Багно, змішане з шлаком і попелом, хрумкотіло під ногами, чоботи ковзали. Де-не-де, місцями густіше, місцями рідше, траплялися уламки скла і закіптюжені картонні циліндри, часто об’єднані в батареї.
Вуха закладало від гучного з великих колонок:
– Полонених не бити! Хто здається – не бити! Увага! Якщо тут є медики – підійдіть…
Їх було четверо. Точніше п’ятеро. П’ятий лежав на вже наскрізь просяклих червоним ношах.
В голові у одного з цих п’яти (не старше четвертака, проста темно-синя куртка, будівельна каска; його була права задня ручка нош) крутилося, як закільцьоване: «Цей уже мертвий! Беріть поранених! Цей уже мертвий!..»
– Чотири сотні на Інститутську! – Лунало зі сцени.
Десь хтось зірваним голосом ревів:
– Скати давай! Скати!
А може це все лунало лише в уяві Будівельної Каски.
Дерев’яна битка вислизнула з-під легкого бронежилета чоловіка попереду, застукотіла по вцілілій бруківці. Чоловік не зауважив цього. Права задня ручка подумала, що цей бронежилет – лише зайва вага. Сьогодні він бачив таку броню прострелену навиліт.
Будівельна Каска опустив очі додолу, проводжаючи битку і щоб не убезпечитись від потрапляння її під стопу і побачив червону смугу густої желеподібної на позір субстанції, яка тяглася під ношами. Він зробив спробу уникнути наступити на цю смугу, та було вже пізно: за ним потягся ще один слід у формі протектора його берців. В результаті Будівельна Каска ледь не втратив рівновагу і після цього змусив себе підняти погляд.
Тепер перед ним було нереально біле обличчя пораненого. Очі його були заплющеними, губи ледь розтуленими, потрісканими, аж доволі крупна пластинка відмерлого епітелію стовбурчилась у сіре небо.
Повітрям прокочувались звуки (то рідше, то частіше; їх перекривали заклики зі сцени), ніби ламають сухі галузки.
Попереду з’явився червоний хрест на білому тлі і санітарна машина з таким же червоним написом «AMBULANCE».
Будівельній Касці на мить здалося, що цього ранку існують тільки два кольори: сірий і червоний.
Жінка у халаті з великим хрестом на спині і також у касці підскочила до нош, помацала пульс пораненого. Попереду викульгав, спираючись на двох кремезних парубків, якийсь чоловік. Санітарка (а може це була фельдшер) махнула п’ятірці рукою кудись вбік, натомість зайнявшись оглядом кульгавого.
Будівельна Каска зрозумів, що їх вже четверо. Ноші поволокли його за собою, поки не зупинилися біля одного з вцілілих наметів, де бруківка була вкрита ковдрами і прапорами з червоними плямами, з-під яких стирчали попарно берці.
Будівельна Каска усвідомив, що сьогодні існують ще два кольори. Вони були у явній меншості, але коли зумієш їх побачити, то вони вже не відпускали погляд.
Зі сцени все щось кричали. Будівельна Каска помітив, що ноші і троє інших носильників десь зникли, а він сам сидить просто на землі, спершись спиною об стовп і дивиться на тіло, яке вони сюди принесли.
Він відірвав погляд від викладених рядком трупів і почав оглядати свої берці. Сіро-червоні плями попливли перед очима, стікаючи обличчям. Каска жорстко розтер лице. На долоні лишився кривавий наліт. Хлопець почав терти її об штани на коліні.
