Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51199
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 39348, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.236.83.14')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза біопанк

Коли мертві кохають Р2. Вибір.3

© А.А, 10-09-2014
Позбавлена від кайдан одягу, Анна потопала в м’якому кріслі перед стареньким мембранним телевізором. Суха зіниця екрану намагалась видавити чітку картинку, проте спромоглася лише на розірвану сітку капілярів з яких сочилась чорна рідина. Бліда повіка нервово закліпала й біомашина застигла із зображенням на склярі - Мехаор Бертан плювався слиною на опонента по дискусії в  телестудії каналу «СС».
Анна продовжувала сидіти. Прозоре світло лампи-кішки здавалось поліетиленом облизувало стіни невеликої кімнати й тягучим слизом мацало тіло Анни; затікало під сірі бинти на лівій груді, де ховалась відкрита рана. У напівтемряві жінка мала подобу мармурової статуї витесаної рукою Бога. Масне волосся потоком спадало на плечі, де ховався слід від жагучого поцілунку Оксани. Ніжними пальцями доторкнулась місця укусу, від чого на вустах заграла лукава посмішка.
- Без тебе постіль зовсім охолола. – Замуркала Оксана. Жінка спершись на холодну стіну, міцніше притиснула до грудей ковдру через яку пробивались змерзлі соски. Ковдра заледве прикривала наготу коханки. Глибокі тіні ховали землистий колір обличчя. – Іди до мене.
Простягла тремтячі руки. Круційні нитки стягували до купи шматочки худих кінцівок. Проте інші частини тіла душі хвалились єдністю. Мало таких виходять із воріт фабрики душ. Оксана -  щасливчик під номером 30/03.
- Я вдихну у тебе тепло, – Анна піднялася й легкими кроками опинилась на ліжку. Жінка помітила, як дихання Оксани пришвидшилось, набуло вологих нот. – А потім висмокчу з твоїх губ. – Крізь засмальцьоване вікно на спину лікаря срібним вітром дихало проміння; осідало кришталевими скалками на западинку біля сідниць.
Анна облизала вуста й стиснула білосніжні зуби навколо соска коханки. Наступної митті легка ковдра спочивала на підлозі, в оточенні дикого поля вчорашнього пилу, що розцвітав сухими квітками. Пелюстки в німому захваті спостерігали за театром тіней. Драма заворожувала палітрою емоцій. Здавалось ніби ефемерні істоти злились у безкінечний танок ніжної гріховності  під стогони хворого міста, де сльози і біль стали міркою багатства, гнилою валютою. Та закоханим байдуже; вони купались у хвилях надії, пірнали з головою у небуття…


