Перший похід на «божий промисел», як і перше кохання у козака завжди незабутні, про це вони пам'ятають все життя.
Так було тієї пам'ятної весни, коли він став справжнім козаком.
Петро Калнишевський із загоном запорізьких козаків вирушив за річку Буг, щоб подалі відігнати османів від свого кордону і задати їм значної шкоди, щоб непорадно їм було зазіхати на їх прикордонні землі.
Служив козак Петро спочатку свого скрутного козачого шляху в запорізькій розвідці. Ось і зараз попереду Шкуринського куреня козаків просувалася на конях їх розвідка.
Розвідники скакали на своїх швидких конях групами по три козаки в кожній групі. По центру попереду всіх просувалася центральна група, в ній був і козак Петро Калнишевський. Ще дві розвід групи їхали з боків в межах прямої видимості. Їх трійку очолював досвідчений, бувалий козак Нечіпайзглузду (в перекладі: Не трогай з дуру). Разом з ними був ще один досвідчений козак Нерозлийвода.
Таким чином, як це було прийнято серед козаків, молодий козак Петро був в оточенні своїх більш досвідчених товаришів по куреню, які багато знали, вміли і могли допомогти становленню молодого козака.
Їхали козака довго, прийнявши всі запобіжні заходи. Козаки непомітно безперешкодно підібралися до прикордонної річки, за нею вони виявили татарський табір.
У плавнях на козаків налетіли хмари комарів і мошок, неможливо було дихати, мошкара забивала ніс і рот.
- Мабуть, ця дрібнота страшніше, ніж татарва, - подумав Петро, відмахуючись від настирливого гнусу. Нечіпайзглузду жестом наказав зупинитися і злізти з коней. Внизу в густій траві біля річки цієї мошкари виявилося ще більше. Гнус обліпив все обличчя Петра, він як міг руками відбивався від комарів і мошок. Не допомогла і зламана гілка лози, якої він відчайдушно махав перед обличчям. Старший козак підійшов до нього і, показавши на глину біля річки і мул, сказав йому:
- Натрі лице глиною з мулом, нехай ця суміш засохне на обличчі, тоді гнус тобі буде не страшний.
Нечіпайзглузду показав приклад Петру як треба це робити. Він зачерпнув правою рукою глинисту масу і акуратно наніс маску на лице. Обличчя його після такої процедури виглядало страхітливим чином, як ніби сам пан Лісовик виліз з болота і завітав до них у гості.
Петро за прикладом старшого зробив собі таку ж маску на обличчі.
Нерозлийвода побачивши страшну з чорними смугами від мулу фізіономію Петра, сміючись сказав, вказуючи на нього:
- Тепер ти схожий на чорта, який виліз з табакерки на білий світ подивитися і себе показати.
- А ти сам на себе подивися, ти виглядаєш не краще за мене, - відповів Петро і вони обидва розсміялися...
У даному випадку козаки виглядали страшніше, ніж розмальовані чорними смугами по всьому обличчю наші «спецназівці». Якщо у сучасного «спецназівця» це було все ж лице, то у запорожців було не обличчя, а страхітлива маска.
Слід сказати, що винахідливість козаків в даному випадку не знала меж. Були у них і інші винахідницькі знахідки позбавлення від гнусу. Описаний вище найпростіший і без витратний спосіб, оскільки глини і мулу в річках, озерах і болотах було завжди предосить.
Більш ефектні методи захисту від комарів і мошок базувалися на салі і тютюні. Практично завжди в сумці у досвідченого козака був шматочок сала. Ще з дідівських часів у них існував звичай у спеку, де-небудь в глухому степу, де немає водойм, змащувати щоки, ніс, губи салом. Це робилося козаками з двома цілями.
По-перше, для того, щоб шкіра на обличчі не тріскалася від сильного вітру та спекотного сонця.
