Бувальщина
Над тихим плесом ставка час-від-часу чується плескіт риби; луною розлягається довкола і знову тиша; так буває на світанку і у вечірню пору; звуки над ставом котяться увсебіч – від одного берега до іншого; здається, отой рибалка, який заховався в очереті на тім березі, знаходиться зовсім поруч.
- Апчхи! Апчхи!!! – хтось чхнув на тім боці.
- Будь здоро-ов. – Не дуже голосно побажали з цього боку.
- Тихіше ти! Рибу ж розлякаєш. – Обурився інший.
- Ти чого сюди приперся? Чхати? Сидів би краще вдома! – висказався ще хтось поруч.
Семенович, як завзятий рибалка, завжди «був з рибою»; його методи лову когось дивували, а когось захоплювали, веселили; здавна ходила легенда про те, що перед риболовлею Семенович обов’язково виливає пляшку горілки у ставок; є й непоодинокі свідки, а от хто не бачив цього на власні очі, той скаже, що такого не буває.
- Ну, к приміру, не повну пляшку, а всього сто грамів, - пояснив Семенович. – Це в кого який секрет. У кожного своя метода! У мого приятеля Корнія, ну того, шо з Біливки, є такий фінт – він грає на гармошці. Так от… Опосля починається добрий кльов. Не вірите? Сам бачив, їй-бо’, не брешу. Свята-святісінька правда! Можу вам отут і перехреститися.
Знаючи натуру байкаря-придумщика, народ не дуже довіряв слухам про виливання горілки в став. Та сталося так, що слухи ці дійшли до районного начальства. І один відповідальний працівник райвиконкому, до речі, - завзятий рибалка, по закінченні наради, підізвав голову сільради з того села.
- А скажи мені, Максиме Івановичу, шо то за байка ходить по району. Кажуть, у тебе дивак якийсь горілку ллє у воду… Перед рибацтвом… Шоб краще ловилося, значить. Хе-е-х, дурня якась… Все це… Я тобі скажу. Сам грішний - люблю ето дєло і більшої єрунди не чув.
- Є такий… Один. – Ствердив голова, - сам не бачив, а чути – чув.
- Ну,.. і шо ти думаєш з цього приводу?
- Думаю, шо диму без вогню…
- Та, годі тобі! – не дав доказати начальник, – кажу тобі – є-рун-да! Дурня і яка найбільша!
- Так люди ж…
- А я тобі кажу! – проводячи до дверей, поплескав по спині голову, - буду незабаром у ваших краях – заскочу. Покажеш мені свого брехуна. У вас риба водиться. Знаю… Перевірю сам! – підсумовуючи розмову, підняв вказівного пальця відповідальний працівник.
Максим Іванович прямо з району заїхав на подвір’я Семеновича. Той радісно, з протягнутою правицею зустрічав гостя.
- Шо це до нас голова пожалував? Чи не трапилося чогось? Чи так – в гості? – потиснув руку, запрошуючи, - заходьте-заходьте до хати.
- Спасибі, я на хвильку… Семеновичу, ось признайся, чи правда, шо перед риболовлею ти ллєш горілку у воду? Чи придумують люди? – з недовірою запитав голова.
Семенович хитро посміхнувся. Пощипав себе за вуса і, наче щось згадавши, змовк. Задумався. А потім додав.
- Буває, шо й виливаю...
- А шо… А нащо… А риба? Риба тоді, що?.. Краще клює, чи що? – збуджено перепитав Максим Іванович.
- Аякже! – з хитринкою в очах відповів старий.
- Товариш Твердолоб з району казав, шо то все дурниці. Обіцяв заїхати і показати всім, як треба ловити рибу.
- А чого ж, нехай спробує. – Знову посміхнувся у вус Семенович.
- І що, ти й справді зможеш упіймати більше коропців? – перепитав голова.
- Ну, так… Ми ж тутешні… Нехай приїздить.
На тому й розійшлися. Семенович взяв усе сказане головою до уваги. А за кілька днів захеканий голова примчав до двору Семеновича.
-Давай скоренько на ставок. Скоро товариш Твердолоб вертатиме… Обіцяв заїхати до нас. Дивись! Не підведи мене! Бо ми ж забилися! Ну… Той… Хто з вас більше спіймає коропчуків.
