ЕПІЛОГ
Глава з роману Аркадія Польшакова "Кошовий отаман" . Скорочений варіант.
Фото. Надгробна плита Петра Калнишевського
«Дивлюся на світ Землі занепокоєно,
Полки століть і армії тисячоліть
Пройшли хвилею грізною за хвилею,
За ними батальйони цілих поколінь.
Давно вже впала Запорізька Січ,
Зникли держави, цілі народи,
Але не затишний новий-старий світ,
На світло народжуються все нові кордони.
І знову беззаконня та «раздрай» тут,
Вожді народ зіштовхують лобами,
Воюють за «мундир» та свій «спадок»,
Підім'яти мріють світ і помикати рабами.
А ті все терплять, мукають, пищать,
Як та худоба на суперсучасної бойні.
З них лише одиниці не мовчать:
- Навіщо вам, «сапієнси», всі ті війни?
- Адже і ваш Потоп - не за горами!..»
Петро Калнишевський по способу життя і звичок був типовий закоренілий, загартований у боях і походах запорожець. Про розум Калнишевського свідчить його кар'єра.
Він пройшов усі щаблі ієрархічної драбини в Запорізькій Січі, починаючи від самої молодшої - джури і кінчаючи вищої виборною посадою - кошового отамана.
Посадові обов'язки, починаючи з джури, виконував Петро відповідально і старанно. Те, що він у виборній посаді отамана всього Запорізького Коша беззмінно пробув 10 років, а також те, що він багато разів брав участь в петербурзьких депутаціях козаків, доводять, що він був для свого часу талановитим запорізьким діячем. Козаки в ньому бачили розумного і талановитого батька-господаря Запоріжжя.
Особливу забарвлення додає отаману Петру Калнишевському його благочестя, що виразилося в численних пожертвуваннях церквам, як у самій Січі, так на Святій землі в Єрусалимі, також прийняттям «послушничества» при кінці свого життя, в глибокій старості.
Він докладав великих старання щодо добробуту Запорізьких храмів і постачання їх православними книжками і освіченим духовенством.
В кінці життя, будучи вже вільною людиною, прийнявши послух і ставши ченцем, він з зекономлених на його зміст грошей, на згадку про себе купив і подарував Соловецькому монастирю коштовне Євангеліє вагою понад 34 фунти срібла. На жаль воно не збереглося, усі цінності монастиря пограбували у революцію.
Не дуже тривалою була панахида по Петру Калнишевському. У соборі, де відспівували панахиду по рабу Божому Петру, було небагато ченців.
Якби ховали отамана Запорізького Коша в Січі, це було б щось надзвичайне, десятки тисяч людей прийшли б проводити в останню дорогу батька-отамана, виблискували б хоругви, блищали шаблі і зброя козаків, була присутня вся козацька старшина, гриміли салюти, було б море вінків та квітів.
Гробниця отамана була б вся в свічках і живих квітах.
Проте цьому не судилося збутися. Поховали його там же, на Соловках, скромно, без надмірностей.
Могила Калнишевського зараз знаходиться на головному дворі Соловецького кремля перед Преображенським собором, поруч з могилою графа Петра Толстого.
До цих пір на ній лежить надгробна плита з сірого відполірованого граніту, «прикрашена» святенницькою епітафією, складеною ченцями:
«Тут поховано тіло в «бозі» почилого кошового колишньої Запорізької грізної Січі козаків отамана Петра Калнишевського, засланого в сію обитель за височайшим повелінням в 1776 році на смирення. Він у 1801 році, за височайшим же повелінням, знову був звільнений, але вже сам не побажав залишити обитель, в якій знайшов душевний спокій смиренного християнина, щиро «пізнавшого» свої провини. Помер 1803 року, 31 жовтня дня, в суботу, 112 років від роду, смертю благочестивою, доброю».
Втім, в чому саме розкаявся вже не отаман, а чернець Петро Калнишевський, відомо тільки Всевишньому.
Соловецькі ченці розповіли світу пророкування Авеля на рахунок запорізького отамана, за їх словами отаман буде канонізований церквою як Великомученик.
Так це в наслідку і сталося.
Українська православна церква Київського патріархату на Помісному соборі 2008 р. канонізувала Петра Калнишевського як праведного Великомученика, яким він дійсно був і цього сумного історичного факту нікому не вдасться оскаржити або очорнити.
Не завадило б і Російської православної церкви зробити те ж, що і зробила Українська православна церква, адже всі ми під єдиним богом живемо і те, що кошовий отаман Петро Калнишевський зробив, зупинивши братовбивчу війну між українцями і росіянами, дорого коштує.
Будучи безвинно посаджений Російською імператрицею Катериною II на 86-му році життя в одиночну камеру Соловецького монастиря і випущений через 25 років 15 березня 1801 з царем Олександром I, Петро Калнишевський прожив, промучився у Росії на той момент, страшно подумати, йому було тоді аж 110 років.
Тому у двічі не завадило б Російської православної церкви канонізувати Петра Калнишевського як Російсько-українського праведного Великомученика, який багато зробив доброго і для Росії.
Описавши трагічне життя останнього вільного отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського, можна сказати в кінці:
- Він завжди вірив у перемогу добра, він передбачав історичний хід подій і не сумнівався в тому, що на зміну тиранії, прийде гуманне, справедливе демократичне суспільство, яке було вперше відтворено в його Країні милій.
Підуть зі сцени кати, душителі свободи, і нові покоління оцінять своїх пророків і не зрадять забуттю імена тих, хто наближав розквіт торжества справедливості.
Петро Калнишевський знайшов у собі духовні сили не схилити голову перед сильними світу цього.
Він жив, творив не для себе, а для прийдешніх поколінь людей. Він власним прикладом, усім своїм многотрудним життям показав зразок служіння своєму народові і рідній вітчизні.
Невідворотна похмура перспектива 25-річного довічного ув'язнення цілком могли зломити будь-якого іншого, але не вільного, загартованого у труді та в боях отамана Петра Калнишевського. Він до кінця життя дотримувався правоти своєї справи і не був зламаний тюремними камерами Соловецького монастиря, душевними та фізичними ранами.
Дуже хотілося б, щоб спогадами про Петра Калнишевського, у вас, друзі, пробудилося співучасть, щоб у всіх нас з'явилося співчуття і гарячі молитви за таких героїв як він.
Співчуття, ще раз співчуття, розуміння його ідеалів, як цього нам зараз всім бракує!
Для більшості з нас до цих пір люди за гратами - це люди небезпечні, які без жодного приводу можуть побити, зарізати, вбити. Фактично це не зовсім так. Господь знає, що робить. І тільки щира любов до всіх людей, рідної землі, до батьківщини і животворне Слово може розтопити лід будь-якого серця.
Напевно, саме тому козацтво, такі отамани як Петро Калнишевський та інші були та й залишаються для України святинею, синонімом свободи, людської і національної гідності.
У найтяжчі часи український народ вірив у своє визволення, у відродження республіки, а при першій можливості прагнув втілити свою мрію в життя, доводячи, що козацькому роду нема переводу, вони приймали до себе всіх, хто вірив у Святу Трійцю.
Нащадки славного отамана свято шанують пам'ять про Петра Калнишевського.
У рідному селі Петра Калнишевського відкрито музей кошового отамана. Його експозицію склали унікальні експонати. Щоб розповісти про них, треба написати ще одну книгу. Але про один із них варто сказати хоча б кілька слів.
До наших днів дивом дійшло подароване Свято-Троїцької церкви Петром Калнишевським престольне Євангеліє.
На замовлення кошового отамана на оформлення його обкладинки київський золотих справ майстер Іван Равич витратив близько пуда срібла. На Євангелії зберігся напис, зроблений рукою Петра Івановича.
Очевидці свідчать, що Свята книга випромінює потужний потік енергії у вигляді людського тепла, ця енергія відчутна долонями рук, коли торкаєшся книги.
Будучи президентом України Віктор Ющенко відвідав музей Гулаку, який знаходиться на території Соловецького монастиря. Перебуваючи на Великому Соловецькому острові, В. Ющенко поклав квіти до меморіалу пам'яті жертв Гулаку, і до погруддя кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського, і пам'ятного хреста на Старому Соловецькому кладовищі.
Біля бюста П. Калнишевського В. Ющенко поклав рідну для отамана землю, яку привіз з України. Екс-президент також оглянув Нікольську церкву, Троїцький та Преображенський собори, монастирський млин, житлові та господарські приміщення, побував у іконописній палаті.
Глава української держави взяв участь у молебні на честь засновників Соловецького монастиря - преподобних Зосима, Саватія і Германа Соловецьких, та Святого великомученика Петра, а також у літії у надбрамної Благовіщенській церкві по померлим у роки гонінь.
Екс-президент України В. Ющенко передав обителі пам'ятні подарунки - ікону Миколи Чудотворця, український рушник, блюдо петриківського розпису та книгу «Український іконопис».
Він також передав у подарунок музеєві дослідження Інституту археографії та джерелознавства Національної академії наук України та СБУ «Остання адреса» до 60-річчя Соловецької трагедії.
Це унікальні архівні матеріали, велика частина яких друкується вперше. Вони розповідають про долі в'язнів Соловецького табору.
Крім того, В. Ющенко подарував розсекречені архівні дані СБУ на вісьмох в'язнів - Аркадія Барбару, Володимира Підгаєцького, Володимира Удовенка, Григорія Холодного, Марка Вороного, Миколу Зерова, Ананія Лебедя та Павла Пилиповича.
Екс-президент залишив запис у книзі почесних гостей музею, політичних жертв Соловецького табору особливого призначення.
«З невимовним болем і глибокою скорботою схиляю голову перед усіма жертвами тоталітаризму, які загинули на Соловецьких островах», - написав В. Ющенко... «На цій священній для нас землі упокоїлися останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський, кращі сини українського народу, цвіт і надія нашого національного відродження, знищені злочинним режимом», - йдеться у записі колишнього глави держави.
І як би хто не ставився до Віктора Ющенка, слід від дати йому належне, що він перший з президентів, який віддав данину поваги до великої людині - кошовому отаману Петру Калнишевському якій поклав нелегке, часом каторжне життя справі братерства двох слов'янських народів.
Тільки вдумайтеся, друзі, в ці цифри – 25 років, це не просто цифри, а довгі тюремні роки далеко не простого життя Петра Калнишевського в казематах Соловецького монастиря, і ви зрозумієте, який це був міцний чоловік.
Дай Бог вам, друзі, і нам прожити стільки, скільки прожив він. Природно прожити у незалежній Країні, вдома, в колі сім'ї, а не в одиночній камері, та ще в сумнозвісних Соловках.
Цю повість можна закінчити віршованими рядками, написаними автором цього твору на смерть останнього кошового отамана Запорізької вольниці - Петра Калнишевського:
«Приснилася смерть мені січового отамана,
Гроб отаманівський у хмарах там літав,
Дніпровська хвиля сльозами берег омивала,
Заупокійну йому митрополит читав.
І я дивився на народу голосіння,
І думав: це справжній був герой...
Народ навколо Богу все молився,
Щоб спокій отаман в Раю б придбав.
Не кожен виніс, переніс би всі мучення,
Які на частку випали у Соловках йому,
Він був як батько козакам з дня народження,
Святий, Блаженний був він у світі - на миру,
Він між братніми народами зупинив війну!»
Примітка:
Комп'ютерне переведення з російської версії.
