Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48255
Рецензій: 92952

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Спокій - найсубтильніше ( переспів "Intermezzo" М. Коцюбинського)

© Ганна Фельцан, 18-08-2014
   Абсолютне заперечення себе як чогось бінарного, двохелементного, помилково розділеного. Я – людина. Навколо мене мені подібні. Завдяки ним я відчуваю. Завдяки ним: тремтить серце, з’являється невловима посмішка, мимоволі закриваються повіки при обіймах,  хмуряться брови , очі шукають таблетки, нудить зранку. Я виснажена, я стоптана, я не можу знайти свою домівку. Бо подібним мені притаманно говорити, лопотати, гарчати. Про те, що чули, хтось казав, гомоніло в новинах. Де омріяний фінал?
  Зрештою, я ж не острів, я –  частина материка. Проте кордони свої я захищаю високим мурами, впускаю тільки привілейованих. Не топчіть мої лани!  Не вбивайте моїх рідних! А залишайте щось після себе, відтворюйте.
***
   Я з торбиною вибачень  їду туди, звідки так тікала. Я хочу відпочити від того, що так люблю. Я переїлася меду, він тимчасово гіркий. Знову хмуряться брови, нудить…  Автобус  переповнений ляскотом. «Чули, що на Світанку? Кляті посланці! Та мій давно вже втік!»  Так, я вже чула, так, дивилася, так, теж саме. Мені бракує постулатів, я задихаюся припущеннями. Де клятий фінал? Він вже на горизонті.
***
   Я знайшла свою домівку. Хмари ще ніколи не були такими пухкими, сонце ще ніколи не було таким лагідним, поля ще ніколи так охоче не приймали. Все впізнало мене, все радіє для мене.  Та що там, і я радію для нього. Все тут знало скоріше за маму,  що невдовзі з’явлюся я, все чуло мої перші крики, все  відчуло на собі мої ступні. Навчило мене слову «біль», стало плацдармом для мого двохколісного монстра, подарував першу чуттєвість. Все тут любить мене. Та що там, і я його люблю!
***
   Малечею я не раз розповідала мамі про птаха, який в свою чергу , не раз поставав перед моїми очиськами. І зараз миттєво бачу його веселкове пір’я, чорний дзьоб і смарагдові очі. Заввишки він був як я, тоді. Я так віддано й переконливо його описувала, що тепер вже й не можу збагнути, жив він і справді в цих полях, чи тільки в моїй голівонці.
***
   Важко  моїй більш дорослій голівонці осягнути й те, що із умовно моїм «всім»  я маю ділитися. Умовно моє «все» не належить мені, умовно моє «все» не належить нікому. Праобраз вільності, праобраз самодостатності, праобраз спокою. До мого «всього» спішить лопотання та гарчання з футбольним м’ячем. Сільські хлопчиська. Важко працюють, багато випивають, рано одружуються. Праобраз гіркого максималізму. І єдина розрада в селі – футбол. Його тут грають, його тут дивляться, за нього в чужих селах вибивають зуби. І от підходять вони зі своєю псевдорозрадою до мене. Старі ж знайомі, біля мого огороду корови їхні пасуться. Так, ну звісно я чула, тепер про це й глухий чув. У вароші теж саме говорять, так.
–За мною Посланці в минулу середу приходили, та я в канаві спрятався! Й Галиному звістку принесли, тільки в нього в суботу весілля, а після ж він в Єгипет чухне!
   За ними Посланці Білобога приходять, а вони в канави і єгипти.
–Та й кого мені там захищати на тому Світанку? Хай хоч їх сам Пек забере!
   Без заперечень, кого тобі захищати? Тільки землю, яка тебе народила, виплекала, огортала любов’ю. Тільки неньку, тільки сестру, тільки всіх твоїх прийдешній дітей і внуків. Тільки єдиний шанс на промінь вільного майбутнього.
– І війни там нема! Ніде нема війни, Руєвит  давно помер. В новинах це якось по-іншому називали… Та яка мені різниця!
   Нема війни, нема. Кров’ю рідних политі землі недавніми «братами». Батьки шукають, де притулити свою дітвору у домівках недавніх «ворогів». Матерям в трунах привозять синів із «не війни».
***
   Я шукаю свій спокій лабіринтом. Я блукаю поміж людей і пірамід, а спокій причаївся в моїй оселі біля каміну і п’є з малиною зелений чай.  Впіймавши свого птаха, я його з легкістю відпустила. Не притаманно мені нищити чиїсь світ, бо він є і моїм. Ось це і є мій смарагд! А з ним мене вже не пошматує безсоння, і не втоплюсь з ним я в ріках кави. І я оберігатиму його, зрештою, спокій – найсубтильніше.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Nina, 24-08-2014

Сподобалось,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 22-08-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Росткович Олег, 22-08-2014

Цвіт ЗФ

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Теж автор, 21-08-2014

Переспів? Скоріше, антитеза...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Галина Михайловська, 19-08-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 19-08-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.70135807991028 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …