Вона зайшла й вийшла. Наче через двері. Думка, яку він так нестримно очікував, зрадницьки гайнула в безодню інших. Що вона хотіла сказати? Що доносила на своїх мрійливих крилах? На жаль, ця істина втонула в глибинах його спогадів.
А він все ще стояв у крамниці, втупившись в ту свіжу, запашну хлібину, а в кишені брязкав дріб’язок. Хлопчина всунув руку, витягнув повну жменю срібних копійчин і жалісливо почав перераховувати її на очах у продавчині. Та обурено і дратівливо видавала какофонічні звуки, гупаючи об стійку і невдоволено закочуючи очі. А за спиною вже почав вчуватися шепіт, долинаючи від черги, яка повсякчас зростала.
Хлоп’я збилося з ліку і знову почало відраховувати срібні. Позаду роздався гнівливий вигук:
— Забирайся геть, злидарю!
Він щось відчував, щось схоже на сором, але боявся в цьому зізнатися. Хлопчик байдуже перевів погляд угору, додаючи чи навіть множачи, і жебонів під ніс.
Розлючена черга знехтувала хлопчам і, відштовхнувши того у бік, кинулася до прилавку за покупками, не жаліючи ні слів, ні презирливих поглядів. А він просто стояв собі, стримуючи сльози і тримаючи в руках ті злощасні срібні монети, пробуючи зловити мінливу думку, що ніяк не сідала на гачок.
Час швидко плинув. Крамниця спустошувалась, та хлопець не ішов додому. Можливо попросту тому, що не було куди. Мабуть, це і була та думка.. Думка, що навіювала йому родину і злагоду. Затишок і спокій. Радість і сміх. Хлопчик тримав дріб’язок, а сам бачив ту негоду, що знищила все цінне, що він мав. Забрав у буревії близьких, забрав із собою спогади.
А на крамниці тим часом з’явився напис «зачинено», і продавчиня, вийшовши з темного приміщення, востаннє позирнула на набридливого малого і гаркнула:
— Провалюй. Годі тинятися біля моєї крамниці!
Її силует розчинився в світлі нічних ліхтарів.
Вона зайшла й вийшла. Наче через двері. Думка, яку він так нестримно очікував, зрадницьки гайнула в безодню інших.
