Надвечірній вітер, притомлене кримське сонце, мірні сплески хвиль – насолоджуйся донесхочу. Проте Септар сидів на камені похмурий і розгніваний. Лихі зіниці застигли, дивлячись перед себе.
Клята гяурка! Вона спокусила його. Татарські жінки ховалися на свою половину, щойно нога чужого чоловіка ступить на подвір’я. А ця московська пані не відпускала його після гірської прогулянки. Усміхалась, торкалась його розмаяних кучерів й безсоромно зазирала в очі. Він вражено стояв посеред саду. Голова йшла обертом. А жінка схопила неоковирного провідника за зап'ясток й потягла до будинку. Навіть в опочивальні не звертала увагу на Септарове збентеження. Роздяглась, поманила рукою й упала на ліжко.
- Алла-алла, - прошепотів Септар, здійняв погляд догори, а далі сам почав роздягатися.
Знав – Аллах не пробачить йому, тільки вирватися з пут шайтана уже не сила.
Невірна за любощі заплатила утричі більше, аніж за послуги провідника.
- Тешеккюр, - подякував Септар.
- У середу принесеш тушку косулі.
Септар уже не один рік працював провідником у гяурів, тому чудово володів їх мовою, але інколи забував, що вони не розуміють татарської.
- Мамкюн дегіль, - заперечив він, а за мить добавив, - не час стріляти кіз, вони ще годують малюків.
Білява гяурка розсміялася, закотивши зіниці під лоба.
- Я плачу. Не принесеш ти, принесе хтось інший, - й кивнула на двері.
Септар сидів над морем й роздумував. Чи варто убивати косулю? «Шайтан, шайтан», - подумки повторював він, згадував запах тіла невірної, блакитні очі, ніжну шкіру. Далі з насолодою підкинув кілька разів монети, після стиснув їх у долоні, сластолюбно застогнав – мали гроші над ним владу, мали.
У татарському селищі його недолюблювали – торкався невірних жінок, допомагаючи сісти у сідло, насмілився перечити софті, коли той наставляв правовірних, щоб йшли до Туреччини. При нагоді вихвалявся, що заробив у гяурів п'ятнадцять карбованців.
Септар добре знав - усі правовірні народженні, щоб служити Аллаху, а не гяурам, тільки пута вже не розтяти.
Так і просидів над морем до ночі. Спати не хотілося. Рушив до схилу Ечки-Даг, щоб передденням вистежити косулю. Може зуміє застрелити й віднести тушку, перш ніж татарки підуть по воду до чішме.
Нічні години хутко спливали. Чоловік брів схилом гори. Килими мохів скрадали його хижі кроки. Над головою тріпотіло гілля скельних дубів, сколошкане диханням вітру. Що вище піднімався Септар, то нижчі дерева стрічалися. З їх пишних зелених крон витиналося сухе гілля, наче нагадуючи, що у горах попліч з життям повсякчас стоїть смерть.
Настав світанок – вологий, прохолодний, - і на другій вершині Ечки-Дага, під кроною розложистого дерева з'явилася граційно випростана косуля. Септар вкляк, прицілився, а після опустив карабін. Біля косулі стояла дівчина, обіймала тварину за шию, гладила. Вітер здув з її голови фередже. Септар впізнав у дівчині свою покійну сестру. «Невже я сплю?» - подумки запитав сам у себе.
Вітер жбурнув фередже на сосну, притулену до краю вапнякового урвища. Септар дивився як вдалині майорить картата тканина й розумів – він не спить. Чоловік знову глянув на косулю – стоїть сама самісінька. Здійняв карабін, прицілився. Тим часом підбігло до годувальниці козеня, почало ссати. Провідник напружився, аж раптом побачив, що то не козеня. Покійна його мати сидить навпочіпки й доїть тварину.
- Витівки шайтана, - проскрипів Септар й вистрілив.
Косуля зметнулася вгору - з-під копит посипалося дрібне каміння. Септар уже не бачив жертву, а градопад не вщухав. Брили ставали дедалі більшими. Він ледь встигав відсахуватися. Провідник викинув карабін й почав спускатися. Внизу вузька прірва між двома вершинами Ечки-Дага ширшала й ширшала. За мить кам’яна лава змела його з ніг.
На вершині стояла косуля, опустивши голову, спостерігала, як ковтає Септара розколина.