По-друге, така жирова сальна маска захищала обличчя і від гнусу. Цей був рецепт: два в одному, коли особа захищається від потріскування і одночасно від гнусу.
Але оскільки наші козаки були біля річки, де неважко було знайти глину і мул, то сало вони берегли для їжі, підкріплюючись цієї калорійною їжею.
Крім цього рецепту у козаків був і третій. Де б не був січовик, у нього завжди мався на запасі, як відомо крутий тютюнець для люльки -«носогрійки». Будучи в розвідці або дозорі козакам не завжди вдавалося розкурити люльку з тютюном, тому була заборона на куріння, щоб не помітив їх противник, а ось натерти обличчя тютюном, змоченим в слині, можна було в будь-яку хвилину. Гнус шарахався від такої пахучої тютюнової мастили на лиці.
Кусючі комарі не могли прокусити також оброблену козацьку сорочку, яку січовики спеціально виварювали в риб'ячому жирі і висушували на сонці...
Так що способів захиститися від гнусу у них було багато, на всі випадки життя. Ну, а тут біля річки вони використовували найпростіший спосіб, коли під рукою у козаків виявився глинистий іл.
* * *
Однак у своєму оповіданні давайте, друзі, повернемося до наших козаків, осяяних сміхом один над одним з перемазаним глиною і чорним жирним мулом, обличчям.
- Тихіше ви, татарву злякаєте! - Неголосно попередив Нечіпайзглузду.
- Ні не сполохнемо, вони далеко від нас, - зауважив Нерозлийвода. - Петре махни рукою, щоб козаки з розвідки ліворуч і праворуч їхала до нас.
Петро підвівся на пагорб і дав знати розвідникам їхати до них.
Коли всі були в зборі і прибулі козаки теж обляпали обличчя липким мулом, Нечіпайзглузду, розпорядився:
- Треба нам переправитися через річку і постаратися взяти в полон турка. Коней залишимо тут на березі, а самі в брід переберемося на той берег. Всім зрозуміло!
- Чого ш тут не зрозуміти, не перший раз язика беремо, - відповів за всіх Нерозлийвода.
- Тоді, робимо, як я сказав!
Козаки сховавши і прив'язавши коней у заростях лози, рушили слідом за Нечіпайзглуздом, який знав місцевий брід на протилежний берег річки.
По-пластунськи виповз на пагорок, козаки оглянули місцевість.
Попереду в лощині розташувався табір татар, їх юрти стояли поблизу. Праворуч пасся великий табун коней, їх сторожили п'ятеро озброєних татар. Один з них сидів біля багаття і варив у казані м'ясо.
- Нерозлийвода і ти Петро по-пластунськи за мною, - скомандував старший. - Візьмемо того татарина, який м'ясо варить. Останні залишаються тут з рушницями напоготові, будуть прикривати нас.
Всім зрозуміло!
- Еге ш! - Відповів за всіх Нерозлийвода.
Шість козаків із розвідки залягли в кущах біля річки, приготувавши рушниці, а Нечіпайзглузду, Нерозлийвода і Калниш (так часом називали Петра козаки, скорочуючи його прізвисько) стали підкрадатися до багаття з турком.
На дворі стояв вечір. Татарський табір затихав, лише було чутно далеке іржання коней. Татарин, який варив для пастухів м'ясо в казані, встав і попрямував у бік річки, щоб набрати сушняку. Йшов він не поспішаючи перевальцем, криві його ноги не дозволяли ходити по-іншому. Йшов він прямо на Петра, який лежав у густій траві. Ось татарин наблизився до нього настільки, що до нього як говоритися, можна було рукою подати.
Петро, знайшовши момент, стрибнув на нього і зі всією силою ударила його ребром долоні з боку його худосочної шиї. Удар був настільки сильний, що татарин одразу пішов у від ключку. Він втратив свідомість і впав на землю.
Відразу ж до нього підбіг старший і Нерозлийвода, останній засунув у рот татарину з ганчірки кляп.
Нечіпайзглузду похвалив Петра, тихо сказав:
- Ну, хлопче, ти далеко підеш! Так здорово вирубав його одним ударом.
- Так, Петре далеко піде, якщо тільки москалі його не зупинять! - Пожартував Нерозлийвода.
Нечіпайзглузду в звалив татарина на спину, і вони, пригинаючись, кинулися до річки.
Минувши свою охорону, козаки в брід перенесли татарина на свій берег.
Козаки, що були в охороні, бачачи, що погоні за ними немає і розвідники спрацювали чисто, без шуму й гамору, теж в брід перейшли на свій берег. Там козаки розвід загону встрибнувши на коней, помчали геть подалі від річки до свого куреня, розташованому табором в декількох верстах від кордону.
Пов'язаний татарин лежав на упоперек коня Нечіпайзглузда, і щось мугикав з кляпом у роті. Той огрів його кулаком, щоб татарин заспокоївся і не мукав як корова.
Прискакавши до куреня, Нечіпайзглузду не церемонячись, скинув татарина на землю. Кочубей підійшов до татарина, вийняв кляп з рота бранця, нарочито перед татарином вийняв свою гостру шаблю і покрутив її перед обличчям татарина.
Той, з переляку став щось по-татарськи лопотіти.
- Що він каже? - Запитав Нерозлийвода.
- Він просить не вбивати його, у нього, мовляв, багато мало-мало дітей, - пояснив отаман.
- Запитай його, скільки нукерів у татарському таборі? - Попросив Нечіпайзглузду.
Отаман щось почав говорити по-татарськи полоненому. Татарин злякано відповідав, дивлячись на граючу сталь шаблі Кочубея.
- Він каже, що в таборі близько сотні нукерів, основні війська розташувалися табором в верстах 30, вони чекають приїзду з Бахчисарая свого паші. Потім підуть на Січ.
- Ось гади, знову ця сарана лізе до нас! Ніяк вони не вгамовуються. Що будемо робити курінний?
- Я думаю, що варто нам скористатися тим, що основні сили їх розташовані далеко, і ми можемо вдарить по передовому їхнього табору і викрасти табун коней.
- Скільки в табуні коней у вас? - Запитав по-татарськи курінний у бранця.
Той відповів, що більше тисячі. Нерозлийвода почувши переклад, аж присвиснув, сказавши:
- Гарна здобич!
Табір козаків швидко знявся з місця, і козаки поскакали до переправі біля річки. Настала глибока ніч. Місяць зник за хмарами, не видно було на небі і яскравих зірок. Відшукавши брід, козаки переправилися через річку і поскакали в напрямі татарського табору. Там вже сполошилися пропажею пастуха, біля освітлених полум'ям багать юрт, були видні бігаючи люди, чутні вигуки татарських сотників.
Наблизившись до табору татар на відстань пострілу, курінний скомандував козакам:
- Вогонь!
Пролунав збройовий залп, попадали убиті татари, сполошилися і дико заіржали перелякані коні і люди.
З юрт стали вибігати татари. Петро в азарті атаки теж розрядив свою пістолю в якогось товстого татарина. Той зашкутильгав, видно заряд попав йому в ногу.
- Шаблі наголо! - Скомандував курінний. – Бий бусурманів, рубай їх козаки! Ура-а!
Петро теж, як інші козаки, на ходу вийняв шаблю, і кричачи на все горло: - Ура-а! – Увірвався в табір.
Курінь козаків швидко влетів у татарський стан. З появою козаків у ворожому стані, зметнулися вгору язики полум'я, палаючих юрт. Задзвеніла сталь, брязкала зброя, лунали постріли пістолів, вибухали в юртах кинуті в середину «вертушки».
