Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44367
Рецензій: 86697

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Дівчина без адреси

© Елен Тен , 03-09-2014
Готово! Підлога блищить, дзеркало сяє, пускаючи на стелі сонячні зайчики, на столі - велетенський букет лілій Ландіні. Її улюблений колір. Один з небагатьох «темних» сортів.
Софійка оглянула кімнату. Задоволена «цілісною» картинкою, посміхнулася.  Не мине й двох годин, як в неї хтось заселиться. Розпочався багатообіцяючий  літній сезон. «До мене!» - зухвало кличе море, спокусливо виблискуючи хвилями. У готелі практично немає вільних місць. Лише люксові номери й досі сумують, очікуючи на vip-персон. З «віпами» складніше. Зупиняться в їхньому готелі лише тоді, коли будуть зайняті інші, елітні.
І що потрібно тим людям? Хіба тут погано?  Затишна, світла кімната. Колись вона теж мала подібну. І великий будинок, і тітку, яка ставилась до неї наче до принцеси.
У її крихкому, сповненому дивних звуків і незбагненних образів світі було надто затишно, щоб його покидати. А якщо іноді вона й поверталася до реальності, то приносила із собою безцінні дари – поезію, зіткану з тонкого мережива її душі. Вона писала вірші, за які, правда, платили копійки, і доглядала сад – її другу, але від того не менш палку любов. Тітка не обіцяла, що Софійка стане всесвітньо відомою, але обидві мали надію, що з її захоплення щось вийде. Плекали цю мрію наче екзотичну квітку, поливали слізьми і підживлювали вірою.  
Після смерті тітки все пішло прахом. Поетична Софійка зіштовхнулася із зовсім непоетичними проблемами. З усім тим, від чого її так надійно оберігала найрідніша у світі людина. Тітка вміла вирішувати реальні проблеми, вона – перетворювати їх на віршовані рядки. Під такою вже народилася планетою.  З дитинства навчилася мріяти, а не боротися.
Залишившись насамоті, Софійка не перестала бути принцесою. Просто від «королівства» надто швидко зосталися одні уламки. Земні проблеми, з якими вона лишилася сам на сам, несподівано розпочавши бойові дії, активно атакували. Єдиними друзями були вірші. Вони здавалися реальнішими за тих, хто все рідше запитував, як у неї справи.
Тепер світ, який являвся їй яскравою веселкою, розфарбований у ворожі кольори. Він чорний, як очі у директора продовольчої крамниці, котрий кричав, розмахуючи перед її обличчям «букетом» накладних: «Ти зробила велетенську нестачу. Плати!!!» Робота в торгівлі, на яку вона так легко влаштувалася, забрала останнє.
Він темно-синій, наче костюм у жінки-судового виконавця, котра повідомила, що Софійка має величезні борги за комунальні платежі, прострочений кредит, і в разі негайної несплати усіх рахунків втратить закладений будинок.
Дівчина нікому не скаржилась на свої проблеми. Просто тихо склала речі… У валізу кольору свіжої крові.
Родичі обережно «самоусунулись», побажавши лишитися «далекими». Від деяких з них й досі надходять листівки. Їх приносить Софійці старий кульгавий поштар, котрий ніколи не розлучається зі своїм залізним ціпком – надійною зброєю від собак і злодіїв.  Один з тих, кому не байдуже…  
Він же розповів, що якось на початку весни, щойно на Прип’яті, на радість дітлахів і охочих до безкоштовних видовищ, потріскалась і рушила у далекі мандри крига,  приїздила тітчина рідня. Тітки у строкатих довгих плащах, обвішані прикрасами, наче мусульманки. Поважні товстопузі чоловіки. Довго сварилися з новими власниками будинку, а коли їх нарешті впустили у середину, наполегливо щось шукали. Мало кого цікавило, де поділася Софійка. А от де зникли її вірші – це вже дилема.
«Я знаю журнал, в який їх можна прилаштувати, - говорив один із дядечок. – Будинок ми вже проґавили, але це теж жива копійка І де тільки вона їх поділа?»
«Може, забрала із собою?»
«Їх було стільки, що вивозити хіба що вантажівкою».
«А хіба Софійка не померла?» - недбало кинув хтось із рідні. Інші знизали плечима: «Хто його знає…»
Світ бузковий, наче дірява ганчірка для підлоги, від якої на пальцях вже  затверділі пухирі. І сірий, як пальто власника готелю - її нового шефа. Вчора Андрійович знову сварився, що дівчина погано прибрала у восьмому номері, лишивши за шафою павутиння. Погрожував штрафом. Але поки що далі погроз не йшло. Йому подобається, що Софійка приходить на роботу раніше від інших. Він хвалить її на зборах, ставить у приклад колективу. А дівчина молиться, щоб шеф не дізнався, що вона нікуди й не йде…  
Тісна комірчина у готелі із важким, постійно затхлим повітрям, стала новими хоромами принцеси. Вона живе там таємно. Але не безкоштовно. Завгосподарством, дама бальзаківського віку з волоссям кольору стиглої вишні щомісяця забирає у неї половину зарплатні. Так би мовити «за кімнату». Щоб вижити на решту, потрібно проявити неабияку творчу винахідливість.
Світ сірий, наче стіни у кабінеті головного редактора місцевої газети.
- Обов’язково надрукуємо, - обіцяє він, забираючи зошит із новими Софійчиними віршами. Ховає його до шухляди і дістає звідти кілька зім’ятих купюр. Розрівнює їх і, задумливо перерахувавши, віддає дівчині. – Вибач. Це все, що я зараз можу дати. Наклади знизились, рекламодавці у відпустках, конкуренти чавлять з усіх сторін.
Заховавши купюри до кишені, Софійка кивнула і позадкувала до дверей, не чекаючи продовження його натхненного сольного виступу. Знала - зараз він присягатиметься, що не може заплатити більше, демонструватиме порожній гаманець, вивертатиме кишені, мовляв, am sorry…
Виходить, хот-дог, про який вона так давно мріяла, відміняється. А ще новий блокнот і гелева ручка. Теж мені трагедія! Якщо писати дрібними літерами, записника вистачить ще на місяць-півтора. Якось дотягне. Зараз головне – не спізнитися на останній автобус. Скоро на місто зійде ніч, а вона теж має свій колір. Колір небезпеки…




Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Різнобарвний світ

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 08-09-2014

Не люблю протягів

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 08-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 08-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 05-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 04-09-2014

Проблема "маленької людини",

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 04-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 04-09-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.64369106292725 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …
Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …