Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2640
Творів: 48580
Рецензій: 93331

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ПРО ЩО МРІЮТЬ ХЛОПЧИКИ

© Анатолій Азін , 02-09-2014

   Василько ріс питливим хлопчиськом, йому було цікавим все на світі: і чому коза дає молоко, а цап - ні, і чому всі птахи відлітають у витій, а горобці та синички взимку туляться попід стріхами в очікуванні на поживу, а ще його цікавило звідки беруться діти; до всього він підходив з практичним помислом, тому частенько докучав бабусі та мамці. А сьогодні він ні на хвилину не відходив від татка, котрого бачив лишень раз на рік, коли той приїжджав із заробітків, але він навіть тоді, коли іншим дітям в голові були одні пустощі; цукерки, та всякі витребеньки від батьків заробітчан, Василько, придивляючись до міцних, зашкарублих пальців татка, уявляв, як ними він годує гнусу посеред тайги (так казала мамка).
   - Татку, татку, - запитував Василько, - а для чого ти там годуєш того гнусу?
Татко, чмихаючи від дивного запитання сина лише куйовдив йому чуба на голові. Василько заглядав таткові в очі, лащився, але клятий гнус висів у нього на язиці.
   - Ну скажи, - Василько смикав його за сорочку і вдавав, що починає скиглити.
   - Щоб з голоду не здох, - дихнувши перегаром, від чого хлопець аж з’їжився, не визначено промовив тато.

   Василько уявляв собі тих ненажерливих гнусів – телепузиками, яким татко варив кашу, насипав у корито, як мамця свині Нюсі, і вони жерли хапаючи кашу своїми смішними рильцями. Він не міг зрозуміти, для чого треба було їхати татку так далеко і надовго, що би там, у тайзі, годувати тих ненажер.
   - Татку, татку, - смикав Василько за руку, - а коли гнус виросте, ти приїдеш додому назавжди?
   - Піди краще з Грицем пограйся, - відштовхував хлопчину татко від столу підіймаючи склянку наповнену доверху прозорою рідиною – перваком, витвором бабусі, вона, кожного разу, по приїзду зятя, відкопувала, схоронену у погребі величезну бутлю з самогоном, річної витримки.
   - Ну, щоб їлося й пилося, та не скучно жилося, - татко з дядьком Степаном, цокнувши склянками, вилили самогон в горла, ковтнули, обоє скривилися немов запустили у нутрощі слизняка, потім крякнули, аж собака Сірко здригнувся, а потім закусювали смаженою куркою та хрустіли огірками.
Татко з дядьком Степаном були давніми друзями і зараз, після довгої розлуки, вони, коротаючи час біля бутля, розповідали про всілякі неймовірні історії, особливо Василько прислухався до таткових вихвалянь свого сидіння на «трубі», де все на світі просякнуло докучливим гнусом, чавканням болота і запахом гнилі; розмови точилися в перемішку з піснями про безкінечну тайгу, тумани і ще про щось таке, чого він ніяк не міг зрозуміти.  Сірка, що очманіло дивився на п’яниць, це гульбище трохи лякало, він раз-по-раз вилазив на волю, гримлячи ланцюгом, щоб підібрати смачненькі курячі залишки і потім, знову ховався, чи то від страху, чи від немилосердного пекучого сонця, поблискуючи, з глибини будки, чорними оченятами.

   Васильку з Грицем гратися не хотілось, той ще був малим і плаксивим, та ще він його й недолюблював із-за надмірної матусиної турботи за цим, як на його думку, зовсім зайвим у їх родині створінням, котрому дозволялося все – бо він був ще безпорадним, як казала бабуся; за ним треба було наглядати, щоб трясця не занесла до свині, або не заліз він у будку до Сірка, або не повисмикував квіти у палісаднику. А ось до Грицевого тракторця, що йому привіз татко в подарунок, в нього руки свербіли. Тракторець був як справжній, з дистанційним управлінням, він виблискував яскравим жовтим кольором, за кермом, ще зовсім новенької іграшки, навіть сидів малесенький чоловічок у синьому вбранні і бейсболкою на голові. Васильку хотілося якомога швидше взяти до рук пульт і тиснути, тиснути на клавіші управляючи рухом цього чудовиська з надписом «САТ» на двигуні. Та Гриць, ніби слідкував за ним, і лише Василько торкався пульта, той, несамовито верещав і падав на підлогу, дриґав ногами, корчився немов у пропасниці і кликав на нього невідворотну кару. Василько, з пересердя, жбурляв пульт на підлогу, вигукнувши в розпачі: «На, подавись!» - зі сльозами на очах біг до груші, залазив у гущавину гілок і відсиджувався там доки вереск не стихав.
   - Ти ж дорослий, - картала мамця, - татко ж тобі купив конструктор і ти тепер сам змайструй собі: і трактор, і кран, і що завгодно, а Гриць здібний лише тиснути на клавіші.
   - А він з розгону б’є тракторцем в стінку, тракторець перевертається, він керувати не вміє, бо дурень, - огризався Василько.
   - А ти будь розумнішим і не чіпай його іграшок, - казала мамця потураючи і Грицеві, і нетверезому таткові, що уже лика не в’язав.
   - Коли вже вони її нап’ються, хоча б хлів починив… - бурчала бабуся сідаючи доїти козу, та, незграбно дриґнувши ногою, перевернула цеберку, жалісно мекнула, перекривляючи горлопанів – співунів. – «Стій, бісова душа» - сердилася бабуся і знову підсунула цеберку під вим’я. Цівки молока забриніли подвійним передзвоном.

  Матуся біля татка вертілася на одній нозі і на бабусине невдоволення рішуче відповідала: - «Хай відпочиває, він втомився, там, на чужині, а хлів і самі починимо, добре що хоть грошей привіз. Он, Павло, як поїхав, то до сих пір - ні слуху, ні духу - люди кажуть вже й під женився там, уже й діточок по настругав».
   - «Ой, брешуть люди, а дітей стругають вони всі залюбки, а ось ладу дати їм – зась, духу не вистачає, - огризалася мамця».
(Дядько Павло був рідним братом татка і також колись поїхав годувати гнус)
Василько не бачив його змалечку і навіть не пам’ятав який він на вигляд, і лишень уявляв, як той, нагодувавши гнусу, починав стругати дітей. Йому виділася повна хата наструганих малюсіньких діточок – хлопчиків та дівчаток, що верещали, як їх Гриць. Для чого він їх стругав - незрозуміло.
   - «Раз Павло загуляв на чужині, то хай би вже Катерина (дружина дядька Павла) подала на розлучення, та виходила за Степана, нічого потайки пірнати до його оселі, люди все бачать, шила в мішку не втаїш» - не вгамовувалася бабуся. Дядька Степана вона звала бобилем бо той жив самотньо в кінці вулиці, майже біля ставка. Дружини в нього ніколи не було, а після смерті матері, тітки Одарки, «він парубкував на все село», так казала мамця, тітці Катерині. – «Не господар» - казала бабуся, - «в Степана руки не на тому місці виросли, і що в ньому молодиці такого знайшли, що ніби на причастя ходять. Ото вже бісова душа, весь в корінь пішов, як і його покійний татко, Федір, царство йому небесне (бабуся, називаючи його ім’я, завжди хрестилася) – теж майстер був по жіночій справі».
   - «Хто на що вчився»…
   - «Еге ж»…
   - «Катерина казала що Степан, окрім своєї основної парубоцької справи, ще й вміє смачно готувати їжу, особливо кашу гречану з вишкварками».
   - «Ба, кухар знайшовся. Може й ти бігаєш туди кашу їсти?..» - бабуся знову перехрестилася. – «Свят, свят, свят…» - А ти чого очі витріщив - гримнула вона на Василька, - бач, вуха розпустив, прислухається до розмови дорослих. Пішов би з Грицем погрався, нічого байдикувати. Іди геть.

