Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2580
Творів: 46838
Рецензій: 91227

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза ЦИКЛ ОПОВІДАНЬ

ПОРИ РОКУ (2 сезон)

© Турчин Євгеній, 10-09-2014
II

ВЕСНА
Слава

Володимиру Кусяку пощастило жити в Криму. А ще пощастило бути україномовним кримчанином. Більше того, він вважав себе україномовним кримським письменником.
Щоправда він ніколи не видавався, публікуючи свої твори лише у мережі Інтернет. Почав займатися писанням кілька років тому і одразу на політичну тему, опублікувавши оповідання про вигаданий режим вигаданої країни, у якій легко вгадувалася його Батьківщина, а у режимі – гіпертрофована і надто похмура перспектива розвитку поліцейської держави. У героях чітко вгадувалися Президент та декілька олігархів і висвітлювалися вони з безперечно негативного боку.
Не дивлячись на певні побоювання, Кусяк опублікував твір під справжнім ім’ям ,крім того навіть виклавши своє фото у додатку.
Тепер він закінчував новий роман про війну з Росією, чим безперечно мусить закінчитись багатовіковий конфлікт України із новітньою імперією зла. Події на сторінках цього шедевру стрімко розвивалися до відкритих бойових дій з танками, артилерією, установками залпового вогню і авіацією.
Згідно з романом, Донбас, який став жертвою вторгнення, швидко втратив симпатію до окупанта, проте російські війська дійшли аж до Дніпра. Зупинити нашестя допомогли деякі з країн НАТО, які мають особисті рахунки з Москвою. Втім, щасливого кінця не вийшло: оскаженілий Путін почав розкидати направо й наліво ядерні боєголовки.
Кусяк вважав себе реалістом, тому допускав, що від скаженої собаки, якою бачив Путіна, можна чекати чого завгодно. А оскільки статус реаліста зобов’язував писати тільки найімовірніші речі, Володя постійно мучив себе натівською допомогою, в оперативності якої він дуже сумнівався. По-перше: НАТО може втрутитись якщо жертви обчислюються сотнями тисяч. По-друге: НАТО, на суб’єктивну думку Кусяка, сцикуни, тобто дуже остерігаються конфліктів з цією імперією. На ту ж таки не надто об’єктивну думку Кусяка, НАТО могло б знищити армію Росії години з дві з половиною.
Натхненник і консультант у військовій справі, колишній кадровик, батько Володимира, квапив сина викласти в Інтернет хоча б частину роману щоб, зважаючи на нові тенденції в Україні, прославитись в якості провидця (сам він зачитувався «Часом смертохристів», які Володя принципово не читав щоб не піддатись впливу автора даного роману), але той тягнув, бажаючи донести до світу своє дітище повністю і у друкованому вигляді.
Розуміючи втім, що вже спізнився, Володимир Кусяк поспішно зліпив кінцівку і шуронув твір в мережу.
Після цього одразу ж пошкодував, усвідомивши, що якщо навіть роман стане популярним, то жодної, навіть символічної, матеріальної винагороди йому не світить.
А головне: він ніколи не побачить свого дітища на полицях книжкових магазинів, бібліотек… його роман ніколи не зададуть дітям в школі…
– Такий уже наш час… – бурмотів Володя, поспішаючи додому з інституту. Стояла вогка похмура погода, з узбережжя тягнувся туман. Володя сьорбав носом, старанно обходячи калюжі та уникаючи наближатися до краю тротуару, на який раз-по-раз проїжджаючими повз машинами відрами викидалася каламутна вода.
У свист холодного вітру якось враз вклинився ще один звук: далеке утробне бурмотіння. Скоро лише цей звук володів слуховими ресурсами Кусюка, то притишуючись, то знову роблячись гучнішим. Володя обігнув п’ятиповерхову «хрущівку» і завмер: з боку південного узбережжя вглиб півострова йшли десятки машин, місячи гвинтами вологе важке повітря. Тут були і «худі» (які дехто називає «горбачами»), і «корови», Мі-16…
Кусюк стояв з відвислою щелепою і ошелешено повторював:
– Не може бути… Невже почалося?..
Фонтан брудної води окропив його з ніг до голови і хлопець незграбно відскочив від дороги, проводжаючи поглядом «Урал» з російським військовим номером. Вантажівки проїжджали повз, близько десятка; мокрий тент останньої з них ззаду відхилився і Володя побачив солдата. Форменого солдата. В касці і з кулеметом Калашникова в руках. З оптичним прицілом.
Надзвичайно зелена камуфляжна форма різала очі. Як і кулемет.
Вова кинувся додому майже бігом.

***

Він йшов своєю вулицею, а весняний вітер дмухав у лице. Цього разу він був хоч і холодний, але сухий, ще й із сумішшю пилу, камінчиків та бозна чого ще. Йшов і думав про те, чи зможе він спокійно споглядати так звану «самооборону» і не нарватися на неприємності. Життєва його позиція і раніше не приносила йому радості, а тепер стала небезпечною по-справжньому. Біль і образа навіки оселилися в його душі. Висловлювання громадянської позиції стало сенсом його життя, а тепер цей сенс пішов прахом.
Якось він почув, що по-дурному дотримуватись переконань, які приносять не приносять тобі благополуччя і радості. Виходить, зрозумів він, треба не мати власного погляду, а приймати курс кожної нової влади. Або кожного нового окупанта.
Мабуть, такі люди справді щасливі.
Він пройшов повз інкасаторський VW «ПиватБанку», побіжно дивуючись тому, що мінівен тут забув і ковзнувши поглядом по трійці молодиків у чорних куртках і спортивних та камуфляжних штанях, що крутилися біля вена.
Але він не такий, він має свою позицію. Хай це навіть тяжкий хрест, але він свою позицію вважав правильною і досі плекав надію, що хтось іще лишився на цьому півострові, хто розділить його думку, хто прочитає його роман і готовий буде підписатися під кожним словом.
До дому лишалося два квартали.
– Извините, – почулося ззаду.
Володя зупинився і здивовано оглянув хлопця з трійці, який наздоганяв його, ніяково усміхаючись, трохи ніби тиснучи плечима: руки він тримав у кишенях куртки.
Вы Владимир Кусюк?
«От воно, – подумав Володя. – Слава. Не подумав би, вибач уже, що ти вмієш читати. Зараз тобі, пане Кусюк, доведеться дати перший автограф…»
– Так, – усміхнувся у відповідь Володя.
Молодик наблизився впритул, вийняв правицю з кишені. Кусюк почав зустрічний рух своєю, готуючись до рукостискання.
Молодик зробив два коротких швидких рухи і Володя осів на запилюжений асфальт. Поряд клацнула пластиковим руків’ям викрутка.
Двоє інших молодиків підбігли також. У одного на куртці, біля коміра, Володя побачив приколоту «георгіївську» стрічку.
– Блядь, дебил, нахуя ты его?.. Всю машину загадим… Не мог, блядь, потерпеть?
За мить мінівен рушив у невідомому напрямку, лишивши по собі хмарку пилу, викрутку на тротуарі і дві краплини крові поряд.

***

За два тижні місцева газета повідомила про виявлення на околиці не ідентифікованого обезголовленого тіла. Правоохоронними органами, мовляв, порушено кримінальну справу.
Ще за тиждень справу було закрито.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.73946905136108 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …