Закнафейн пірнув у ліжко і відразу занурився в сон, найспокійніший з усіх, які в нього будь-коли були. Сьогодні йому снилися сни, багато снів. Вони не були бурхливими і тільки сприяли ще більшому спокою. Зак тепер був вільний від таємниць, від брехні, якою просяк кожен день його дорослого життя.
Дзирт вижив! Навіть жахлива Академія Мензоберранзану не змогла пригасити незалежний дух молодого дроу і його відчуття моралі. Закнафейн До’Урден більше не сам. Сни, що бачились йому тієї ночі, показували йому ті ж самі чудові можливості, що вивели Дзирта з міста.
Вони стоятимуть пліч-о-пліч, непереможні, двоє як один проти прогнилого серця Мензоберранзану.
Пекучий біль в нозі вирвав Зака зі сну.
Він відразу побачив Брізу, вона стояла в ногах його ліжка зі змієголовою нагайкою в руці. Зак інстинктивно потягнувся до меча при боці.
Але зброя зникла. Біля стіни стояла Віерна, тримаючи меч в руці. На протилежному боці кімнати стояла Майя з іншим мечем.
«Як їм вдалося так тихо потрапити в кімнату?» - думав Зак. Без сумніву, не обійшлося без магічної тиші, але Зак все ще був здивований тим, що вчасно не відчув їхньої присутності. Ніщо й ніколи не могло застати його зненацька, спав він чи ні.
Ще ніколи не спав він так міцно, так мирно. Схоже, в Мензоберранзані такий солодкий сон був небезпечним.
- Матір Меліс хоче тебе бачити, - заявила Бріза.
- Я зараз не одягнений належно, - незворушно відповів Зак. – Мій пояс і зброя, якщо дозволите.
- Не дозволимо! – відрізала Бріза, звертаючись радше до сестер, ніж до Зака. – Тобі не знадобиться зброя.
Зак так не думав.
- За мною, - наказала Бріза, підіймаючи нагайку.
- На твоєму місці я б упевнився в намірах Матері Меліс, перш ніж діяти так нахабно, - попередив Зак. Бріза, згадавши про силу чоловіка, якому щойно погрожувала, опустила зброю.
Зак скотився з ліжка, уважно спостерігаючи за реакцією Майї та Віерни і намагаючись вгадати причину, з якої Меліс викликала його.
Вони оточили його, коли він вийшов з кімнати, тримаючись на безпечній, але одночасно загрозливій відстані від смертоносного майстра зброї.
- Це мусить бути щось серйозне, - тихо зауважив Зак, так, що лише Бріза на чолі процесії могла його чути. Бріза озирнулась і просяяла зловісною посмішкою, що навряд чи могла розвіяти підозри. Так само не зробила цього і Матір Меліс, що нахилилась вперед в своєму троні в очікуванні, навіть перш ніж він встиг увійти в кімнату.
- Верховна матір, - мовив Зак, згинаючись в поклоні і розводячи в боки краї своєї нічної сорочки, щоб звернути її увагу на своє не відповідне ситуації вбрання. Він хотів, щоб Меліс знала його думку на рахунок такого зневажливого ставлення до себе, ще й в таку пізню годину.
Верховна матір не обтяжила себе привітанням у відповідь. Вона відкинулась на спинку свого трону. Меліс обіперла своє гостре підборіддя на тонку руку і не зводила очей із Зака.
- Я думаю, ти могла б і сказати мені, чому мене викликали сюди, - наважився сказати Зак, в голосі бриніли нотки сарказму. – Я б хотів повернутися до свого сну. Ми не повинні дати Дому Ган`етт перевагу у вигляді втомленого майстра зброї.
- Дзирта немає, - гаркнула Меліс.
Новина вдарила Зака, ніби мокре ганчір’я. Він виструнчився, а глузлива посмішка зникла з його обличчя.
- Він покинув дім всупереч моєму наказу, - вела далі Меліс.
Зак помітно розслабився. Коли Меліс повідомила, що Дзирта немає, Зак спершу подумав, що вона зі своєю підлою свитою прогнала Дзирта, або й убила його.
- Хлопець повен життя, - зауважив Зак. – Думаю, він скоро повернеться.
- Повен життя, - відгукнулась матір Меліс, і її тон не вкладав у цю характеристику позитивного значення.
- Він повернеться, - повторив Зак. – Немає причин для переполоху і таких кардинальних заходів.
Він глянув на Брізу, хоч і знав, що верховна матір покликала його не лише для того, щоб повідомити про зникнення Дзирта.
- Другий син ослухався верховну матір, - прогарчала Бріза, як вони заздалегідь репетирували.
- Повен життя, - повторив Зак, намагаючись не сміятись. – Дрібний непослух.
- Занадто часто він це робить, - зауважила Меліс. –Прямо як інший повний життя чоловік Дому До’Урден.
Зак вклонився ще раз, ніби її слова були компліментом. Якщо Меліс і збиралася якось його карати, то вона вже продумала це раніше. Його дії зараз, на цьому суді (якщо це і справді був його суд), навряд чи матимуть наслідки.
- Хлопець прогнівив Павучу Королеву! – заревіла Меліс, сарказм Зака вивів її з себе. – Навіть ти не був таким дурнем, щоб зробити щось подібне!
Якась темна тінь затьмарила обличчя Зака. Зустріч і справді була дуже серйозною; життя Дзирта могло бути під загрозою.
- Але ти знаєш про його злочин, - продовжувала Меліс, знову відкидаючись на спинку крісла. Вона раділа, що змогла зачепити Зака за живе і зламати його захист. Вона знайшла його вразливе місце. Тепер настала її черга глузувати.
- Через те, що він залишив дім? – запитав Зак. – Це навряд чи заслуговує суду. Ллос ледь чи хвилюють такі дрібниці.
- Не прикидайся дурником, Закнафейне. Ти знаєш, що ельфійська дитина жива!
Заку забило дихання. Меліс знала! Плювати на Меліс, Ллос знала!
- Ми на порозі війни, - спокійно продовжувала Меліс, - ми не маємо ласки Ллос і повинні виправити цю ситуацію.
Вона дивилася Заку в очі.
- Тобі відомі наші правила і ти знаєш, що ми повинні це зробити.
Зак кивнув, почуваючись спійманим в пастку. Все, що він міг би зараз сказати супроти цього, могло б тільки зашкодити Дзирту… якщо Дзирту можна було зашкодити ще більше.
- Другий син повинен бути покараний, - сказала Бріза.
Зак знав, що це ще одна завчена фраза. Йому було цікаво, скільки разів Бріза та Меліс розігрували цю сценку.
- І я повинен його покарати? – запитав Зак. – Я не шмагатиму хлопця, в мої обов’язки це не входить.
- Його покарання тебе не стосується, - сказала Меліс.
- Тоді для чого ти мене розбудила? – запитав Зак, намагаючись не втручатись у без того скрутне становище Дзирта, заради його ж користі, не для власної.
- Я думала, ти хотів би знати, - відповіла Меліс. – Адже ви з Дзиртом стали такі близькі сьогодні в тренувальній залі. Батько та син.
Вона бачила! Зак усвідомив, що Меліс, і, напевно, ще й ця потвора Бріза, спостерігали за поєдинком! Голова Зака похилилась донизу, коли він зрозумів, що ненавмисно зіграв роль у теперішньому скрутному становищі Дзирта.
- Ельфійська дитина жива, - повільно почала Меліс, драматично підкреслюючи кожне слово, - а молодий дроу повинен померти.
- Ні! – це слово вирвалось із Закнафейна навіть перш ніж він встиг усвідомити, що говорить. Він спробував знайти якийсь вихід. – Дзирт молодий. Він не розумів…
- Він гарно знав, що робить! – закричала йому Меліс. – Він не жалкує про свої дії! Він надто схожий на тебе, Закнафейне! Надто схожий!
- Тоді він зможе навчитись, - сказав Зак. – Я ж не був для тебе тягарем, Мелі… Матір Меліс. Тобі була вигідна моя присутність. Дзирт не менш майстерний, ніж я, він може бути дуже цінним для нас.
- Небезпечним для нас, - виправила Матір Меліс. – Ви з ним стоятимете пліч-о-пліч? Ця думка мені не подобається.
- Його смерть тільки допоможе Дому Ган`етт, - застеріг Зак, хапаючись за будь-що, що могло б переконати Меліс відмовитись від свого наміру.
- Павуча Королева вимагає його смерті, - суворого відповіла Меліс. – Вона повинна бути задоволена, якщо Дармон Н`а`шезбернон хоче мати хоч якусь надію в битві проти Дому Ган`етт.
- Я благаю тебе, не вбивай хлопця.
- Співчуття? – запитала Меліс. – Це не личить воїну-дроу, Закнафейне. Невже ти втратив свій войовничий дух?
- Я старий, Меліс.
- Матір Меліс! – верескнула Бріза, але Зак кинув на неї такий крижаний погляд, що та опустила свою змієголову нагайку, перш ніж встигла її застосувати.
- І я постарію ще більше, якщо Дзирта поведуть на смерть.
- Я теж цього не бажаю, - погодилась Меліс, але Зак зрозумів, що вона бреше. Її зовсім не хвилював ні Дзирт, ні будь-що інше, окрім ласки Павучої Королеви. – Але я не бачу іншого виходу. Дзирт прогнівив Ллос, і її потрібно вмилостивити перед війною.
