніхто і ніколи не просив миру. Навіть слова такого не було у словнику, там не було і слова “війна”.
На площу міста вийшов дядечко в зеленому капелюсі. Це мудрець. Його всі поважали і цінували. Саме він колись першим зустрів Катю з родиною.
- Любий мій народе, - почав промову мудрець, - мусимо берегти і цінувати МИР. Велика дяка нашим гостям, що врятували нас від злих заздрісників. Усі аплодували, а мудрець продовжив, - Та є одна закономірність: закон збереження енергії. Ви використали багато, аж занадто багато, сил на те, щоб ваше бажання здійснилося. Ресурс ваших можливостей перебування у НАШІЙ КРАЇНІ закінчився. Йдіть з миром і залишайте з миром нас. Ви можете про нас розповідати. У ваших землях вам ніхто не повірить, ніхто не знає нашої мови. Ми ще багато років чекатимемо таких гостей, як ви.
Татові, мамі, Костикові, Каті, Варі забракло часу сказати друзям “щасти”, бо за мить всі сиділи на своїй кухні в Києві. Родина читала казку, що написала і намалювала старша голубоока донечка Катруся. На кухні пахло маминим печивом, спокоєм і снігом з-за вікна.
Дай Боже миру Україні, світу! Це єдине бажання Катрусі, Костика і Вароньки, і всіх всіх діток.
