Так пахне ніч розлита осінню іще серпневого тепла,
І музика зірок тече з-за піднебесся крізь літа
Перлинами із сліз малює сяйво видимих світів…
А я присяду край тепла, ногами босими торкаючись роси, занурюсь спокоєм у пурпурові небеса, як Ти, здійнявши тишею слова у передзвоні створених планет, погладиш мовчки голову Мою вплітаючи в волосся вогняний вінець із маків. Святими нотами Ангели співають свято і славу воздають Творцю – сиджу у спокої Твоїх чеснот, а плин затаєних ідей малює новий світ з нових людей. Знайомі риси ліпить Бог й Адама того, що тільки Мій, і те Дитя, що лише Мені малює музику Добра шепочучи – не плач, не треба Мамо, вмивати Землю своїми сльозами. Мамочко, дивись – вже майже ранок. Молись, ріднесенька, молись.
Так пахне, Боже мій, як пахне, зоряний серпанок в росою змоченій траві.
Він закриває осінньою ковдрою Мої оголені, змерзлі плечі, обіймає листям всідаючись поруч та губить ніздрі у шовковому волоссі. Я в облозі Його обійм засинаю. В середині Мене – Земля Обітованна.
