Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2697
Творів: 51470
Рецензій: 95964

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 39470, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.221.117.214')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Історична проза

ЗУСТРІЧ З ПРОВИДЦЕМ АВЕЛЕМ

© , 03-10-2014

                             ЗУСТРІЧ З ПРОВИДЦЕМ АВЕЛЕМ

  Глава з роману Аркадія Польшакова "Кошовий отаман" .  Скорочений варіант.
              
В один із днів, будучи вже вільною людиною Петро Калнишевський у церкві, зустрів провидця Авеля, який  вперше опинився в монастирі «під нагляд» ченців.
Як потрапив Авель в цей монастир, оповідає наступна історія.
В ніч з 11 на 12 березня, як відомо, був убитий своїм наближеними Павло I.
На трон вступив його старший син Олександр Павлович (імператор Олександр I).
Авель в цей час перебувати в ув'язненні  в Петропавлівський фортеці за указом попереднього імператора Павла I, за те, що передбачив смерть Катерини II і самого імператора Павла I.
Новий імператор Олександр I наказав випустити ченця Авеля з фортеці і відправити його в Соловецький монастир «під нагляд» місцевого архімандрита.
Коли він перший раз потрапив в монастир, відносини його з місцевим архімандритом тоді були хороші. Він не був «колодником» і тому користувався певними свободами.
Однак після того як його випустили на свободу, Авель встиг написати свою третю «зело престрашну» книгу. У цій книзі, написаній на рубежі 1803 р., він передрік події, що відбулися в реальному житті через 10 років, а саме: «як буде взята французами Москва і коли це станеться».
І знову історія повторилася: книга дійшла до імператора Олександра I. Його рішення прослідувало негайно:
«Ченця Авеля негайно укласти в Соловецьку в'язницю, і бути йому там доти, поки не збудуться його пророцтва».
Так Авель потрапив другий раз в знайомий йому монастир, але тепер вже як небезпечний злочинець «колодник».
За ті 10 років, що він провів у Соловецькому монастирі, повторно потрапивши туди, Авелю довелося багато перетерпіти.
Він «десять разів був під смертю, сто разів приходив у відчай, 1000 разів перебував у безперестанних подвигах і інших проб було батькові Авелю число численне і число незліченну...» - так оповідає Житіє про цей період життя монаха.
Імператор згадав про пророцтво Авеля лише тоді, коли військами Наполеона була взята Москва. Він наказав князю Голіцину написати лист в Соловецький монастир з вимогою «вимкнути» його з числа колядників і «включити» в число ченців на повну свободу.
З цього ж джерела ми дізнаємося, що архімандрит Іларіон хотів зовсім «зжити зі світла» Авеля, проте йому цього не вдалося зробити, перешкодили вказівки царя.
Але архімандрит відігрався на інших в'язнях.
Він «уморив невинно двох колядників, посадив їх і замкнув у смертельну в'язницю, в якій не тільки людині жити не можна, але і всякому тваринному невмисно: перше - в тій тюрмі темрява і тіснота паче заходи, друге - голод і холод... холоднеча вище єства; третє - дим і чад і сим подібне... і від солдатів катування і лайка... »
Так в «душогубках» середньовічної Соловецької тюрми винищували всіх інакомислячих.
* * *
Тут ми повернемося до того періоду, коли Авель вперше потрапив в Соловецький монастир, але не «колодником», а під «нагляд» місцевих ченців. Тому тут він не сидів у підземеллі, умови його утримання були більш-менш стерпними, він користувався в монастирі відносною свободою.
Архімандрит до нього придивлявся і навіть запобігав перед ним, оскільки сам новий імператор Олександр I пом'якшив йому перше покарання, а це в очах священика багато значило.
Авель дізнався від архімандрита про корифея монастиря Петра Калнишевського, отамана Запорізького війська, який просидів у них в підземеллі  більше 20 років і нещодавно був випущений на свободу імператором.
Віщун Авель, як дуже цікавий чоловік, загорівся бажанням познайомитися з цим дивно живучим козаком, якого не зломили жахливі катівні Соловецького монастиря.
Одного разу Авель, у церкві побачивши отамана, підійшов до нього і сказав:
- Як здоров'я Петро Іванович?
- Не дочекаєтеся! ..
- Петро Іванович, я не з тих, хто бажає вашої смерті! Я радий, що ви перебуваєте в доброму здоров'ї на свободі, ще й вмієте жартувати.
- А хто ви, я погано бачу?
- Мене всі тут звуть Авелем!
- Щось чув я про вас від архімандрита. Це ви передбачили смерть Катерини. За що вас і відправили сюди на «відпочинок» в обитель грішників.
- Так Петро Іванович, я передбачив смерть Катерини і ще дещо таке, що не сподобалося її синочку імператору Павлу.
- Треба було б раніше передбачити смерть цієї повії, щоб вона раненько відправилася в інший світ.
- Нічого, Петро Іванович, ви пережили всіх і зрадника князя, і імператрицю Катерину, і імператора Павла. Ще трохи поживете тут, будучи вільною людиною, бо
свобода для людини необхідна як повітря.
- Дякую на доброму слові пан Авель, я багато доброго чув про вас від монастирських ченців. Можна я буду звертатися до вас на ти? Мені так зручніше, я з малих років звик так звертатися до товаришів у Січі.
- Звичайно Петро Іванович, можете! Ваш вік, сивина дозволяють так звертатися до кожного з монастирських ченців.
Цікаво Петро Іванович, як вам вдалося без нормальної їжі, в холоді, без спілкування з людьми, просидіти в одиночній камері так довго тут, в сумно знаменитих Соловках?
- Як, як! Я сам дивуюся цьому, може тут допомогла моя віра в Бога, що Він допоможе, захистить мене від усіх напастей.
- Петро Іванович, я багато їздив по світу і зустрічав в жарких країнах індуських ченців, які могли  роками обходитися без їжі, сидіти на одній воді, ходити босими по вогню, спати на морозі.
Очевидно, не тільки індуси, але наші монахи можуть це робити і ви, Петре Івановичу, наочне тому підтвердження.
Ваша віра дала таку вам внутрішню енергію, яка врятувала від неминучої загибелі.
- Не знаю, що можуть робити індуси, скажу, що віра і терпіння мене рятували!
Однак Авель дозволь спитати тебе:
- Як такий відомий чоловік, відун, провісник виявився тут в Соловках? Невже не можна було якось уникнути арешту.
- Не міг Петро Іванович я уникнути цього! Я адже провісник для інших, а не для себе.
Так вийшло: Господь розпоряджує, а людина тільки припускає! Мені не дано знати про себе. Я якось намагався в Книзі життя відшукати свої сліди і не знайшов, навіть дату своєї смерті мені не вдалося підглянути.
- Сумний факт пан Авель! Тут ти правий, Бог розташовує, а людина припускає! Я от сидів в одиночці і думав над буттям життя, благо часу було багато. Так от я зрозумів, що людина відрізняється від тварини тим, що знає, попереду його чекає смерть. Але при цьому він сумнівається, що це не зовсім остаточно, оскільки вірить у загробне життя.
- Ви стали філософом  Петро Іванович!
- Авель, посидиш з моє будеш  їм!  Хочеш, розповім на цей рахунок одну гумореску?
- Цікаво, розповідайте!
- Тоді слухай:
«У утробі матері перебуває двійня.
Один з двійнят звертається до іншого:
- Слухай козак, як ти думаєш, чи є життя після пологів?
Другий глибокодумно   відповідає:
- Напевно, немає: адже звідти ще ніхто не повертався!»
- Добре підмічено, - посміхаючись, зауважив Авель, - у нас та ж ситуація - з того світу люди не повертаються!
- Так що від торби і тюрми Авель не зарікайся, все може бути!