   Василько, нахнюпившись, поплентався в хату. Тракторець стояв посеред кімнати. Гриця не було. Він підняв тракторець, пальцем торкнувся лялькового тракториста, що сидів нерухомо тримаючись за кермо, чиркнув колесами об столешню – тракторець ожив чудернацьким гулом незримих нутрощів механіки. Васильку страх як закортіло заглянути туди, в середину, щоб зрозуміти ту силу, яка рухала тракторець по підлозі, ця таємниця, схована за металевим корпусом, була набагато звабливішою ніж просте бажання взяти пульт і поганяти тракторець по кімнаті. Василько вибіг у сіни, взяв обценьки з поміччю яких мама патрала качок і спритними рухами повіджинав бокове кріплення. За мить і він вже тримав окремо корпус тракторця і шасі з усім його прочиндаллям. Від одного необережного руху, шестерні висипалися на підлогу і, як мурахи, розкотилися по кімнаті. Хлопець стояв оторопівши. Він не почув як зайшла в кімнату мама, вона, вгледівши зламану іграшку, заплакала.
   - Я лише хотів глянути, що там в середині, - крізь сльози промовив Василько.
   - Ну, побачив? – вона стала гамселити його рушником, – і за що мене Господь тобою покарав? Га?
На репет мамки зайшла бабуся, та вгледівши розібраний тракторець і зрозумівши всю трагедію, гримнула: - Не смій хлопця чіпати! Може з нього щось путяще вийде, раз технікою цікавиться! Трактористом стане, а іграшка, то пусте, татко ще купить. Збери все до купи, - підштовхнула вона онука в спину, - та сховай, щоб малий не бачив, а я скажу батькові, що сама ненароком наступила і роздавила. Давай, мерщій, щоб Гриць не бачив.

   Василько, упоравшись з тракторцем, витер рукавом сльози, і знову видерся на грушу; з цього, по-дитячому наївного, спостережного пункту, він, раз-по-раз шмигаючи носом, пристально наглядав за дійством на подвір’ї.
   Гриць, біля погрібника, грався з ще підсліпуватими кошенятами, що недавно принесла кішка Зюзя, він їх по черзі пхав за пазуху і реготав від лоскоту. Кошенята жалісно нявчали, але малий екзекутор втішався своєю ще не свідомою жорстокістю. Кішка Зюзя збирала кошенят і садовила в кошик.
«Це тобі за кошенят» - заспокоював себе Василько і вже думав не про тракторець, і не про гнус, і не про дядька Павла, що десь там стругає дітей, він, глянувши як татко роздирав смажену курку, страшенно захотів їсти. Василько зірвав ще зовсім зелену з бурим бочком грушу, що висіла перед самісіньким його носом і за яку він весь час чіплявся головою заглядаючи у сусідський двір дядька Михайла де завжди і вдень, і вночі курів димар літньої кухні – «броварні» - казала мамця. Звідти завжди тхнуло запахом бражки та свинячим гноєм. Зараз він угледів, як дядько Михайло, мабуть закуштувавшись первачка, очманілий, вислизнув за двері і, тримаючись за одвірок рукою, дзюрив прямо з порогу, бризками розганяючи курей.

