- Євгенія Павлівна, сідайте, - асистентка Аллочка підвелася, звільнивши місце новій секретарці.
- Ну що ви, - поправляючи біляві кучері, махнула та рукою. – Ну яка Євгенія? Ти більше Павлівна. Просто Женя.
Сіла у зручне комп’ютерне крісло, вперлася у м’яку спинку, закинула ніжку на ніжку. Краса! Поглянула на Аллочку, котра так міцно затисла в руках червону папку, що аж побіліли пальці.
- А ти теж тут працюєш?
- Так, - дівчина кивнула, показуючи на маленький, схожий на журнальний, столик біля вікна.
- Чудово, - на обличчі Женічки з’явилася янгольська посмішка. – Думаю, спрацюємось.
На відносно невеличкій фірмі поява нової людини – завжди подія. А ще й такої значущої персони, як секретар шефа. До кінця тижня Женя встигла усіх зачарувати. Всі вже знали історію про її попереднього директора-тирана, котрий чомусь вбив у свою затуманену маразмом голову, що вона хоче зайняти його місце. «Якби хотіла, вже б зайняла», - додавала секретарка у кінці. Усі щиро співчували бідасі і намагалися підтримати: добрим словом і цукерками.
- Женічка, тобі тут буде спокійно. Наша директорка сувора, але справедлива. Даремно не образить.
Пощастило з Женічкою і директорці. Відмінний спеціаліст, секретарка все хапала на льоту. Кожне доручення на відмінно і в найкоротші строки. Скарб, не інакше.
За два тижні колеги вперше дізналися, що пухнаста білявка має пазурі і гострі зубки. Першим вона вкусила механіка Петра. За не надто доречний жарт. Пізніше дісталося одному з охоронців. Не пускав її на роботу без перепустки, яку Женічка забула вдома в іншій сумочці, і поплатився за це роботою. Його звільнили. Начебто за прогул.
Нова секретарка дуже швидко взяла ситуацію і офісі під контроль. Налагодила потрібні зв’язки.
- Женічка, привезли малинові рулетки. Ваші улюблені. Скільки вам лишати? – телефонує вранці завїдальнею.
- Залиште п’ять. Я зараз до вас спущуся.
- Ні-ні, працюйте! Я сама принесу, - поспішає пообіцяти та.
- Женічка, я записала вас до своєї масажистки. Вона прийме вас без черги, - тішить гарною новиною менеджер Ірина.
- Ми вже віднесли ваші папери в податкову. Все гаразд, - звітують дівчата-практикантки.
Женічка завела багато друзів, помічників і прикривальників. Аллочка, взагалі, дивилася на неї як на божество. Треба Євгенії Павлівні (називала її тільки на ім'я й по батькові, а секретарка більше не заперечувала) збігати в бухгалтерію на каву, без проблем! Чергуватиме в офісі скільки потрібно.
Біля неї тепер тільки армія надійних шпигунів. Женя без особливих труднощів вивідувала офісні таємниці і надавала директорці інформаційні послуги. Не вгодиш її величності – здасть, і не змигне оком. Знали – у приймальні краще бути німими. Скажеш при секретарці щось зайве – лишишся без премії або й опинишся за ворітьми. Женічка, наче та павучиха, повільно заплітала офіс прозорою павутинкою, вигадливим мереживом, всі ниточки якого тягнулися до неї. Смикати за них – одне задоволення.
Так їм і треба, - говорили в офісі про багатьох, з ким розправилася Женічка. Але тільки не про Аллочку…
«Бідова дитина». Тиха, слухняна. До неї звикли, вона стала невід’ємною частиною колективу. Ну як же фірма без Аллочки?
Женічці давно муляли очі пів ставки асистентки Аллочки. Не раз, ніби випадково, зітхала: «Якби ж мені більшу зарплатню. Хоча б дві тисячі. Я б землю гризла. А так навіщо перепрацьовувати?»
Вона відпустила Женю не відразу. Спершу дівчина мала навчити її усім комп’ютерним премудростям. А потім Женя її підставила. Сильно підставила з одним проектом.
Аллочка молодець, йшла спокійно, без сліз. На прощання Женічка взяла її за руку.
- Не переживай. Все, що робиться, на краще. Вір у хороше і воно обов’язково здійсниться, - розливалася соловейком.
Алла закинула на плече сумку, посміхнулася.
