Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2540
Творів: 45899
Рецензій: 89793

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

Чи варто українцям дивитись сучасні кінофільми.

© Олексій Тимошенко, 02-03-2007
  
(лекція проф. Нероби, прочитана для тов."Знання та сила".)

Що там і говорити, а ми, українці, занадто любимо дивитися усякі кінофільми. Бо то є те мистецтво, яке  в країні  нашій здавна привертало до себе  увагу й  шанувалося. Годі  й згадувати ті щасливі  дні, коли жителі радянського союзу цілими ватагами бігли до кінотеатрів, щоб подивитися щось цікавеньке та  незвичайне. Ось і тепер - немає вже тієї могутньої  держави, та й мистецтво вже зовсім інше, а ми  по інерції, собі на радість, сусідам на заздрість, йдемо до чарівного палацу  й на декілька годин забуваємо про все на світі –  про  свої домашні турботи, проблеми на роботі, про негаразди на  українській політичній арені. До того ж   в наш час  непоганий фільм можна подивитися і  дома, по теліку. І українці  цим  щиро користаються.  Та все ж,  не дивлячись на таку активність вітчизняного глядача, а може саме завдяки їй, ми  повинні розібратися в цій складній неоднозначній ситуації, і визначитись – чи варто українцю дивитися той продукт кінофабрики, який йому пропонує сучасний виробник. Я вам так скажу - в кіномистецтві зараз відбуваються дивні речі. Скажені гроші витрачаються на виробництво  так званих  блокбастерів. Українцю таких грошей вік не бачити. На відміну від самих фільмів. Якщо  кінокартина коштує  мільйони долярів, якщо там  виконують головні ролі відомі  персонажі, все навколо їх  розлітається, розтрощується, вибухає  і кулеметними смугами лягають люди – українцю варто лишити усі справи і піти подивитися – куди ж  це можна вгатити ці самі мільйони, на яку таку  гарну справу їх витратили?
   Хоча, звичайно,  перегляд фільму може принести і певну користь. Ну, наприклад, можна дізнатися як ухилятися від  куль, або стріляти з пістолета навіть тоді,  коли зовсім не залишилося набоїв. Побачити, як справжній чоловік після добренного копнячка пролітає метрів десять і занурюється носом в землю, а потім піднімається  і знову повторює свою справу. І так разів сто. Поки не впаде  знесилений ворог.
    Саме з кінофільмів ми можемо дізнатися, що навіть маленький хлопчик, який  залишився дома сам, може власноруч впоратись з двома  великими, але нечемними дядечками; дізнатися -  в чому братська сила і якими були справжні кегебісти; як пограбувати банк чи  казино і не бути  спійманим; як покарати злодія;  яким небезпечним може бути звичайний телефонний дзвоник і що може вилізти з телевізора  за сім днів; як виглядають дракони, динозаври  і невидима людина; як американські актори знають російську мову і особливо ненормативну лексику;  хто така  „якудза” і де купити трішечки ядерної зброї.
Ми можемо дізнатися, що слова „коламбія пікчерс” – це не просто слова з якоїсь дурнуватої пісеньки, але й слова, що інколи використовуються в деяких фільмах; дізнатися, що  гарний гімнаст Ван Дам мріяв стати ще й актором; що бригада буває не лише на будівництві і що „гоблін” -  це не лише житель  країни, створеної  англійським професором, а й дядечко, що непогано вміє перекладати іноземну  мову на мову сучасної молоді. Можна отримати інформацію про те,  чим раніше займався губернатор Каліфорнії  і чому Мадонна більше співає, ніж знімається у фільмах; що чекає штати в далекому  майбутньому, чи хоча б „післязавтра”;  що робити з армагедоном і скільки треба вибухівки, щоб підірвати комету, яка рухається до нашої планети.
З подібних  фільмів  можна  також  із щирим здивуванням довідатись, що і ми, українці, приймали участь у Великій Вітчизняній війні...