   Василько надкусив грушу, зеленець хруснув на зубах. Від терпкості оніміло піднебіння. Василько скривився, сплюнув, вилаявся в голос шершавим язиком, потім прицілився, примруживши ліве око доки груша витягнута правою рукою не злилася з собачою будкою в одну крапку, і жбурнув що сили. Сірко з переляку рвонувся на всю довжину ланцюга, гавкнув невиразно, неохоче, та вгледівши серед гілок Василька, доброзичливо вильнув хвостом і, як нічого й не сталося, знову клацав зубами ловлячи докучливих мух.
   В цей час кішці Зюзі мабуть набридли пустощі Гриця, а може стало жаль своїх діточок, вона боляче шкрябнула його руку.  Гриць несамовито заволав, та так пронизливо-голосно, що у Василька залящало в вухах. Сірко миттю, завбачливо, заліз в будку створивши для себе беззаперечне алібі. В такт Грицеві закудкудахтали кури, півень Нінзя, піднявшись на ципки, став відчайдушно плескати крилами і кукурікати, сперечаючись із Грицем силою голосу.
«Для чого вони стругають таких вередливих дітей» - подумав Василько злізаючи з груші. Він миттю шмигнув за фіртку, щоб не попасти під гарячу руку матусі.

   Сонце вже котилося до обрію. Духота чавила бажання. На вулиці, десь там, за кущами здичавілого бузку, що буйно розрісся біля Осадчуківської хати, яка вже котре літо дивилася на людей більмами по вибитих шибок та обідраними стінами колись охайної оселі, господарі котрої віддали богу душу, а спадкоємцю Івану не вистачало часу за оковитою думати, що робити зі спадщиною, Василько почув тріскотню Стасевого мопеда зібраного з усілякого вело-моторного мотлоху. Глушника в мопеда не було і тому здавалося, що вся міць двигуна вилітала в трубу разом з хмарою сизого чадного диму. Мопед виринув з-за кущів. Стась зупинився біля Василька, але двигун не глушив, він ритмічно смикав за кінчик тросу акселератора, ніби дратуючи ним двигун.
   - Малий, сідай покатаю, - Стасик був років на п’ять старший Василька і тому почувався парубком, а ще він був його двоюрідним братом, сином дядька Павла, таткового брата. Він Стаса недолюблював, бо той частенько над ним глузував, особливо перед хлопцями однолітками. Стасик називав його «молокососом, мамчиним синком» коли він відмовлявся палити цигарку. Василько, підстрибнувши, всівся на раму і вони помчали вулицею тріскотнею розганяючи курей по селу. Їм неслися прокляття в слід.
   - Що тобі татко привіз в подарунок? – перекрикуючи тріскотню мопеда закричав Стась прямо в вухо Васильку.
   - Конструктор! – крикнув Василько.
   - Що?
   - Конструктор, для розвитку технічних здібностей.
Мопед затрясло на вибоїнах.
   - Що-о?
   - Констру-у-ктор, - Василько ледь не прикусив язика.
   - Тю, фу-уфло-о…  Мені тато, як приїде, купить новий мопед, япо-о-онський, «Тошіба», а конструктор то фігня, то для молокососів.
Василько скипів.
   - Брешеш! Твій тато не приїде, він там, в Росії, вже й дітей нових настругав, - на все горло закричав він.
Стас відпустив трос акселератора. Мотор стих. Він загальмував кросівками. Мопед зупинився, вкривши хлопчаків курявою.
   - Що ти сказав? – витріщився він на Василька і замахнувся на нього кулаком.
   - Геть звідси! байстря недороблене! Ти думаєш, що це твій татко приїхав? – злорадісно вигукнув Стась, - на ось, викуси, ткнув він дулю під ніс Василькові.
   - Конструктор йому подарував,.. підлещується до тебе, бо ти не його син. Тебе мати нагуляла з дядьком Степаном…

Василько стояв ошелешений образою.
   - Адью, молокосос. Іди, збирай свій довбаний конструктор, а мені тато обов’язково купить мопед. Стась з розгону завів двигун і зник за кущами, лише тріскотня мопеду ще довго чулася, поступово стихаючи, десь, аж за ставком.

Васильку хотілося їсти, він, навіть чомусь гостро відчув духмяний запах пареної в духовці гречаної каші з вишкварками, яку так вміло готував дя...

      

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Анізія, 07-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 04-09-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 03-09-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.78099083900452 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …