Вокзал це поняття зовсім неоднозначне. Він може бути кінцевою метою. Може бути відправною точкою. Може бути викликом і спонукою. Місцем переосмислення певних правд. Спостережним пунктом. Зв’язкою двох маршрутів. Субстанцією, яка склеює спогади різних періодів у один сюжет. Машиною, яка підшиває одну до одної долі абсолютно чужих людей. Зрештою, він може бути місцем проживання чи, принаймні, нічлігу. Вокзал – це намистина на нитці залізничної колії. Це запах тисяч людей, які побували в цих приміщеннях. Це тисячі історій. Трагічних, радісних, історій любові, зустрічей, розлук. Вокзал це театр, де ті історії відбуваються чи переповідаються. Це театральний буфет або прокурена пивнушка, де з випадковими людьми випиваються залізничні цистерни алкоголю. І кожна мить, проведена тут, спокушає можливістю від’їхати у довільному напрямку. Вокзал це передсмак подорожі. Це крок уперед. Але насправді, коли ти на вокзалі, то у тебе лише два варіанти – рухатися вперед або вертатися додому. Звісно, якщо ти не працівник цього вокзалу.