- Святослав, з тобою все гаразд?
З ним щось не так. Занадто близько схиляється над трупом. Ліпше я б помилялась.
- Так. Я в нормі. – Відповів й піднявся на повний зріст. – Почнемо.
Слідчий обережно засунув пінцет в отвір голови блондинки, ніби лякався завдати болю огризкам, що нахабно називали себе речовими доказами.
- Де ж ти, клятий поганцю? – ковирявся пінцетом й кривив гримасу ніби намагався розсмішити гнилу плоть небіжчиці.
Раптом задушливе повітря сколихав тонкий писк. Чоловік повернувся до Анни даруючи їй оскал бельмонта.
- Спіймав, - простягнув майже до носа лікаря пінцет з гладкою личинкою. Перламутровий слиз, що покрив саму личинку з пінцетом мертвим джемом тягнувся до землі, простягав невидимі рученята.
- Дякую. -  Промовила я. Бридка личинка впала на відкриту долонь. Маленьке створіння пашіло холодом. – Але чому сам не хочеш провести процедуру? Ти ж ніби казав, що це твоя найулюбленіша частина процесу.
Анна кінчиком мізинця почухала ангельський носик.
- Сьогодні я тільки глядач. – Хижий вогник спалахнув у зіницях, що раптом нагадали жінці тунелі небесного метро.
- Як хочеш. – здвигнула плечами.
Вона схилилась над відкритою валізою де чекав розправи тупий черв. Рука потягнула змійку й оголила нутрощі біомашину. Бридкий сморід нокаутував нюхові рецептори брюнетки; та й Святославу дісталось трохи. Він знову тільки посміхнувся.
Завжди ця хижа посмішка не сходить з його побитою віспою обличчя. Я навіть спиною відчуваю це…
Складні механізмі всередині робота зливалось у металічну річку із плоті та свинцю. Живі сосуди під високим тиском переганяли сардову олію через желеподібне серце. Мідні спайки тримали в купі біологічний кисіль живого процесора в той час, як мініатюрні голкоподібні відростки, що витикались з рожевого епідермісу нутра  черва, підтримували у повітрі  мембранний пузир. З кінчиків відростків виривались розряди струму. Коли ті проникали у середину пузиря, той здригався й хвиля тремтіння проходила по всій площині.  Анна вловила заледве чутне скиглення із середини кулі, а наступної митті на поверхні пузиря з’явився барельєфний відбиток крихітної долоньки із ще крихітнішими пазурами.
Не звикну до цього… Ти ж Святославе насолоджуєшся, так? Покидьок…
- Та розтинай вже скоріше плаценту! – Нетерплячка іржею з’їдала його.
- Глядачам слова не давали. – Через плече повернулась до слідчого.
Як завжди спокійна маска. Святославе - ти фантом мого страху.
В наступну хвилину детективу склав компанію  знайомий лейтенант, що мав з переконань Святослава стати вечерею для Калі. Той нахилився до шпика й прошепотів щось на вухо й лівицею передав конверт. Хлопець зник миттєво як і з’явився. Анна, котра продовжувала спостерігати за розгортанням подій, вгледіла зміну на обличчі Святослава; непомітну для інших, неначе озон (ти  відчуваєш його дихання на шкірі, проте сліпий в подобі), коли печатка зламалась на пожовклому конверті. Очі чоловіка забігали поверхнею листа.  Детектив механічно поправив окуляри.
Нервуєш? Чому?
На мить він покинув читати листа й поглянув крізь скельця на лікаря.
- Не зупиняйся. Продовжуй. – махнув рукою, щоб та відвернулась.
Анна промовчала.
До пінцету приєднався срібний скальпель. Витончена ручка нагадувала мідянку з відкритою пащекою. Холодна сталь розітнула плаценту, що була штучно накачана зеленою рідиною, склад якої завжди цікавив Анну. Крізь розріз хлинув швидкий потік з малахітової води. Гарячі бризки гепнулись на взуття лікаря. Жінка щось пробурчала під ніс не зупиняючи роботи. Синюватий туман немов єство ефірного голема здійнявся вгору й через мить розчинився атомами окисню. Плацента набула подоби зіпсованого м’яча під акомпанемент бридкого дитячого вереску.
Затихни, поріддя гріху й збочення.  
Анна швидким рухом розпатрала навпіл плаценту й мимоволі затримала дихання від побаченого. Картина всиляла гнилий букет емоцій: страх, презирство, відчай, моральні муки.
Ти ж Святославе відчуваєш насолоду, збудження, захоплення, диявольську ейфорію.
Потворне створіння нещадно дерло горлянку намагаючись відхаркнути воду, краплини якої звисали з гострих зубів. Тонкі сині губи прикривали емалеві обрубки, а величезні риб’ячі очі скажено бігали із сторони в сторону. Безволоса голова, непропорційно велика до куцого тіла, безпорадно каталась по асфальту. Шматочки смоли й граніту нагло впивались у зморшкувате тім’ячко істоти. Кінцівки нагадували голки встромлені в подушечку. Тінь Анни накрила його. Від цього жовтуватий колір шкіри схамелеонив у гірчичний. Жінка відсахнулась, коли пуповина заледве не ляснула щоку.
Гомункул.
Правиця немов гадюка кинулась за беззахисною пуповиною, яка продовжували свої вихиляси.  Гомункул скривився від болі, а в горлі щось забулькало. Вершкова піна зашкварчала на голодних вустах тварюки. Жінка не гаяла часу. Тримаючи вказівним і великим пальцем личинку, вона засунула її у відкритий отвір пуповини, що кровоточив. Личинка ніби заведена зарухалась вгору. Через мить слизький кінчик зник у вологих обіймах трубки дитинства. Жінці рух личинки був на  процес дефекації гіпопотама. Мимоволі скривилась прикусивши губу, проте кінець пуповини не відпустила, а ж поки личинка не зникла в животі гомункула.
Метаморфозо, благаю, заквітни у нутрощах цього негідного тебе гомункула. Подаруй нам правду!
- А він красунчик! – Крикнув над вухом у Анни. – Поглянь які апетитні щічки.
Святослав прицмокнув язиком від захвату.
- Допомагатимеш мені, чи стоятимеш як телепень? – Притискала гомункула до землі.
- Для тебе, що завгодно. – Пробурмотів сірим голосом.
Та що з тобою не так?!
Святослав виделкою запхнув пальці в божевільні очі . Й наступної миті залізний вереск колихав гниле повітря навколо потвори. Краплини крові червоним листям осіли на пальці шпика, а потім поповзли порваними судинами по лобі гомункула. Чоловік різким поштовхом заглибив палці наповну.
Анна мовчки відпустила спостерігаючи за розпустою пальців Святослава й згадувала розкішну ніч з Оксаною. Волога судома розпустилась в низу живота й лікарша безсвідомо схрестила ноги, тримаючи долоню правиці на лоні. Вона стрепенулась горлицею коли він надламаним голосом проскреготів.
- Протокол «МХ-Нічого не шукайте» вважати знятим. Епідермічне бачення задіяти на 90%.
- Не забагато? – Додала Анна.
Він тільки звів брови дашком й поправив окуляри заплямованими кров’ю пальцями.
- Як завжди смак ванілі. – облизав одного з фалангів, а язик довершив картину.
Святославе, ти мій грішний плід. Моє призма у світ живих. З’їж мене…
Чоловік опустив карий погляд на живіт гомункула в очікуванні відповідей на свої схиблені теорії. І тут почалося найцікавіше.
Живіт збурився немов латексне море з під якого виступали гіпсові ляльки. Крихітки зарухались в такт догораючого пульсу штучної істоти чиє існування жорстоким шляхом спричинило дискусії на моральні питання у пластмасовому світі.
Калі чує їх.
Калі бачить їх.
Калі випиває отруту їх.
Ось мініатюрна ручка наблизилась до шиї близнюка, а злодійські пальчики зімкнулись терновим вінком навколо жертви. Однак справжня пастка не там, де лев полює на лань. Безневинна гіпсова близнючка притислась анатомічними вихилами до брата. Голови наблизились на еротичну відстань. Святослав міг заприсягтись, як на мікросекунди побачив язики фігурок, що торкались кінчиками. Процес злиття почався…
Анна із захватом спостерігала картину. Та вона не знала майбутнього, яке принесе через три секунди крутий поворот.
- Згинь мерзото! Ти не зберіг мою сестру, як обіцяв!
Святослав різко повернувся. Плівку часу занадто довго витримали й матерія лопнула, загусла, сповільнилась. Цівка пістолета  окоп циклопа вирячилась на нього. Жінка в чорному спустила гачок й постріл розпочав калейдоскоп  ненароджених ідей.




Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 12-09-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.88496208190918 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …