Глава з роману Аркадія Польшакова "Кошовий отаман" . Скорочений варіант.
«Писали листи Запорожці,
Султанам ханжам и царям,
Що козаки ніяк ні вівці,
Вони незвичні до батогів.
Їх вольна-Хортиця народила,
А з нею лиха Козача рать,
Хвиля Дніпровська вторила:
Пошлемо царів у «ядряну матір».
Плювати на царські «Укази»,
Сибіром козаків не залякати,
Начхати на їх усі накази,
- Сибір нам мачуха і мати!»
Дід Сивоконь розповідав козакам про цю подію з натхненням і читав лист так виразно і з такою мімікою, що всі дерева в прилеглому оточенні тремтіли від сміху козаків.
Це виглядало по його розповіді наступним чином.
Січовики (душ 150) зібралися в Січі під столітнім дубом у куреня отамана.
Про цей віковий дуб складено чимало віршів та пісень, приведемо і ми один:
«Стояв як богатир могутній дуб, -
Січі він бачив злети і падіння,
Як отаман, вскочивши на кінський круп,
Бив з козаками турків на «Хрещене...»
І як писали листи козаки,
У відповідь турецькому султану,
Як з московітами в Керчі,
Росії добували славу... »
Отаман Іван Сірко, писар Яйцявбочці і кілька найбільш шанованих і відомих козаків сіли на лави за стіл, а решту козаки розташувалися юрбою навколо них.
Читав лист султана писар Яйцявбочці з природним йому «гумором» при цьому вдало коментував послання турецького султана, часом додаючи від себе в нього те, чого там не було:
- Я, султан, син Мухам-меду, - читав Яйцявбочці послання султана, навмисно спотворюючи його ім'я, при цьому комічно зображував самого султана, надував щоки, косив очима, самозакохано гладив своє пузо, гордовито випинав губи.
- Ну дає Яйцявбочці, султан з натури, - сміючись разом з усіма, кричали йому з натовпу козаки.
Писар продовжував читати і перекладати послання султана запорожцям, кажучи:
- Я, султан, син Мухам-меду, брат Сонця та Місяць, онук і намісник божий ...
- Ну і загнув Мухам-мед, - коментував почуте отаман, відзначаючи при цьому, що - цей пес мабуть забув як ми наклали його шакалам яничарам, коли вони пішли на Січ з підлим Кримськім ханом у 1674 році.
Тоді тут в Січі багато турків ми порішили і взяли в полон...
- Гарно гуториш отаман, - підтримав його Таран-Кримській, - султан мабуть забув, як у літку 1675 р. в Криму ми надавали йому по шиям. Коли його яничари «мукали», як корови під козацькими шаблями і як драпали вид нас уся кримська орда.
- Отак і треба відповісти султанові, хай іде в сраку, - галасував Твердохліб, могутній лисий з оселедцем козак з чорними вусами і кривою шаблею на боці.
Писар продовжував переводити листа. Він, насупивши грізно брови і випнувши губу, читав:
- Я Мухам-мед володар царств: Вавилонського, Македонського, Ієрусалимського, Олександрійського, Вірменського, Татарського, Великого і Малого Єгипту ...
- Ну і задрипанець цей Мухам-мед, - зауважив з обуренням Янетурокякозак, - вин не володар, а кухар Вавилонській. Ти відпиши цьому Мухам-меду, що ми з нього шаровари скинемо, сраку йому медом намажемо і не мух, а диких бджіл йому в шаровари сунемо.
Від такої гумозної пропозиції затремтіли від реготу запорожців навіть високі пірамідальні тополі, які, як вартові, стояли на краю дороги.
- Во, во! Гарно сказано про мед, додай ще вид мене, - попросив писаря Непейвода, - Що вин євнух та Колесник Македонській.
- Братва, козаки! - Кричав, грек Папандопола, великий любитель до жіночої статі. - У другий раз треба до Константинополя нам податися і там гарем його помацати...
- Оце гарне діло, - підтримали Папандополу козаки, - кажуть у цьому гаремі таки жінки, з такими грудями та ажурними амфорами, як у... (непередаваний запорізький фольклор). Замилують, зацілують з голови до ніг, за милу душу будь-якого козака.
- Мені дуже цікаво, що цей косоокий «доходяга» там з ними робить? Бо кажуть у його гаремі молодих та гарних жінок з добру сотню буде, та усі, мабуть, зажурились по нас козакам, - сміючись, додав своєрідного пороху в розмову Задерихвіст.
- Та в нього, мабуть, «гачок» і не стоїть, - витираючи сльози від сміху, сказав козак Кучма.
Від цього зауваження козака, вибухнув сміхом весь курінь. Сміх довго не вщухав, а коли трохи вщух, козак Кривобок запитав:
- Що ж вин, «песий» син, там з бабами тоді робить?
- Як що! Вин язичком полиже між ніг у одній молодиці і цілий день задоволений ходить, що гарно своє чоловіче діло зробив, - сміючись, відповів писар.