Зак починав розуміти. Причиною цієї зустрічі був зовсім не Дзирт.
- Візьми мене замість хлопця, - сказав він.
Лиху посмішку Меліс не змогло приховати навіть вдаване здивування.
Це було те, чого вона бажала від самого початку.
- Ти досвідчений воїн, - заперечила вона. – Твою цінність, як ти сам щойно визнав, не можна недооцінювати. Твоя жертва Павучій Королеві могла б умилостивити її, але яка пустка залишиться в Домі До’Урден після того, як тебе не стане?
- Цю пустку може заповнити Дзирт, - відповів Зак. Він таємно сподівався, що Дзирт не стане таким, як він, і зможе втекти від усього цього, зможе якось обійти підлі інтриги Матері Меліс.
- Ти впевнений в цьому?
- Він рівний мені в бою, - запевнив її Зак. – І він стане сильнішим, куди сильнішим, ніж будь-коли міг стати Закнафейн.
- Ти бажаєш зробити це для нього? – глузливо запитала Меліс, слина виступила в куточках її рота.
- Ти знаєш, що так, - відповів Закнафейн.
- Невиправний дурень, - вставила Меліс.
- На твою біду, - продовжував Зак безстрашно, - ти знаєш, що Дзирт зробив би те ж саме для мене.
- Він молодий, - промуркотіла Меліс. – Ще є шанс його навчити краще.
- Як ти вчила мене? – відрізав Зак.
Переможна посмішка Меліс змінилась кривою гримасою.
- Я попереджаю тебе, Закнафейне, - прогарчала вона з усією своєю люттю. – Якщо ти зробиш хоч щось, що завадить церемонії, яка повинна умилостивити Ллос, якщо ти наприкінці свого нікчемного життя вирішиш розгнівати мене востаннє, я віддам Дзирта Брізі. Вона винахідливими тортурами віддасть його Ллос!
Зак безстрашно тримав голову високо піднятою.
- Я запропонував себе, Меліс, - виплюнув він. – Розважся, поки можеш. Наприкінці, Закнафейна чекає мир, а Матері Меліс До’Урден залишиться війна!
Меліс тремтіла всім тілом від гніву – декілька простих слів забрали у неї момент її тріумфу. Вона могла тільки прошепотіти:
- Схопіть його!
Зак не опирався, поки Віерна та Майя прив’язували його до жертовника у формі павука в молитовні. Він дивився здебільшого на Віерну і бачив тінь співчуття у її спокійних очах. Вона б теж могла бути такою, як він, але будь-яка надія, яку він на це плекав, була давно похоронена під нескінченними проповідуваннями Павучої Королеви.
- Ти сумна, - сказав їй Закнафейн.
Віерна випрямилась і міцніше затягнула одну з мотузок, що тримали Зака, змушуючи його скривитись від болю.
- Дуже жаль, - відповіла вона так холодно, як тільки могла. – Дім До’Урден повинен віддати так багато у відплату за дурний вчинок Дзирта. Я була б рада побачити вас обох в бою, разом.
- Дім Ганн`етт не був би такий радий, - відповів Зак, підморгуючи. – Не плач… моя донько.
Віерна дала йому ляпаса.
- Забери свою брехню з собою в могилу!
- Заперечуй це, якщо ти так хочеш, Віерно, - було все, що спромігся відповісти Зак.
Віерна та Майя відійшли від жертовника. Віерна намагалася втримати на обличчі сердитий вираз, а Майя – втриматись від задоволеного хихотіння, коли Матір Меліс та Бріза увійшли до кімнати. На верховній матері було її найрозкішніше церемоніальне вбрання, чорне і схоже на павутину, воно облягало її і летіло навколо неї одночасно. Бріза несла в руках священну скриню.
Зак не зважав на них, коли вони почали свій ритуал, співаючи Павучій Королеві, висловлюючи свої надії на її милість. У Зака в той момент були свої надії.
«Покажи їм усім, - шепотів він про себе. – Зроби більше, ніж просто виживи, мій сину, як я виживав. Живи! Будь вірним голосу свого серця».
Жаровні з ревом ожили, кімнату осяяло світло. Зак відчував цей жар, знав, що ворота до темного виміру відчинились.
- Прийми це… - почув він спів Матері Меліс, але викинув ці слова зі своєї голови і продовжував останню молитву свого життя.
Павучої форми кинджал завис над його грудьми. Меліс стисла зброю своїми кістлявими руками, блиск її вкритої потом шкіри спіймав вогнисті відблиски полум’я і зафарбував її дивним нетутешнім сяйвом.
Дивним, ніби перехід від життя до смерті.
