Похмурий, холодний та непривітний листопадовий день швидко перетворився на глупу ніч, темну, хоч в око стрель. Микола, поспішаючи, йшов після зміни додому, з надією встигнути побачити чергову серію „Династії ”. Домівка його була тимчасовою: власний будинок вони з дружиною лише почали зводити, на рахунку була кожна копійка, тож вирішили до вхідчин пожити у тестя з тещею. Жили ті на самісінькій окраїні їхнього маленького містечка, навіть не те, що на окраїні, а немов би на окрайчику – з десяток хат осіло за вільшняком, на початку лугу і потрапити туди можна було лише поганенькою ґрунтівкою, котру осіння негода перетворила на суцільне місиво. І не тільки це не подобалося Миколі у його приймах: місцевість – то вже таке... І тісненько було, і жили не самі, а тут ще й тесть п’яничка: мале, худе, а як насмокчеться то й починає уму-розуму вчити то дружину, то зятя з дочкою. Терпів, бо подітися нікуди – кажу ж, рахували з Олею кожну копійку.
Клянучи себе за те, що не взяв ліхтарика, Микола вже з перших кроків по розквашеній дорозі двічі підряд вступив у калюжу, а доки очі призвичаїлися до суцільної темряви, забрьохався далі нікуди. Коли все ж таки він хоч якось почав розрізняти обриси численних калюж і калюжок, побачив на узбіччі дороги худе тіло, котре ногами лежало прямісінько в колії і стиха ними ворушило. „Тесть дорогенький, – з огидою подумав чоловік, – додому лізе, подарунок. І тижня не протримався від останнього концерту.” Хотів навіть пройти мимо, та все ж таки людяність перемогла: підняв легке тіло у перемазаному грязюкою одязі і потягнув додому.
Хай яким легким не був проспиртований жінчин батько, але триста метрів тягнути пом’якле тіло, що бажало лише одного – полежати, виявилося не такою вже й легкою справою. Діставшись нарешті хати, Микола був вимазаний у багно не набагато менше від свого тестя. Спочатку йому хотілося зі злорадством проказати тещі: „Подаруночок ось Вам приніс!”, але потім передумав – пропаде вечір і серію точно не подивляться, тож, не вмикаючи навіть світла, покинув, як непотріб, безвільне, здавалося, й безкосте, тіло в передній кімнаті, що правила в домі за вітальню, скинув із себе забрьохане взуття та куртку і заскочив до загальної кімнати, де його рідня вже переймалася пристрастями сімейства американського мільйонера.
Темінь була і на екрані телевізора: осліплий Блейк саме підслуховував розмову своєї дружини із Заком. Коли нічна сцена скінчилася і в кімнаті стало світліше, Микола роззирнувся. Дружина з тещею сиділи, як завжди, на дивані, а біля їх ніг, на килимі ...
На килимі, так само, як і вони, втупившись у екран телевізора, тверезий-тверезісінький сидів тесть!
Миколу кинуло спочатку в жар, а потім – в холодний піт: „Мати Божа! Кого ж це я припер??” І ні слова не кажучи, кулею вилетів із кімнати, не відповівши на стурбоване Олине „Що сталося?!”
„Непотріб” так само валявся на підлозі, лише переповз ближче до батареї опалення, інстинктивно відчувши джерело тепла. Микола ухопив принесене „добро” за шкірки, але воно одразу ж вчепилося за ніжку стола. Варто було віддерти одну руку, як інша тут же міцно, немов лещатами, вхопилася за стілець, а з горлянки почали вириватися якісь нечленороздільні звуки.
Добре, що „Династія” намертво прикувала до себе увагу усіх домашніх, бо витягти з хати „непотріб” виявилося справою не легшою, аніж проперти його триста метрів по розквашеній дорозі туди, назад, де його і було взято. Інтуїтивно зрозумівши, що його хочуть полишити такого жаданого тепла, „непотріб”, чіпляючись за все, що траплялося під руку, спочатку мугикав, потім бурчав, далі почав матюкатися, а на ґанку завів „Ой, зелене жито, зелене...”
... Отримавши вранці прочуханки від тещі за вимазану грязюкою підлогу та доріжку на ній, від дружини за вкрай брудний одяг і навіть від тестя за те, що не цінує жіночу працю, Микола влучивши момент, прошипів йому немов гусак:
– Знайду Вас де-небудь посеред дороги, п’яного, там і полишу, як непотріб!