Як ми бачимо, кінофільми  – це справжнє джерело знань про життя та природу людини. Мовою кіномистецтва з нами говорять Люди Ікс, Бетмен, Людина-павук та інші потвори. Народжені розбурханою уявою людини, вони намагаються донести до свідомості звичайного жителя планети, і, звісно, українця – панове, брати, люди, схаменіться, навколо так багато небезпечного, огидного, то ж давайте будемо щось з цим робити, знищувати цю мерзоту, яка намагається поцупити в людей  мир та спокій. І ми розуміємо, що ці потвори, ці героїчні хлопці гарну справу роблять, а те, що вони трішечки химерні – що ж, на цьому можна не акцентувати уваги,  адже вони рятують світ...
Справжньому українцю, перш ніж  починати дивитися кінофільм, слід  гарно подумати. Просто подумати. Бо виходячи з останніх виборів мера  нашої столиці, складається враження, що українці думають якось, ну, своєрідно ніби....
Отже, українці повинні подумати,  чи варто витрачати свій дорогоцінний час на спілкування з кінофільмом та на знайомство з героями, сюжетом.
Треба погодитися з тією думкою, що перегляд сучасних кінофільмів займає  таки багато часу. Ці  хвилини чи години українці могли б витратити на щось інше, більш корисливіше, ну, наприклад, на лежання на ліжку,  на похід до генделику, чи збирання чуток про своїх сусідів, які з якоїсь причини комусь не подобаються. Багато, багато часу вкрадає перегляд фільмів. Та в українців цей факт  викликає різну реакцію. Так, одна моя знайома тітонька, яка дуже любить проводити час  перед телевізором  і дивиться два-три серіали на добу,   якось взяла  в руки калькулятор і підрахувала, що за життя людина може  подивитись, ну, приблизно, 15 тисяч серій різних  серіалів, це якщо буде переглядати одну серію в день, за її міркуваннями  - це 15 тисяч кіногодин. Вона продовжила свої розрахунки і виявила, що років п'ять з свого життя витратила  на це так зване „кіно”! Моя знайома мала років п’ятдесят, то знаєте який висновок вона зробила після всього цього? „П'ять  років! П'ять років! З п’ятидесяти.  Ні, ви тільки подумайте, це ж я, виходить, сорок п'ять років даремно прожила?!”
  Нарешті, українцю, який хоче зайвий раз витратити час на кіношедевр, слід згадати, що кількість населення нашої держави  невпинно зменшується із року  в рік, то ж якщо не  витратити кіногодини на щось інше, вже дійсно більш корисливіше, то через декілька десятків років дивитися телевізор буде вже просто нікому. Одне моє  знайоме подружжя К., Олег та Таня, мали суттєві непорозуміння в сімейному житті, ну, це виражалося в сварках, суперечках, битті посуду.  Якось вони вдвох сіли за стіл переговорів і вирішили: треба щось робити. Почались різні психоаналітики, консультанти, родичі. Нічого не допомагало. Аж раптом сталося неочікувана річ – почали вимикати світло в місті. Отак вони посиділи в темряві, поговорили про те, про се, потім звичне спілкування закінчилося, і отак от слово за словом, одяг за одягом, подих за подихом справа і  організувалася. Тепер дома у подружжя К. телевізор вмикають дуже рідко. Кажуть, що їм є чим зайнятись.
А я вам так скажу, іще б можна було дивитися ці фільми, якби не ота капосна реклама. Останнім часом з цим взагалі діється щось не зрозуміле. По-перше, реклама триває стільки часу, що стає важко розрізняти, чи то ще реклама, чи то вже кіно. По-друге, навіть якщо ви вгледілися уважно в телік і визначили, ага, це таки реклама, а не щось інше, то стає вже по-справжньому незрозуміло -  чому ця  оголена жіночка рекламує щось таке, що до неї не має ніякого відношення. Наприклад, пиво. Ну, ми то звичайно міркуємо, що там де пиво, там і хлопці, де хлопці там і горілка, де горілка там і дівчата, а де дівчата...  Хоча ні, якщо є вже пиво і  горілка – вже мабуть більше нічого непотрібно.
