Коли тобі не спиться, тобі думається... Ти лежиш без сну хвилин сорок, але здається, ніби всю ніч. Згадуєш вчорашнє, заглядаєш в завтрашнє, стараєшся змиритися з сьогоднішнім. Не виходить. Сердишся невідомо чого, перевертаєшся на інший бік і... знову те саме. Замість рахування овець ти згадуєш по черзі своїх знайомих: з дитинства, зі школи, з університету. Згадуєш як познайомився, ким вони для тебе були тоді і ким є зараз. Жахаєшся. Розплющуєш очі і бачиш лише всеосяжний морок кімнати, який випалює тобі очі... Вони для тебе майже ніхто. Ти легко розкидаєшся поняттями ''назавжди'', ''довіку'', ''на все життя'', а сам твердо розумієш, що ці люди існували для тебе лише в ті проміжки часу, які звались ''дитинство'', ''школа'', ''інститут''. І все. Далі - ні. Ти не хочеш їх брати далі. Ти свідомо пориваєш з ними які-не-які стосунки, боячись тягаря людства, яке осяде всередині тебе, вимагаючи уваги, часу та сил. Стає цікаво, а чи думає хтось ще перед сном про свої категорії та людей, і чи є хоч в одній думці ти - той що так легко пориває з людьми? Така банальна річ, а не дає заснути: чи думає хоч хтось про тебе? Чи згадував хоч раз про тебе хтось із твоїх знайомих так само, як оце зараз згадуєш про них ти?
Твої очі поступово звикають до темряви кімнати і ти вже ладен розрізнити обрис долоні на фоні стіни. Та твоє єство ніяк не може звикнути до мороку, який оточує тебе постійно: і вдень і вночі. Серед твоїх знайомих є наркомани, які з легкістю зізнаються в цьому самі собі; геї та лезбійки, які бояться осуду, хоча нікому до них немає діла; письменники, які пишуть ''у шухляду'' і які видаються; музиканти, художники, поети, фотографи - серед них є як неперевершені таланти так і самозакохані бовдури. Ти заплющуєш очі і болісно розумієш: серед твоїх знайомих нема лише... друга. Та й навіщо тобі хтось, хто зв'язуватиме тебе якимись обов'язками та нагайностями? Тобі і так добре... Поки що... до наступної ночі.
02:09
16.08.14