- Дякую! Віритиму.
Женічка швиденько поприбирала в офісі, приєднала столик Аллочки до свого, забрала зайвий стілець. Навіть накидала заяву на заміщення посади асистентки. Аж тут, зовсім несподівано, на зміну тихенькій Аллочці прийшла лялька Сінді. Модельної зовнішності брюнетка. Із довгим, гладким і блискучим волоссям. Як із реклами. Женічка не вірила, що таке буває в дійсності. Чим вона його мастить?
Нігті Маринки – окрема історія. Довжелезні, жовто-блакитні, під колір національному прапору. А спіднички… Куди вже коротше?
Не відомо, де там вчилася Маринка, але знання не били з неї фонтаном. Губилася у найпростішій оргтехніці. Торкалася комп’ютерної мишки з таким виразом обличчя, ніби це живий пацюк і він щомиті може на неї накинутись. «Не суперниця», - полегшено зітхнула Женічка. Цього разу вона вже й не дізнавалася, що там і до чого. А одразу перейшла до давно випробуваного плану. Спершу приручити, а потім вже можна й ніж у спину.
Підставити її нібито простіше простого. От тільки на практиці щось не виходило… На радість Сінді, Женічка виконувала більшість її обов’язків. Про що потім з ентузіазмом розповідала директорці. На подив, та реагувала якось відсторонено.
- Обов’язково з нею поговорю.
Женічка супилась. Надто м’якосердою стала Олександрівна. Треба діяти швидко. Вона ж втрачає і час, і гроші.
У нагоді стали тимчасові фінансові проблеми на фірмі. Приготувавши Галині Олександрівні її улюблений липовий чай, Женічка зачинилася з нею в кабінеті і десь з пів години розповідала свій план виходу з кризи. Нераціонально використовуються кошти. Є зайві працівники, люди, які дублюють роботу одне одного. Ось наприклад: секретар і асистент, - зробила пробний кидок. Здається, в яблучко.
- Я подумаю над вашими словами, - пообіцяла Галина Олександрівна і попросила ще одну чашку чаю.
До вечора Женічка з надією поглядала на двері. Що ж вирішить шефова? Аж доки та не викликала її до себе. Не по селектору, як робила зазвичай. Сама визирнула з кабінету. При її вазі такі прогулянки – ледь не подвиг. Довго, а, головне, мовчки шукала на своєму столі потрібну ручку, кілька хвилин для чогось рівняла абсолютно рівний листок. Нарешті простягнула його Жені.
- Ви праві. Ви з Мариною виконуєте схожі обов’язки, а у фірми зараз немає зайвих грошей. Мені дуже не хочеться прощатися з жодною з вас, але…, - важко зітхнула. – Отакі справи. Ви ж розумієте. Я не звільнятиму власну сестру.
- Але я…, - Женічка вчасно замовкла. Запрацювала фотографічна пам'ять. Марина теж Олександрівна. Отже, сестри…
- Ми цього не афішуємо, - довірливо пояснила директорка. – Марина не хоче зайвої уваги. А її потрібно деякий час пересидіти. Доки не підшукає чогось кращого. По спеціальності.
Підійшла до секретарки, поклала на стіл чистий аркуш і ручку.
- А вам я дам чудові рекомендації.
«Ось де я бачила твої рекомендації!» - Женічка активно клацала мишкою, видаляючи зі свого комп’ютера усю електронну документацію. Очистила корзину, взялася за шафи. Найсвіжіші контракти – у сміття. Нехай шукають, горепашні.
Вперше всі так активно бігали до директорки у термінових справах. Щоб тільки зазирнути до вітальні і подивитися на театр однієї акторки.
Забравши із підвіконня і запхнувши до свого пакету білу орхідею ( та дурепа Маринка все одно не знає, як за нею доглядати), пхнула ногою відро зі сміттям, скинула із шафи коробку.
До вітальні увійшла Маринка. Здивовано зиркнула на екс-секретарку, підняла коробку.
- Уже зібралися?
- Зібралася, - випроставшись, відчеканила та.
Марина подала їй руку.
- Шкода, що ви йдете. Мені вас не вистачатиме.
Пригадавши Аллочку, Женічка зморщила носик. Дежавю.
- Як там кажуть, все, що не робиться…
- Знаю, знаю, - енергійно закивала Женічка. – На краще.
