У двісті двадцять першій групі біологічна рівновага з якихось незрозумілих причин була геть чисто порушена: на двадцять дві студентки приходилося лише двоє хлопців: Олег та Гена. Гена був відмінником і худорбою, через що отримав на курсі прізвисько «Майданек», а Олег – гітаристом з імпозантною фігурою, що втратила свої, колись атлетичні, обриси. Проте, попри нелади з фігурою, завдяки чарівному голосу він мав ого-го який успіх у дівчат!
Студентське життя – річ прекрасна. Правда, час від часу Олег у цьому мав сумніви, особливо ж – під час занять з англійської. Ну хто, скажіть на милість додумався ввести цю чужинську мову в інститутську програму з підготовки інженерів-будівельників? З ким у реальному житті можна нею спілкуватися простому радянському будівельнику? Куди практичніше було б освоювати премудрості нецензурної лексики, котра на будівництві часом виконує функцію цементного розчину – намертво скріплює між собою непоєднувані здоровим глуздом слова: виробниче завдання, родинні зв’язки, анатомію та фізіологію людини.
Якось у кінці семестру, на парі з англійської, дійшла-таки черга і до Олега читати контрольний текст. Хоча сидів він за одним столом із Геною, проте в першому ряду, а відтак і допомогою його скористатися аж ніяк не міг. З немалими потугами він якось зумів справитися з першим реченням, несподівано для самого себе правильно вимовивши слово locomotive: впершись кінчиком язика в піднебіння і потім немовби клацнувши ним – льоукомотів, – чим приємно здивував навіть Людмилу Борисівну, викладачку.
Але на початку другого речення він раптом натрапив на нечуване ним, незнайоме слово library.
– Ліб... – почав Олег і спіткнувся.
– Ліб... – і з другого разу у нього нічого не вийшло. Слово видалося Олегові таким незручним, неначе підматрасник, набитий під зав’язку капустою, котрий конче потрібно перекинути через високий борт самоскида. Він те слово «вантажив», як міг: і коліном піддавав, і на плечі намагався закинути, і жимом, і поштовхом – але окрім злощасного «Ліб...» нічого не виходило.
Група відверто нудьгувала, а «англійка» почала втрачати терпіння. Тоді Олег, як справжній герой, зібравшись із духом, трохи буксонувши, мужньо випалив:
– Ліб... ЛІБЧАЧУ!
В аудиторії вибухнула бомба! Вона вразила усіх без винятку, навіть «англійку»: двадцять чотири душі полягли на столи, вили, стогнали, сходили сльозами. У Людмили Борисівни потекла косметика і вона вибігла з аудиторії. Гена, дурносміх, ухопившись за живіт, сповз на підлогу у прохід між столами і, стоячи навколішки, спочатку ревів, а коли дихання збилося, поліз по аудиторії рачки. Від цієї картини присутні дівчата завелися так, що напад колективної хвороби не припинявся ще півгодини, здавалося, вже зовсім безпричинно.
Людмила Борисівна все ж таки повернулася, і звертаючись до Олега, що один лише й сидів прямо, мов скеля, серед розбурханого моря сміху, з кам’яним як у сфінкса обличчям, повчально мовила:
– Лайбрері, Шелюгін, лай-бре-рі-і... Ю сі (Ти розумієш)?
Здивовано піднявши догори свої густі брови (он воно що, мовляв), Олег радісно вигукнув:
– Ю сі, ю сі!! – і тим самим остаточно добив присутніх. Пара була зірвана, а Олегове прізвище добрих два тижні не сходило з вуст цілого факультету.
Пригода почала забуватися лише перед настанням Нового року, бо самі ж розумієте: на носі була вже сесія, а головне – Новорічна ніч. Варто зазначити, що студентська новорічна ніч – то своєрідна реінкарнація язичницької купальської ночі, коли дві особини протилежної статі мають усі шанси на зближення не лише духовне, але й тілесне.
Олег давно поклав око на красуню Таню, от тільки дівчина не поспішала відповідати йому взаємністю. А тут така нагода – зустріч Нового року у спільній компанії. Шампанське, і не тільки, лилося бурхливим гірським потоком, Олег був на висоті, усі дівчата не зводили з нього очей і лише чекали моменту, коли він нарешті візьме до рук гітару, він же бачив лише Таню і лише їй приділяв усю свою увагу. Це було настільки переконливим аргументом для красуні, що вона в якийсь момент таки розтанула.
