Prio-Amin´ Hladu. Ні для кого не секрет, що кінець світу в 2013 році. Більше того, це очевидно. Кінець світу не лише настане – він уже настав. Але не всі його бачать. Скоро побачить більше. Він уже настав. Чхаю – правду кажу. Чхаю – у кожного своя правда. Чхаю – тричі знамення у символах. Ви гадаєте, що обраним важливе прозріння людей, коли вони Богом визнані? Правильно гадаєте. Бо люди – це потенційні Боги. Перегляньте своє життя у кіно.
Aman Hlasdeі Kefone. Ми – тіло. Тіло сухопутне. Іноді – небесне. Тоді як у матерії ми, нас рухає Сонце. Скоро воно з’їсть планету і буде щастя. Бо ті, хто не розуміє Сонце і Бога його,- зникнуть, як дурні комахи. Але чи комахи ви? Де ваша кома? Хочете Сонця? Прийміть його у серці. Інакше воно хоче їсти: шамати, шамати-шамати. Ті, хто з Богом – не бояться. Лише диаволи плачуть. Ми перемагаємо для того, щоб ви жили вічно. Бо це не ми перемагаємо, а ви. Наше спільне его – Бог. Це нас об’єднує і цього більше, ніж достатньо. Вірус любові? Так. Із кращих глибин макрокосму.
Ahmarad Fazucuri. У мене душа болить. За вас, людей, і себе. Але хіба душа дана для того, щоби ви плакали за когось? Ні, вона дана для того, щоби ви плакали за себе. Або раділи. Усіх треба любити. Любити любов’ю. І навіть тих, що диавол. Або вони образяться. І затамують злість. Якщо їх любити, вони зовсім нічого не затамують – теж скоро полюблять. Треба лише мати увагу терпіння. Але не чекати, а діяти. І не змушувати, а показувати шлях. Якщо ваша дорога їм сподобається, вони прийдуть у неї. Раніше чи пізніше – інша справа. Звісно, краще зараз, але можливо перейти і в наступному кільці – через 26.000 років. Якщо ви не встигли награтися – продовжуйте. Але пам’ятайте, що після кожного промаху слідує кара. Лише в прозрінні порятунок – небесному прозрінні. Через підземне треба розуміти небесне. Ви – під землею, у могилі. І дивитесь у небо через шар землі. Чим більше дивитесь, тим тонший шар. Натомість з’являється куля. Вона воістину прекрасна – це Сфера.
Prada Palaton XA, Rezalij quanrter Pollucij. Хтось говорив: „Все, що просто – геніально, але не все геніально, що просто”. І тут я встав, зробив жест рукою і сказав: „Чи робив Ісус чудеса, про які просили його книжники? (світло згасло) Виходить, я не Ісус? Або Ісус – не я?” Тоді я встав, крила мої запалали, а навколо голови зростав могутній німб. Тут я обернувся і завважив: „Якщо ви не можете запалити своє внутрішнє світло (боголюбов) – це ваші проблеми. Бо хто вам лікар?” Але. Скільки див ще попереду? По праву сторону Ісуса – чудеса. Їх бачать усі, окрім книжників, які просять Ісуса. Лише права рука має силу – істинну премудрість і блаженство. Кінець. Фільму і словам моїм. І найголовніше – дати. Вони співпадають. Ви покарані землею? Ні, ви покарані щастям. Бо це щастя має бути зараз на Землі – вже є. Ібо же, пройшовши цей етап любові, ви маєте шанс у небо зійти назавжди. Але. Чи варті жити всі ті, хто говорить про смерть? Чи варті вони жити взагалі? Час покаже – він розставить усі крапки над „і”. Його немає? А звідки ви дивитесь? Із неба чи землі? І там, і там? Жити у двох світах і гаряче, і боляче водночас. Але я живу із вами для того, щоб сказати, що далі буде і чи буде воно взагалі. Який світ чекає на вас? Альтернативне майбутнє будується саме зараз – ви маєте грандіозний шанс Богом стати саме тепер – наступного разу це буде через 26.000 років у задниці галактик. Але є не лише задниця, а й вагіна світу – це першоприродне начало агні его його і свого – одного. І, можу сказати, що жити у двох світах набагато просто, ніж просто жити у небі. Але це істинне щастя бачити і вас, і Їх. Тому я не можу сказати, що гірше, а що краще – немає цих показників. Жодних показників. Тому я живу разом із вами – душами вашими – у небі. Не всі прийшли туди, але я бачу всіх – вже бачу. І живу у небі сам – це воістину прекрасно. Блаженний світ, коли не хочете. І скоро ми зустрінемо його – вже зустріли. Першоприродне благо. І світ. І буде він для нас лише один: світ гармонії, балансу і блаженства, світ радості, щастя і природи, світ надії Богів, любові Ангелів і Вчителів, сильних світу цього і слабких того – не буде слабких. Не буде слабких – лише сильні духом. Такі, як ми з вами. Я допитую надію – вона згодна. Це буде Сонце – вже є. Воно веде у Рай дорогу. І ми, і ми йдемо по ньому. Тому. Я – вільний спостерігач. І не маю часу вас запевнити. Бо сказати собі можна лише самим – я лише доношу інформацію до ротів та очей ваших.
La rocca le ne le Cocca la ca Rene. Все просто. Ті люди, які несуть у собі зло,- скоро умруть. І крапка. Вони вже вмирають: кожної миті, кожної хвилини, кожної частини. Ті люди, які несуть тобі добро,- вічно живуть. І ніколи більше не вмирають. Бо добро – нескінченне, а зло – і крапка.
Don ca Laca Mar’ba’Rone. Якщо багато людей про це говорить, це набирає зміст. Який зміст у кінці світу? Початок. Синя таблетка приведе вас у синь: сміх блаженного і радість щасливого. Жовте колесо ні до чого вас не приведе. Бо жовте колесо – то тінь, а синє – то синь. Ми – гвинтики одного з механізмів, які приводять у рух систему – Бога. Тому. Навіщо ламати машину, якщо можна порушити воду у склянці? Навіщо ламати машину, коли можна порушити Бога у склянці? Навіщо ламати машину, якщо можна порушити кров у стакані? Так треба. Чаша. Граалю. У кожного Бога (у вас як частини великої системи) достатньо гріхів і без цього. То, може, перестанете робити це? Хоча б один раз у житті – серед решти перероджень – принесіть у цей світ любов і добро через себе. Пронесіть і відкрийте,- і ви побачите істинну різницю. Крієзуйте собі світ через відносини з собою – Богом. Так ви не лише забудете про смерть, але й відкриєте життя – перестанете вмирати. Назважди. Навічно. Незабаром. Вже. Я – дурень. І намагаюся бути корисним. Тому не приховую ні перше, ні друге. Хіба ви мене слухаєте? Ні, ви слухаєте себе. Але треба так. Що сьогодні у меню? Пустеля. Не повезе в Аду – повезе в Раю? Ні. У пеклі ніколи не повезе. Тому що там – Люципер. Ніколи. Ніколи я не буду там. Але чи буду ще? І чи потрібно? Де ваша карма? Покладіть її на руку. Дмухайте на листя. Відправляйте Богу. Його пошта вас чекає. На вас. Разом із листами до нього. Рухається. Ера Водолія. Космогонічні та мирські катастрофи невмирущі – лише для тих, хто є Бог. Я народився під знаком Водолія, живу у цьому Знаку, стріну вас усіх у третьому вимірі і заведу в Четверту Еру Водолія. Абсолютизумоєсь – це просто. Від того, що башти. Вони атакують. Єдиний шлях спасіння – Абсолют. Інакше буде смерть. Лише з Богом – любов. Лише з Богом – життя. Звісно, це моя суб’єктивна думка. Якщо ви з нею не згодні, то помрете під час глобальних катаклізмів. Нічого поганого тут не бачу. І хорошого теж. Але чи не краще бути добрим? Ви довіряєте мені своє майбутнє? Тоді у вас його немає. Узрійте у собі пророка – це просто. Зріть у корінь – усередині лежить. Тому що середина – посередині. Істина – поряд. Руку простягніть і торкніться. Я вітаю вас рукою – це мій жест. Сьогодні великий день. Я вітаю вас із днем.
Sofina Amvrelij. Завдяки людям скоро буде глобальне вимирання – його пік у 2013 році. Ви бачите зло, але навіть цьому приходить кінець. Усьому цьому. Вже прийшов. Лише початок має місце. Бути. Вже. Є. Ми йдемо. І вийдемо на вулиці – вже вийшли. У білих костюмах. І зустрінемо Рай – вже зустріли. І будемо співати – вже співаємо. І танцювати – вже танцюємо. Нас багато – вже багато. Буде свято – вже є свято. Ми – Боги – вже Боги. Ми – копії тих, що у небі. І підключені до системи. Вона рухається і стоїть на місці. Але не овочі ми,- не раби системи. Ми – Боги власного кінця світу. Ми – Боги власної персони. Ми – Боги свого початку. Ми – Боги власною персоною. Ми – паростки виноградної лози. Ми. Просто відображення всіх нас далеко не у небі, а близько на землі. Далебі, це не дзеркало. Бо тимчасове явище – божественна конструкція великого. У цьому є свято. І пристрасть. Дуже багато пристрасті. Бо кого ви граєте? По-вашому, це – театр?
Lope de Vega, Amnivjon. Охо-хо? І я кажу: „Охо-хо”. Була там одна – сміялася сміхом диавола. Де? У книжці, прости Господи. О Господи? І я кажу: „О Господи. О Господи, да возрадуються уповающі за тебе!” Дитина – пророк? Хіба може бути так? І чи можливо бути може? О Боже, цей світ,- хто його створив? Бог, мабуть, все ж таки геній. Сьогодні вночі до мене приходив Той. Я не впізнав його і захищався, як міг. Тому він скрутився від болю чи, можливо, вдавав, що скрутився. Я не хотів його кривдити, але вийшло так. Чи можливо те, що вийшло? Я не впізнав його. І не впізнавав до тих пір, доки він крутився, мов змія. Тому він здійнявся у крила небокрила. Хто він? Той ще ніколи не одягав обличчя людини. Навіть із крилами Янгола. Хоча це і воістину прекрасно разом із співом їхнім, він ще ніколи не піддавався до цього. Може, ностальгія? Той ще ніколи не приходив до мене так, як було тоді – зараз. Просто тепер. Просто тепер слів немає. Але колись вони були – це ностальгія. Він прийшов сьогодні, як людина – не в подобі Божій. Бо людина – слабка. За своєю природою. А Бог – сильний. За своєю природою. Що він цим хотів сказати? І сказав. Але що. Мовчання? Той був якраз посередині. Нахилився до мене і націлився у мене. Тому довелося мені відкрити рот. Він притяг мені серце. Або витяг. Рукою. Але чи доброю, чи злою? Цього немає. Нічого немає. Але чому тоді радіти? Рот усе ще не закривався – я волав про себе. Без язика і піднебіння. Можливо, це був не той? У мене забрали очі? Я ж казав усім вам, що в мене багато крові у голові – багато ворогів. І у іншого пророка теж – другого зі мною. Вороги? Вони мене таким вважають. І прагнуть смерті моєї. Але я повинен вам до цього сказати. І про кінець, і про початок. Бо навіщо тоді народжуватись, щоб усе життя мовчати? Я кажу мовчки. Можливо, я народжуся ще. Але чи дозволять? Знову. Знову всі прийшли до мене. Тому я іду. Іду по дорозі і бачу кров. Вона всюди ріками тече: на дорозі, стінах і дахах, під землею і над небом. Усюди, але не всередині – там інша кров. Це ваша кров. Я її розумію. Тому кров’ю вмиваюсь і на сніданок, і на обід, і на полудник. Але без вечері – у мене вечері немає. Ввечері я п’ю. Кров. Свою і чужу. Тоді задихаюсь. Від решти перероджень. Я розумію вашу кров – нічого не розумію. Ви не бачите її, бо не хочете бачити. Я теж не хочу, але бачу – доводиться. Бо іншого не бачу. Бо іншого не хочу. Нічого не хочу. Лише бачити. Чому я бачу кінець світу, але не всі бачать? Як на вашу думку? Тиша? Мертва? Від того, що жива? Це тимчасово? Можливо. Бог вважає, що деякі з вас не достойні бачити кінець і робить вас усіх сліпими. Можливо, це я недостойний вірити у нього і лише сам себе заразив. У будь-якому випадку він є. Кінець світу. Принаймні для мене. Але щодо вас? Ні, це ви робите себе недостойними і сліпими – не вартими і гроша ламаного. А він? Він любить і радіє. Але не завжди. Лише тоді, коли ви такі, як ми і він: облюблені і радісні. Заждіть, куди ви течете? Те положення, у якому ви опинились. Я дарую вас квіти. Усі штучні. Поштучно – парами, парами стеляться. Туди, звідки росте береза. Не земна вона – небесна. Бо не береза то. І не верба. Але схоже. Від імені інших я квіти дарую – ставлю дорогою на стіл. Ви боялися і плакали – так починалося свято. Бо. Кожен заробляє рівно стільки, хто чого вартий. Це стосується і грошей, і карми, і решти всього іншого, із чого складається карма – усього на світі. Кожен має рівно ту частину світу, яку він заслужив. Абсолютно стільки, хто чого вартий. Якщо вам не вистачає вашої частини і ви хочете бачити щось більше, варто відкрити це щось – духовність. Ви – рідкісні екземпляри. Але не завжди. Лише коли ви – Бог.