Курінь знову вибухнув сміхом.
Братва! Слухайте дали, що султан нам пише:
... Що вин не тільки володар царств, а й ще, цар над царями, володар над владарями, незвичайний лицар, незвитяжний войовник ...
- Оце загнув свиняка, який же вин лицар, коли голою сракою у тому році сів на запорізького їжака і до сих пір колючки з сраки не може витягти.
Здорово ми тоді надовбали його яничарам у Криму, де головою був Абдула-Галим-Заде-Паша. Чорт викидає, а його військо пожирає, - зауважив козак Многогрішний.
- Гарно отримав кропивою по голій сраці тоді цей Обдула з голим задом, вид нас козаків, - висловився вголос своє задоволення Кропивницькій.
- Отаман! Козаки! - Вигукнув писар. - Послухайте як цей турок тут у листі виробляється (нахабніє). Вин мабуть зовсім сказився (з глузду з'їхав).
Султан нам пише, що «...вин невідступний охоронець гробу Ісуса Христа, опікун самого Бога...»
Почувши це, навколо загомоніли всі козаки, такого богохульства вони не очікували. Щоб у листі якийсь там бусурман ображав самого Ісуса Христа.
- Козаки! - Звернувся до всіх козак Айдар-Старобілський, - Мабуть треба відписати цьому Мухам-меду, що вин не піклувальник, а шайтан турецький і проклятого чорта брат і сват.
- Додай ще, що вин свиняча морда і самого люципера секретар! - Вставив свою лепту, козак Давібеда і задоволений сказаним при цьому заіржав як кінь.
Веселощі козаків тривали.
З усіх боків чулися гострі зауваження на адресу знахабнілого султана...
- Ще напиши, що вин різницька собака, покусай мене за сраку, - кинув репліку козак Покусай, той у якого була звичка вставляти всюди у свою мову паразитичну фразу "Щоб я здох", або "Покусай мене за сраку...".
- Додай ще, що вин кобиляча сука, - додав Перекопайгора.
Цей козак був славний тим, перерив в Криму цілу гору (шахський курган) у пошуках закопаного шахського скарбна.
- Писарчук, відпиши цьому бовдурові, що вин нехрещений лоб ... (далі йшов неперекладний козацький фольклор), - матюкнувся козак з інтелігентним ім'ям Панібудьласка.
Козак Сам п'ю-сам гуляю запропонував восени напасти на винні склади падишаха в Криму, де зберігалися великі запаси вина. Ця пропозиція, як і багато інших, були зустрінуті козаками з великим ентузіазмом...
* * *
В цілому відоме нам послання у вільному короткому переказі писаря запорожців виглядало так:
«Я, Султан, син Магомета, брат Сонця, Місяця, онук і намісник Божий, власник царств: Вавилонського, Македонського і Єрусалимського, Олександрійського, Вірменського, Татарського, Великого і Малого Єгипту, цар над царями, володар над володарями, незвичайний лицар, ніким непереможний, невідступний охоронець Гробу Господнього, опікун самого Бога, надія і втіха правовірних, на страх великий захисник християн ПОВЕЛІВАЮ ВАМ, запорозькі козаки, здатися мені добровільно і без жодного опору, і мене не ТУРБУВАТИ ... ».
* * *
Прочитавши послання, запорожці з властивим їм гумором написали відповідь султанові.
Кажуть: - Вид їхнього сміху двигтіла уся Хортиця (запорізький острів посеред Дніпра).
Зазвичай листи, які приходили на ім'я цього настільки грізного султана від залежних ханів, царів та монархів, починалися зі улесливих і милозвучних слів на адресу монарха, і звучали приблизно таким чином:
"Ясновельможному і найсвітлішому,
Наймудрішому з наймудріших!
Аллахом обраному
Султану Магометом 1Y ... "
Писар, знаючи це, так як навчався грамоті у грецьких ченців, зберіг стиль звернення до султана, але зі зворотним знаком і притаманним йому запорізьким «гумором» написав.
Відповідь турецькому султану в повному його викладі звучала так:
"Темному з самих темних султанів,
Мухам-меду Серпеликому!
Нахабному з нахабних османів,
Роздовбаю лицарю з усіх роз'є ... баєвих!
Онуку сина шайтана лисого!
Кухарю Вавилонському,
Євнухові, Колеснику Македонському,
Бражнику Ієрусалимському,
Козлодою Олександрійському,
Худоносорогу єгипетському,
Свинарю Вірменському,
Сагайдаку татарському,
Кату Каменецькому і
злодіюки Подільському,
Всього свиту і під світу
блазню Блаженному,
Гниді гаспида, онукові «Х... юка»
(непередаваний запорізький фольклор),
Головному «Пердуну» та Секретарю
самого Люципера,
І нашого Бога і Перуна дурню -
Султану Мухам-меду ІY !