Аж тут Олега нарешті вмовили перейти до культурної частини і він, як справжній Орфей, забувши про все на світі, віддався своєму мистецтву. Коли ж схаменувся – Тані в кімнаті не було. Виявилося, що її інша компанія підступно викрала з-під самісінького Олегового носа і потягла на дискотеку. «Орфей» розцінив це не мало, не багато, як зраду і одразу ж вирішив помститися, бо помста – то ж свята річ!
Під руку йому підвернулася Аллочка, котра потай від усіх була давно та безнадійно закохана в нього по самісінькі вуха, тож згоди вони дійшли одразу. Зберігаючи конспірацію, парочка покинула компанію і подалася до Олегової кімнати. Гена був у родичів, тож ніщо не могло перешкодити їхньому тілесному зближенню, котре ловелас Олег серед чоловічого гурту називав не інакше, як «розмноженням». Отож, вони з Аллочкою подалися «розмножуватися».
Гуртожиток був сучасним, кожна кімната мала власний санвузол і чистюля та акуратистка Аллочка, ледь переступивши поріг кімнати та сп’янівши від перших поцілунків, запросилася в душ. Олег же вирішив скористатися вільним часом та гайнув назад з тим, аби роздобути щось випити та закусити, бо романтична ніч, судячи з усього, мала затягнутися надовго.
... Аллочка, прийнявши душ, роздяглася і сховалася під затишну Олегову ковдру. Чи то від шампанського, чи після теплого душу, але її почало хилити в сон. Вона уявила собі, як ось прийде коханий, почне її, сонну, цілувати і в носик..., і в губки..., і в шийку..., і... і Аллочка, щаслива вже одними лиш очікуваннями, міцно заснула...
Тим часом Олег, діставшись компанії, раптом уздрів там Таню, що вирвавшись із лабет друзів, вирішила за будь-що повернутися до Олега. Побачивши його, дівчина кинулася назустріч і міцно, пристрасно при всіх обняла та поцілувала.
У дикій природі білки та бурундуки, роблячи на зиму запаси горіхів, часто забувають свої комірчини. Кажуть, у білчиному житті таке трапляється на кожному кроці. Але ж з осені до весни проходить досить багато часу та й що тих мізків у білки...
Олег, коли побачив Таню та ще й відчув на своїх устах її несподіваний поцілунок, мов та білка, забув про все на світі – і про те, чого він сюди йшов, і про те, хто чекає його у власному помешканні: амнезія, мов вірус, спалила його пам’ять. Ніжно обійнявшись, вони стояли посеред кімнати і про щось воркували між собою; Таня, неприступна красуня Таня знизу вгору віддано заглядала Олегові в очі, а його руки лежали на її тоненькій талії, відчуваючи крізь легесеньку тканину туге дівоче тіло, таке жадане для нього, таке багатообіцяюче – і Амур, і Лада, і усі язичницькі боги кохання раділи за цю пару...
Коли градус кипіння в їхніх душах досяг критичної позначки, вони, так само обійнявшись, рушили... самі розумієте куди.
Тихенько клацнув, повернувшись у замку ключ, двоє впливли в кімнату, замок так само тихо став на чати, а вони, не вмикаючи навіть світла, допалися нарешті одне до одного і поцілункам та пестощам не було меж. Швидко одяг став видаватися їм зайвим, тож вони почали гарячково зривати його з себе, а потім в якийсь момент обоє повалилися на ліжко.
... Коли на сонну Аллочку звалилося раптом півтора центнера живої ваги двох ошалілих коханців, їй спросоння приверзлося казна-що і вона заволала не своїм голосом, підкинувши тим вереском Таню мало не до стелі, а Олега увігнавши в ступор, із якого виходу йому вже не було.
Аллочка зрозуміла ситуацію куди швидше ніж Таня і її ляпас дзвінко відбився від прикрашених паперовими сніжинками стін кімнати. Далі в хід пішли нігті, а потім вже й Таня відбивала об широку Олегову спину свої кулачки і тягала його за розкішні кучері. « Паскуда! Мурло! Аполлон нещасний! Казанова!» – то були не всі ще слова, що їх довелося Олегові почути. Невдаха-коханець, забудько-білка рвонув із кімнати і вилетів в коридор у самісіньких трусах в червоні маки на жовтому фоні, отримавши наостанок коліном пенделя нижче спини, а навздогін йому летіло « Лібчача! Клята ти Лібчача!».
Отак і закріпилося за Олегом на віки-вічні принизливе для нього і незрозуміле для непосвячених студентське прізвисько. А не треба дівчат у ліжку забувати!
