Зазвичай, хлоп’ята, в силу свого малолітства, аж нічогісінько не петрають в коханні, тому, дивлячись на еротичні сцени в телевізорі сором’язливо затуляють очі долонями, але крізь щілини поміж пальцями з цікавістю спостерігають за безсоромними діями дорослих людей.
Та наш Андрійко ріс оригінальним хлопчиськом, він, не злюбивши телевізора, закохався в дощові осінні калюжі, що потворили тротуари колись недбало збудовані любителями осінніх дощів. Дивним було це кохання. Йому татко ще не встиг розповісти, що коли кохаєш то не слід звертати увагу на дрібні недоліки тротуарів і примхи природи, тому Андрійко, йдучи із школи додому дощовою осінню, ніколи навіть і не думав про суходоли, він завжди брів калюжами навпростець зухвало чвиркаючи водою на ще ніким не полоханих дівчаток, що калюж і осінь не любили. Татко радів за сина-вертлюгу мріючи виростити з нього справжнього моржа. Не любив Андрійко ходити і під парасолькою бо забобонно лякався сонячної погоди. Тому осінній дощ, а ще й інколи з мокрим снігом, був для нього улюбленою погодою. На гарний одяг та взуття нічого було й сподіватися, татко все купляв, майже задарма, в секонд хенді, тому ні чобітки, а ні пальтечко не знали пощади.
Одного разу серед величезної калюжі яку крадькома об’їжджали навіть величезні машини, Андрійко взрів одинокий, рудий-рудий конопатий, кленовий листочок-мізантроп, що неприкаяно бовтався осторонь людських загребущих рук. Осінь того дня затаївши подих спостерігала за хлопчиком, що по груди в каламутній воді брів щоб врятувати того невдаху утопленика…
Мамця вдома була у відчаї вгледівши мокрого, як зюзя, синочка з кленовим листочком в руках. Ох уже ці жінки! Мамця навіть погрожувала йому і таткові смертельною карою за потурання дивовижному моржуванні, потім змилостивилася і просто вигнала їх з хати хлиснувши Андрійка рудим кленовим листком-невдахою. «Ти краще б малював листя в альбомі, а ніж бовтався в калюжах» - читала нотацію мамця, фарбуючи губи червоною помадою. Нарешті вона змилостивилася замінивши йому вигнання на домашній арешт. Андрійко вперто малювати листячко не хотів, а з пересердя, викравши в мамці губну помаду, спустив її в унітаз. Йому навіть і на мить не спало на думку звинуватити у своїх негараздах осінь, таку щедру дощами та величезними калюжами.
Отаке воно справжнє кохання до примхливих калюжанок вкритих вогненно яскравими шатами на денці очей прийдешніми ранковими заморозками.