(Вертушки. Так у запорожців називалися особливі вибухові пристрої, які, вибухаючи до шести разів поспіль, підстрибували при кожному вибуху і виробляючи оглушливі оплески, як сучасні петарди. Це були глиняні трубчасті вироби з декількома камерами, з'єднаними каналами, в яких була насипана горюча суміш. Спочатку вона вибухала в першій камері, потім по черзі в інших п'яти. При кожному вибуху козацька «вертушка» підстрибувала. Однак, звуковий і світловий ефект від вибухів при цьому був аж ніяк не жартівливий).
Противник після такої нічної атаки запорожців був морально деморалізований, багато татар стали рятуватися втечею, тікаючи в темряву степової ночі.
Петро нарівні зі старшими товаришами по куреню, з досвідченими козаками Нечіпайзглузду і Нерозлийвода в азарті теж рубав, трощив, стріляв у збройних татар, які намагалися чинити опір.
Скільки вони в цьому нічному бою втрьох зарубали татар, ніхто не рахував.
В азарті бою Петро не помітив, як щось обпекло йому ліву руку, але він продовжував битися до кінця, поки всі татари були побиті в цьому бою.
Нерозлийвода помітивши кров на рукаві, Петра запитав його:
- Що з рукою?
- Та так собі подряпина! - Відповів у запалі Петро.
- А ну покажи, - підходячи до нього, попросив козак і, оглянувши рану, сказав:
- Петре татарська куля відірвала у тебе шматок м'яса. Треба б припекти рану.
Він взяв ніж і став його розігрівати на багатті, а потім розпеченим лезом припік рану, що кровоточила. Петро від такої козацької терапії, аж завив від болю. На що Нечіпайзглузду сказав йому:
- Терпи козак, отаманом будеш!
Він і не знав, що так через багато років і буде, Калниш стане отаманом Коша
Після бою козаки спішилися, перевернули догори ногами юрти, забравши з них все цінне, включаючи казани з м'ясом. Перев'язавши поранених і забравши вбитих козаків, зануривши їх на підводи, вони рушили в зворотний шлях.
Частина козаків, оточивши табун коней щільним кільцем, погнали їх через брід до себе, в рідні краї.
Курінний об'їжджаючи козаків підганяв усіх, він побоювався погоні татарської кінноти, яка за відомостями розвідки була в 30 верстах від річки.
Побоювання курінного не були марними. Козаки розвідники що їхали позаду обозу серед яких був і Петро, через деякий час помітили погоню. Вдалині в степу було видно пил, піднятий копитами татарської кінноти.
Курінний отаман зрозумів, що з таким обозом і тисячним табуном коней їм далеко не втекти, татарва озлоблена нічним нападом козаків, наступала їм на п'яти.
Не кидати ж захоплену здобич, це було б для них рівносильне поразці. Тому Кочубей підкликавши старшого розвідника козака Нечіпайзглузду, і розпорядився вдатися до випробуваного способу козаків у степу - вогневого захисту.
Козаки повернули коней проти вітру, а розвідка по команді Нечіпайзглузду прив'язавши до арканів пучки дрантя і сухостою, полив їх топленим жиром і пісним маслом, підпалили позаду себе сухостій з різних кінців в степу. Вогонь легко знаходив поживу на спекотних просторах полуденного степу.
Запорожцям розвідникам вдалося підняти такий «пал», від якого і люди, і коні, згорали точно мотилі в полум'ї свічки.
Бачачи стіну вогню, Осман-паша змушений був відмовитися від гонитви, він наказав нукерам повернув назад.
Ворогів зупинило тут не тільки жарке полум'я, але і їдкий задушливий дим.
Таким чином один курінь козаків зірвав плани татар несподівано напасти на запорізькі села , паланки та зимівлі Запорозького Коша.
Таким запам'ятався Петру Калнишевському його перший бойовий вихід на «божий промисел».
По прибуттю козаків на Січ, він отримав свою частку від видобутку, у вигляді грошей та трьох коней, яких відправив у рідне село до матері.