Далі в цій відповіді писар Коша зберігає стиль послання, з яким за звичайно зверталися васали, наприклад, кримський хан до свого владника султана Мухаммеда ІY.
(Писар був знайомий з такими посланнями, бо козаки іноді перехоплювали гінців султана і хана).
Лист зазвичай починався такими втішними для вуха султана епітетами:
"О Великий султан! Світоч мудрості променистого Сходу! За твоїм височайшим повелінням ми побудували на кордоні з непокірною Січчю ланцюг сторожових постів, з сигнальними бочками наповненими смолою..."
Наслідуючи цьому, писар під сміх козаків писав:
«О, кривоногий і косоокий Лицар!
Темінь тупості і блазень всього променистого Сходу!
Який же ти в біса Лицар, Чорт викидає, і твоє Військо пожирає.
Кому ти Свиняча морда, кобиляча срака пропонуєш здатися, «мат. твою ... (далі неповторний запорізький фольклор)»
По-перше, на твоє послання, посилаємо тебе в Глибоку, Широку як свмо Чорне море сраку. Щоб взяв тебе там Чорт рогатий!
По-друге, який же ти в біса володар, коли своєю голою, чорною, волохатою сракою сів у нас у Січі на запорізького їжака, і колючки з сраці не можеш витягти.
По-третє, ніколи ти, син Сатани, не будеш гідний синів Християнських, Запорізьких під собою мати.
У четверте, твого війська ми не боїмося. Землею нашою всією, водою, вітром, хвилями Дніпровськими, куренями усіма будемо битися з тобою.
У п'яте, ти пес забув, як ми наклали твоїм шакалам яничарам, коли вони пішли на Січ з підлим Кримським ханом у 1674 році. Тоді 13000 500 твоїх турків загинули у нас тут в Січі.
Ти мабуть забув нахабна різницька собака, як у 1675 році в Криму твої яничари мукали як корови під нашим шаблями, і як запорожці вмазати там по пиці усій кримський орді.
Від запорізького війська в тебе запор у шлунку буде, нехрещена собака зі свинячою мордою.
Од так плюгавий Туреччино, нехрещена собака, «шмать твою... (за ногу)», на твою загрозу відказали усі запорожці.
А коли сам прийдеш з військом, то будеш ти кат турецький свиней наших пасти, а не запорізькими козаками правити.
На цьому лист ми закінчуємо.
Числа не знаємо, бо календаря турецького не маємо і не поважаємо.
Місяць такий зараз, що серпом на небі висить - тебе чекає, щоб відрізати твої свинячі яйця.
Рік дуже поганий для тебе, баран ти наш жертовний, а день такий у нас, який і у вас, за це поцілуй у сраку усіх нас...
Підписали або поставили хрест:
Кошовий отаман Іван Сірко зо всім Кошем запорізьким, у склади козаків:
В кінці послання, щоб показати свою грамотність, маленькими літерами Яйцявбочці скромно дописав:
- Написано сьомого числа, Місяця Намазу, в рик Овна по місячному календареві.
До цього листа руку та частину душі приклав:
Писар Запорізької Січі - Яйцявбочці.
* * *
Петро Калнишевський згадав цей гумозний лист турецькому султану Махамеду і посміявся про себе.
Поміркувавши, врешті-решт, отаман приходив до свідомості, що був правий, що уговорив козаків не проливати християнську кров. Не можна було через якусь повію-німкею, посіяти ворожнечу і навіки зруйнувати братські узи двох слов'янських народів.
Росія повинна мені ще за життя поставити пам'ятник за це, а не тримати в кайданах тут в Соловецької в'язниці!
- Цікаво через століття чи згадають про цей час наші нащадки, або все кане вльоту? - Подумав відчужено отаман. - Втім, не слід глибоко копатися в собі, можна що-небудь пошкодити...
Ось такі не дуже радісні сни і думки часом відвідували сиву голову останнього отамана Запорізької вольниці.
Треба сказати, що коли складаються складні життєві ситуації і виникають питання:
«Як бути?», «Що робити?», «Де вихід?», різні люди по-різному поводяться в подібних ситуаціях.
Отаман Петро Калнишевський не був таким винятком. Живучи серед волелюбних козаків, такі питання у нього виникали не раз і не два. Тому постійне питання, яке він ставив собі і яке його мучило, був один:
- Прав був він у питанні здачі Січі, чи не правий?
І він мав два альтернативних відповіді, у нього спрацьовував тут так званий «захисний механізм».
Цей механізм як би охороняв його свідомість від стресових негативних переживань і сприяв збереженню його психологічної рівноваги. Отаман відмовлявся розглядати і приймати ці події в іншій площині, коли факт здачі Січі став уже досконалою дією. У зв'язку з цим він підшукуються собі розумні пояснення, що іншого виходу у нього не було.
Ця думка непохитно увійшла в його голову, хоча інші козаки думали інакше. Вихід завжди є, треба його тільки знайти.