- Поспорили? Тоді задерж його трохи... – і стиха до себе, - поспорили вони… - І враз рішуче зажадав, - моя половина! Згода? – подав п’ятірню Семенович.
- Та згода, згода! – нервово замахав руками голова. – Давай швиденько на став!
- Привезеш його до верби. Отуди, до повороту. – Вказав місце старий.
За деякий час, прибувший до ставу начальник, угледів дивну сцену. Стоїть у воді чоловік в закатаних до колін штанях і військовій фуражці, а в руках тримає газету. До начальницького вуха донеслися слова «… плєнум центрального комітєта партії і совєцкого правітєльства». Потім чоловік згорнув газету і голосно промовив: «Все! Можна розходитися!» Начальник з головою переглянулися. Останній знизав плечима. Нікого поблизу не було. Жодної живої душі.
- Семеновичу, приймай гостей, - підходячи до води, махнув рукою голова. – А покажи ти нашому гостю, як треба ловити рибу.
- Це можна, а чого б то… - приязно відповів старий.
Після вітань і кількох порожніх слів, рибалки примостилися на облаштованому місці. У Твердолоба була гарна імпортна вудка і яскрава коробочка з якоюсь прикормкою. Він з викликом поглянув на Семеновича, налаштував знаряддя, закинув... І заворожено почав вдивлятися на поплавок. Минулося хвилин з десять – тиша і жодного поруху. Промайнуло ще хвилин двадцять - результату ніякого. Семенович не витримав.
- Треба зробити закормку… - дістав «чвертку», гранчак і пішов у воду. Налив собі половину склянки, перехилив; потім кілька разів цокнув гранчаком об пляшчину і врешті вилив залишки в став. За усім цим дійством здивовано спостерігали двоє на березі.
- Нащо ти це?.. – почав було районний начальник
- Зараз побачиш, - зупинив його Семенович.
Й справді, за кілька хвилин Семенович вже діставав з підсаки золотого коропця. За хвилину ще одного, потім - другого, третього… Начальство з заздрістю і подивом спостерігало за магією риболовлі. А коли у Семеновича клюнуло вчетверте, товариш Твердолоб не витримав.
- Що за дурня? Такого не може бути! До чого тут горілка?!
Він підняв порожню «чвертку» й понюхав.
-Пахне правильно… - нічого не розуміючи, стенув плечима. Потім швидко зібрав своє знаряддя і подався до райкомівського «бобика». На півдорозі оглянувся і запитав.
- А, що ти там читав?.. ото у воді?.. на самому початку?
- «Правду», - відповів старий.
- Нащо?
-Так, просто… Політінформація.
- Ага, політінформація, - наче погодився той і попрямував далі. Максим Іванович не втерпів і запитав.
- Семеновичу, ну яка в біса політінформація? – сплюнув спересердя і пішов собі геть.
На другий день, під вечір голова заявився на подвір’я до Семеновича.
- Ох, і була мені сьогодні в районі політінформація! Все через тебе! – скрушно захитав головою. – Хто тебе за язика тягнув? Ну, скажи мені на милість, яка ще в біса політінформація?
Чоловіки закурили. Сиділи мовчки, дивилися на гору, за яку ховалося сонце… А потім Семенович, відчуваючи провину почав.
- Ну… Івановичу… Ну, вибачай вже. А чого ж він ото?.. Приїхав тут… Понімаєш… Не люблю я таких…
Помовчали…
-А, в чім твій секрет? Нащо горілку лити у воду? – вже мирно поцікавився Максим Іванович.
- Та, який там секрет… Привчив рибу перед годівлею… Дзенькаю гранчаком об пляшку… От риба й звикла.
- А нащо гранчаком об пляшку?
-То так… Для юмору… Шоб смішно було, - пояснив старий.
-А горілка?..
- Та, хто ж горілку у воду ллє?
-А-а-а-а… Ну, да…
Знову запала тиша. Чоловіки пихкали димом.
-Ох і було мені сьогодні… В районі… - дивлячись вдалину, мовив голова.
Сонце вже заховалося за гору, а чоловіки й надалі сиділи мовчки на ослінчику. Кожен думав про своє. Вулицею, здіймаючи пилюку, пастухи гнали корів з череди. Запахло молоком…
24.09.2014р.