Іще одна тема  про яку варто поговорити  - це той вплив, який здійснює продукт кіномистецтва на світогляд звичайної людини, і, зрозуміло, українця. Події, факти, персонажі, що зображуються на екрані іноді бувають такими вражаючими, такими правдивими, що змушують людей переглянути свої життєві позиції, змінити своє  ставлення до життя, до людей, до себе нарешті. Один мій знайомий, дуже дивакуватий  тип, Юрік, прізвища його не пам’ятаю, після перегляду кінофільму „Люди в чорному” заволав на усю квартиру: „Як вони, козли, дізналися?!”, хутко зібрав свої речі, сів в свого старенького „москвича” і зник у невідомому напрямку.
Ще один мій знайомий, зовсім ще юнак, якось подивився „Матрицю” і все чекає поки йому  зателефонують, запропонують пілюлю – червону чи синю, і заберуть з України. Тягає з собою  постійно мобільний. Чекає. Що ви думаєте? Та ні, зателефонували поки що якійсь ділові хлопці і запропонували на вибір – синю чи помаранчеву.  Ну,  обрав він спочатку синю, потім помаранчеву, потім знову синю. Потім зупинився і говорить, а яка, дідько їх бери, різниця – все-одно ми всі в матриці...
Ні, кіно -  то джерело могутнього  впливу, з кого ще  українці можуть брати приклад, як не з кіногероїв? Уявляєте, якщо якійсь українець  надивиться фільмів і захоче стати актором, яка  на нього чекає доля?  Раптом  таки  почне він  вчитися, раптом  підуть  головні ролі, славетні режисери, кінопремії, непогані гроші? Раптом він зможе заплатити за комунальні послуги чи за аренду квартири, а в крайньому варіанті, найбільш фантастичному, зможе придбати ще і якесь житло?
Тема ця, як ми бачимо, вельми суперечлива та неоднозначна.  Завше за все багато кінофільмів дивитися українцю все-таки не варто, хоча  хтось  і захоче  посперечатися. Висловитись, так би мовити. Що ж, будь ласка. Та я вважаю, що справа тут  мабуть не в самому  фільмі, не в сюжеті чи сценарії, або ж грі акторів, а в самій людині, що виступає в ролі глядача. А може і в її національній самосвідомості. Так, справжній українець після знайомства з кінофільмом „Код да Вінчі”, який знятий по однойменній книзі Дена Брауна, одразу розбереться „що і до чого”. А несправжній, чи то несвідомий,  і досі  думає, що й книга гарна...  
Все-таки не варто, ой не варто, дивитися сучасні кінофільми. Адже важко, майже неможливо,  спрогнозувати результат їх дії на сучасну людину, а тим більше – українця.   Раптом  якійсь фільм  нам сподобається? Раптом ми побачимо, що цей фільм  - наш, вітчизняний і нам стане соромно, що він не такий, як деякі вищезгадані кінокартини, а простий, душевний, такий, що може торкнутись  певних глибин нашої душі, дозволить зрозуміти якійсь особливості  національної ментальності та культури і нагадає про існування  в нашій картині кіностудії?
А може, навпаки, треба дивитися, шукати, аналізувати, думати і просто відкидати  те, що намагаються нам втокмачити  закордонні друзі, і знаходити серед цього скупчення кіношедеврів  ті  поодинокі картини, які по-справжньому варті нашої уваги? Можливо тоді і матриця зникне? Мабуть, так. Хоча тут вже вирішувати повинен кожен сам. В індивідуальному порядку...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Участь беруть, а не приймають

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© М.Гоголь, 03-03-2007

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 02-03-2007

Для нас важнєйшим із іскуств являється кіно!

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Камаєв Юрій, 02-03-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.45330905914307 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …