Аніта спала.
Як знадливо пахло море, як спокійно вдяралися об скелястий берег хвилі, так гармонійно звучало її рівномірне дихання. По тілу повзло місячне світло. Налягало на коричневе волосся, заправлене в анідовий обруч, освічувало ясне чоло, рум'яні щоки, рівні брови. Лице Афродіти. Афродіти Аніти!
Очі берегли сни. Коли вони дивляться, то такі глибокі і живі. А коли заплющені, то такі загадкові...
Вона бачила сни, і крізь сон сміялася... Заходив Щиросрібний, і коли-не-коли залітав з моря вітер, лоскотав засмаглі руки, прочісував волосся, заправлене в анідовий обруч...
Напівдрімав Анітовий пасокон. Сірий і байдужий до романтики нічного узбережжя, йому напівмарилися переінсталяції і форматування. Зверху його погаслого екрану можна було прочитати "Вхідні (4) - Anita"
* * *
Від: Акробат
Кому: Аніта
Дата: 30 квітня 21..
Привіт, Аніто!
Спочатку дам відповідь на твої запитання. Так, ми добре добралися до Пірамідіону. Так, у нас тут добрі умови до праці. Сюди з'їжджається увесь світ. Нас добре годують, готують смачні напої. Кожної доби відводять по годині на розваги. Кожних 12 годин ми приймаємо нові ліки проти сну.
Мені вдалося познайомитися із одним цікавим таношійцем. Він у моїй бригаді. Ми добре розуміємося англійською. Виявляється, у їхній країні з цією хворобою уже давно справилися. За останні десять років кількість хворих скоротилася до 4-5 відсотків. Усім новонародженим роблять щеплення проти сну і за 10 років передбачається, що ця хвороба узагалі зникне з нашої планети.
На жаль, не маю багато часу, щоби розказати про усе докладніше. Але дуже хочу. Бувай здорова! Пиши!
А Аніта спала... Волосся пахло гіацинтом, ноги ружею, а лице травневою ніччю...
Від: Акробат
Кому: Аніта
Дата: 4 травня 21..
Привіт, Аніто!
Вибач, що довго не пишу. Якось не можу знайти часу... У нас тут порахована кожна хвилина. Усе повинно відбуватися згідно з графіком.
Останнім часом узагалі так строго почали ставитися, суворий санітарний контроль. Виявляється, у нашій бригаді було 2 важкохворих на сон. Хворобу у них виявили, коли вони не витримавши двохденної напруги, просто впали на каміння... Так і повезли до лікарні.
Сьогодні нам давали на вечерю зелених макаронів і чайне листя. Запивали старовинним українським напоєм мате, щоби мали багато сили і снаги.
А як в тебе життя йде?
Мені багато розповідає Танака (так звати омошіройця) про свою країну. Я із задоволенням слухаю його розповіді і все думаю, коли це і в нас так візьметься наше міністерство охорони здоров'я! Тоді на будування цієї величної піраміди відправили би набагато більше робітників і темпи зросли б ще більше!
Пиши, кохана Аніто! Я чекаю від тебе звісток з нашого любого узбережжя!
Пасокон раптом почав шуміти. Важкодихав. Набирав у свій охолоджувач проходне солене повітря і видихав сухе тепле мертве.
Від: Акробат
Кому: Аніта
Дата: 7 травня 21..
Привіт, Аніто! Ти щось нічого не пишеш... Мабуть, зайнята якимись дуже важливими справами. І це добре. Ми всі повинні щось робити в першу чергу для спільної користі, а не тратити час на пусті балачки.
У нас усе просувається дуже добре і впевнено. За цей тиждень ми збудували ще кілометр піраміди, і нам залишається ще 198 до сьомого неба. У нашій бригаді панує радісний настрій і палкий ентузіазм. Усі ладні працювати на благо людства. Жертвуємо і ті години, які у нас відведені на розваги. Серед запропонованих: спортивні тренажери, настільні і комп'ютерні ігри. Але на такі дурні речі ми не зважаємо. Усі працюють, усі раді приносити користь.
Я вірю, що ми переможемо! Аніто, усе буде чудово!
А Аніта спала...
І не спало тільки море ніколи. Воно - дитя настрою. Бувало спокійним, бувало грізним, чудним, бунтівним, втомленим, сердитим, дрімотливим... яким тільки не бувало. Хворіло коли-не-коли. Коли-не-коли одужувало. Нічого не будувало, ні на кого не сердилося, ні з ким не дружило. Усе плекало своє красномовне мовчання.
Від: Акробат
Кому: Аніта
Дата: 16 травня 21..
привіт, аніто.
ось уже двадцять днів як я тут, у цьому триклятому місті. кожної миті ризикую заснути. тільки від цієї втоми уже так заснути що певне ніколи й не прокинутися більше. скажи, аніто, для чого ми тут зібралися? кому в біса здалася ця дурнувата піраміда? де кінець нашим терпінням? для чого було збирати скільки люду? чи потрібні нам ті сьомі небеса? а якщо ми помиляємося? що, якщо ми всі помиляємося?
...хех... оце такі думки інколи до мене заскакують в голову... це усе винна ненависна дрімота...
чому людина не може вилікуватися від сну? ця зараза вчепилася в рід людський і споконвіків мучить його... краде час! краде час! поки ми спимо, могли б побудувати багато пірамід, мабуть
Час. Що може бути цінніше за цей безцінний вимір! Кожна секунда в житті дорога.
Я оце пишу тобі, а Танака шепче під вухо: "Дурню!" Як тільки він сміє...
* * *
Пасокон прокинувся від заспокійливих мелодій Чітаро, і вже дограв до кінця свій плейлист Бамарок...
А Аніта все спала... Все спала і видивлялася снів. Про дерева з великими кореневищами, що обростали весь світ. Про високу, вищу за голову траву, у якій губилися вони з Акробатом, як були ще дітьми. Про зелені гори і запашні смереки. Про старого гуцула, який грав на всіх на світі музичних інструментах і повідав історії про Довбуша... А ввечері при ватрі співав древніх гірських пісень і годував бриндзою...
Аніті не потрібна була піраміда. Аніті не потрібні були пігулки і заштрики. Вона щаслива була бачити сни, бо єдино вони давали їй жити. Аніта всім серцем своїм бажала, аби та піраміда завалилася і щоби усі ті, хто дармує на неї час, верталися домів до своїх осель і усміхалися ввічі своїм рідним та близьким. Щоби сіли відпочити і хоч трошки поспати... Вона багато так хотіла...
Але що з того? Аніта спала... і там їй було добре...