(Довідка: Дар провісника з'явився у Авеля після перенесеного тяжкого захворювання. В березні 1796 р. на допиті в Таємній експедиції на запитання: коли вперше чув він «глас» про смерть імператриці?
Авель відповів: «Коли він був в пустелі Валаамської, під єдино час був йому з повітря глас,  яко боговідцу Мойсеєві пророку і нібито проказане йому тако: Іди, і скажеш північній цариці Катерині Олексіївні всю правду, єже аз тобі заповідаю...»
Це сталося в березні 1778 р. За розповідями Авеля, він «був  піднесений на небо», де побачив якісь дві книги, зміст яких згодом лише переказував у своїх писаннях.
Таким чином, чернець сформувався як провидець, в силу обставин отримав вражаючі здібності провісника, і почав пробувати свої сили на цьому терені.
Після публікації своєї книги Авеля посадили в костромський острог.   Але справа на цьому не закінчилося. Незабаром його перепровадили в Санкт-Петербург, в Сенат.
Тут він вперше відчув силу влади.
Глава Сенату, генерал Самойлов, побачив у книзі неприпустиму крамолу - запис про те, що імператриця Катерина II незабаром позбудеться життя, бив по обличчю Авеля і кричав:
- Хто навчив тебе такі секрети писати і навіщо ти став таку книгу складати?
Авель відповів Самойлову, що «мене навчив писати цю книгу Той, Хто створив Небо і Землю, і вся іже в них. Той же повелів мені і всі секрети залишати!»
Самойлов сприйняв заяву Авеля як юродство, посадив його в таємну експедицію, а про подію доніс імператриці. Та поцікавилась, «хто ж  такий Авель є і звідки?», після чого веліла відправити його до Шліссельбурзької фортеці на довічне ув'язнення, а потім його перевели в Петропавловську.
Ці події відбулися в лютому-березні 1796 р. А 5 листопада того ж року імператрицю знайшли без почуттів на підлозі спокою. Її вразив удар, і вона померла на наступний день - 6 листопада 1796 р., в повній відповідності із записом в книзі ченця Авеля.
Цей запис був зроблено за рік до смерті Катерини II.
Того ж дня на трон Російської  імперії зійшов син Катерини - імператор Павло I. Він змістив главу Сенату генерала Самойлова, і місце це зайняв князь Олександр Борисович Куракін.
Але недовго Павло був імператором, час даний Богом йому, швидко минав. Його смерть теж передбачив Авель, він, як відомо, був убитий своїм наближенням.
Новий імператор Олександр I, дізнавшись про віщуна і його похмурих прогнозах, наказав ченця Авеля переправити з фортеці, де той сидів, подалі в Соловецький монастир «під нагляд» місцевого архімандрита.
Тут і сталася пам'ятна зустріч звільненого отамана Петра Калнишевського  та віщуна Авеля).

- Тіпун тобі на язик!
- Не дай бог потрапити сюди «колодником»! - Вигукнув Авель і перехрестився. - Петро Іванович, може після молитви заглянеш до мене, «зварганимо» знатну яєчню, мені рибалки в подарунок принесли кошик яєць гагар і копчену рибку.
Петро Калнишевський в особі Авеля знайшов приємного співрозмовника, з яким на відміну від інших він охоче говорив, тому він відповів йому:
- Дякую за запрошення, давно не пробував яєчню. Цікаво за що рибалки тебе так віддячили, Авель?
- Я передбачив шторм на морі і запропонував їм не виходити три дні в морі.
Так і трапилося, ті хто залишився на березі, залишилися живі, а хто не послухав і вийшов у море рибалити, загинули в бурю.
- М-да, страшна ти людина Авель!
- Ні, я не страшний, я ходячий відун, вірніше - зараз сидячий тут в Соловках відун.
- Однак тебе тут тримають як вільного ченця, а не як в'язня закутого в кайдани.
- Така милість імператора! Та хіба звідси втечеш, кругом море.
- І то, правда, я ось 25 років просидів тут в підземеллі і, слава Богу, ще живий. - Ну, що пішли смажити яєчню?
- Пішли!

(Довідка. Отаман, вийшовши на свободу, намагався з москалями говорити по-російськи, наскільки це дозволяла його пам'ять, тому в його висловах зустрічалися поряд з російськими словами і українські слова та фрази, це був своєрідний особистий його «суржик». Причому з ченцями монастирськими намагався  тримати язик за зубами, з ними він намагався  утримуватися від зайвих розмов, оскільки вони все доносили архімандриту)

Ченці попрямували до казарми, де була келія брата Авеля.
По дорозі Авель зауваживши, що отаман погано бачить, взявши під руку, допомагав йому йти в потрібному напрямку. З келії Авель виніс кошик з яйцями, і вони відправилися на кухню в трапезну, де він попросив молодого кухарчука інка Соловецького монастиря Никанора зажарить їм яєчню.
                
                   Фото.Трапезна Соловецького монастиря

Чернець Никанор був прикріплений до Авеля стежити за ним і про все доповідати монастирському начальству.
Поки смажилася  яєчня, Петро з Авелем розташувалися один проти одного за столом і продовжили розмову.
- Авель, очевидно, тобі часто задають питання і просять передбачити майбутнє.
- Так, багато хто хоче знати, що чекає їх попереду. Але є й такі, які не вірять ні в що, і навіть більше скажу, не хочуть знати, що чекає його самого або країну в майбутньому.
- Ти про кого говориш?
- Про імператора Олександра!  Замість того щоб вислухати мене і скоригувати свої плани щодо облаштування і захисту країни, він по дурості великий відправив мене сюди в Соловки.
- А що є таке, яке не по нутру йому?
- Є! Буде  війна між Росією і Францією, а він не вірить. Та вони там всі при дворі на французький манер розмовляють, і не відають, і навіть не хочуть відати, що французькі солдати скоро в Москві будуть.
- Чудеса  і тільки Авель, тобі ціни нема!
- Так, але немає пророка у своїй вітчизні.
- Що, правда, то, правда! - Погодився Калнишевський.
- До речі, на тій війні з французами відзначиться один із твоїх козаків, осавул Матвій Платов. Пам'ятаєш такого?
- Так, пам'ятаю! Вин в Кримську війни з Опанасом Ковпаком добро лупив татарву. Знатний був  рубака козак Матвій.
- Так от, він сильно досадив  французам в їхньому тилу, та так, що французький імператор оголосить його особистим своїм ворогом.
- От як! Ну, а що скажеш про мене і рідну Країну.
- Петро Іванович, знаєш, після зруйнування Січі залишилися десятки тисяч запорожців, які становили на півдні досить грізну силу. Таким чином, знищити козацтво імператриця не могла повністю. Тому вона за порадою того ж князя Потьомкіна дозволила їм переселитися на Кубань.
Наскільки я знаю і відаю, що залишилися на волі запорізькі старшини, серед яких були твої сподвижники Сидір Білий, Захарій Чепіга  та Антін Головатий, які  перетягнули козаків на Кубань, де вони й осіли. Так що запорізьке козацтво завдяки їх зусиллям на Кубані пустили своє коріння.
- Це гарно, що козацтво не зникло. А що ти можеш далі розповісти?
Авель подивився на Калнишевського і сказав:
- Нічого в найближчому  майбутньому хорошого тобі чекати не доводитися, ти Петро віджив своє, а твоя батьківщина, як ти сказав Країна, не скоро буде вільною.
- Про себе я теж знаю, що скоро відійду в інший світ, а от з рідною стороною що буде?
- Не турбуйся Петро Іванович, усі на Небесах будемо, тільки в різний час. Ви, «хохли»  впертий народ, і дождетесь довгоочікуваної свободи, але це буде не скоро, дуже навіть не скоро.
Що стосується тебе, то церква тебе канонізує як Великомученика, яким ти є насправді, просидівши у цьому Богом забутому монастирі чверть століття.

У цей момент чернець Никанор приніс на обгорілої сковороді смажену на тюленевому салі яєчню і поставив її на середину стола. Никанор, поки ченці  розмовляли між собою, якось боязко поглядав на віщуна.
У монастирі ходили найнеймовірніші чутки про Авеля, говорили, що він може передбачити погану долю і те, що він передбачив, обов'язково збудеться.
Авель нарізав чорний хліб, і вони з отаманом прийнялися трапезувати.
Вгамувавши перший голод, отаман, посміхнувшись, сказав Авелю:
- Мені згадалася одна гуморески про то як приготувати яєчню з двох яєць і де взяті ці яйця.
- Цікаво, яка? Розкажи!
- По-циганськи щоб приготовити яєчню треба: - вкрасти два яйця і з них підсмажити яєчню.
По-хохлятськи: позичить у сусідів два яйця...
По-християнська: розмалювати два яйця.
По-жидовськи: купити чотири яйця за ціну двох, зайві   два продати по ціні як за чотири.
По-кацапськи: купити у єврея ті зайві два яйця.

- Виходе жиди самі хитрі. Ну, а якщо у «кацапів» немає грошей, щоб купити ці яйця, що тоді? - Запитав, посміхаючись, Авель.
- Тоді у «кацапів» є інший варіант: - відірвати у жида два його яйця.
- Ха-ха-ха! - Засміявся Авель. - Потім підсмажити їх...

Поївши яєчню, вони розійшлися по келіях.
Авель схилявся перед цією могутнію людиною, що пережила багатьох імператорів Росії.
Нове місце проживання після звільнення було у Петра Калнишевського тепер не в монастирському підземеллі, а нагорі, недалеко від трапезної.
Після цієї зустрічі у них були і інші, Авеля цікавили подробиці життя Петра Івановича в підземеллі. Він не міг собі уявити, як цей старий отаман пережив всю цю страшну довгу двадцятип'ятилітню каторгу тут у Соловках і залишився живий, і при доброму ще здоров'ї.
Це було незбагненно, він би, мабуть, так не зміг би так довго витримати таке випробування. Ось що значить воля і сила духу, вони здатні на багато що.

Незабаром Авеля указом імператора зовсім випустили на волю, і він виїхав з монастиря, а Петро Калнишевський залишився в монастирі.
- Мені скоро буде 112 років, куди я можу їхати звідси? Мені нікуди їхати! - Так думав і говорив сам собі Калнишевський.   - Запорізьку Січ зрівняли з землею, її як такої вже немає, рідних і близьких я втратив, їх розкидала  гірка доля по білому світу. Ті козаки  що залишилися в Запоріжжі  їх закабалили  іноземні поміщики і царські холуї.  Та й, мабуть, за чверть століття всі забули його, останнього отамана Запорізької вольниці на рідній землі.
Їхати до козаків на Кубань, так там є свій отаман і старшини.
Їхати за Дунай, царський уряд не дозволить. Та й дорога довга і важка не для мого здоров'я.
Так що як не крути нікуди їхати, залишається одне доживати свій вік тут при монастирі.
І отаман тут був прав, розум його ще не покинув.
                                         * * *

                                     Далі буде....

                      СМЕРТЬ ОТАМАНА  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.049608945846558 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати