|
|
| Авторів: |
1403 |
| Творів: |
21263 |
| Рецензій: |
41645 |
|
|
|
Код:
|
|
| 
Художні твори
Проза
Казка
|
|
|
| © Ігор Скрипник, 01-03-2007 |
Малеча гралася. Дзвінкий сміх розносився над околицею. Стара вийшла на ганок і з усмішкою спостерігала за їх вовтузнею. Ось малі вгледіли її і галаслива зграйка вмить підлетіла, взяла у веселе коло.
- Бабусю, бабусю, розкажи нам казочку!
- Дітки, я не маю коли. Роботи маю багато.
- Ну будь-ласка! Хоча б одну!
- Ну гаразд, яку хочете?
- Про Змія! Про Змія і Кирила Кожум’яку! – заблагав найменший.
- Добре, розкажу вам цю.
Діти швидко розсілися навколо, затихли, з нетерпінням очікуючи на початок оповіді. Стара присіла на ослоні.
- Колись, давним-давно, ще за царя Гороха, наше місто було великим і красивим, - вона зітхнула. – Всі жили тут щасливо, не знали ніякої біди і горя.
Та от внадилися до нас чудовиська. Нападали на мирних жителів, вбивали і грабували їх, палили житла. Завдавали такої шкоди, кхе-кхе..., що й описати важко. Скільки бід і горя ми зазнали через цих потвор. Але одне було особливо зле і настирливе - найбільше народу вигубило.
Зібрав наш князь велику раду, скликав всіх: і боляр, і дружинників, і все міське населення. Стали вони думати-гадати, як позбутися того лиха, що неждано-негадано впало на місто. Довго вони радилися, сварилися, навіть деякі гарячі голови встигли побитися, а все не могли собі ради дати. Аж ось вийшов наперед один старий болярин та й каже: “Потрібно в тих потвор заручників брати, тоді вони на нас не нападатимуть”.
Так і зробили. Викрадали й забирали в них заручників – деякий час це допомагало, але незабаром знову почалися напади. І вкотре нам досаждало те особливо вперте страховисько.
Урвався всім терпець і вдруге зібрав наш князь велику раду. Стали вони думу гадати, як позбутися цього лиха. Довго вони радилися, аж ось вийшов наперед той самий болярин та й каже: “Треба, щоб серед нас знайшовся сміливець, вийшов на герць з цим чудовиськом і побив його.”
Задумалися всі: кого ж це на двобій послати? Встав тоді один воїн і каже: “Я буду з ним битися, або переможу супостата, або загину. Не дам більше йому змоги зло чинити”.
Вийшов Кирило Кожум‘яка на гору високу і побачив на ній Змія. Почали вони битися. Б‘ються один день, другий, третій. Вже й потомилися, але ніхто здаватися не хоче. А Кирило хитрий був, щоб Змій не завдав йому шкоди, обв’язався смолою і коноплею і не міг той добратися до нього. Коли ж вони ж перепочивали, то чоловік знову обмотувався коноплею та обсмолювався смолою та все починалося заново.
На щастя звідкись взялася іскра, яка запалила ту використану в бою коноплю зі смолою, заслало все навколо чудним димом. Надихалися його дружинник і потвора, зрозуміли, що марна ця справа, засміялися:
“Давай не будемо битися, а будемо миритися”, - сказав Кожум’яка.
“Давай”, - погодився Змій.
Помирились вони і домовились: ми відпустили заручників, а Кирило Кожум’яка, повернувшись до Києва, розповів всім киянам, що подолав останнього з нашого роду. Перестали люди з того часу ходити в наше місто і забули про нього.
Так настали мир і злагода.
Стара розправила свої зсохлі крила, шарпнула за хвіст неслухняного внука:
- Летіть внучки бавитися, а я ще прибирати маю, - і почимчикувала у горницю.
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
