Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44529
Рецензій: 87081

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза оповідання

Україна

© Рудько Ігор, 09-08-2014
Однієї лютневої ночі Україна поверталась додому по темній вулиці без ліхтарів. Чарівна дівчина: висока, струнка, з карими очима та русим волоссям, вона була одягнута в чорну спідницю до колін, елегантну батистову блузку і замшеві чобітки, охайно гаптовані срібним візерунком.  

Sad-eyed lady of the lowlands,
Where the sad-eyed prophet says that no man comes
(Чи здогадувався Ділан, що складає цей гімн саме для неї?)

Ще декілька хвилин тому вона була на святі, разом із друзями та знайомими, і Максим, троюрідний брат іменинника, запропонував їй passage додому.
"Ні, дякую, мені зовсім близько звідси" чемно відмовилась од супроводу Україна.
А тепер дівчина жаліла про скоєне. Знаєте, це неприємне відчуття, що обов'язково трапиться щось недобре. Оте дивне, на перший погляд безпричинне хвилювання, від якого починає колоти в животі.

Останній відтинок її шляху проходив через міст над Дніпром. І якщо темно було на вулиці Шевченка, по якій Україна нещодавно йшла, то над мостом морок цей робився в міріади разів густішим. Таким страшним та чорним, немовби ще трохи, і почнеться кінець світу.
Дівчина зупинилась. Вона примружила очі, аби хоч щось розгледіти у цілковитій темряві. Подивилась направо й наліво, озирнулася, прислухаючись до тишини навколо: десь недалеко в парку загавкав собака, на вербі поблизу річки двічі каркнула ворона. І змовкла... Так ніби побачила чи зачула щось дуже недобре.
Нервово ковтнувши морозного повітря, Україна пришвидшила крок – ба ні, навіть побігла в напрямку мосту, поринаючи у темну тьму.
"Ей, дівчино, куди поспішаєш?" почула вона неприємний голос у темряві. І хвиля болю в животі навернулась до неї з новою, ще дужчою силою.
"Ей!"
Україна вдала, що нічого не чує. Навіть на секунду не зупинилася.
"Кому кажу!"
Ні, це точно не доброзичливець. Вона краєм вуха вловила швидкі кроки за спиною.
"Стій, хвойдо. Оглухла, чи що?" і наголо вибритий неонацист підняв чималу каменюку й метнув нею в сторону дівчини. Камінь попав Україні точнісінько в крижі. Гострий біль збив її з ніг, і вона звалилась додолу, на дрібно вистелений бруківкою міст.
"Втекти думала, суко? Вставай" бритоголовий вхопив дівчину за лікоть, і ледве не вивихнувши їй плече, звів на покалічені ноги – вона аж затрусилася від болю.
"Ходімо" скомандував кат "а будеш пручатися – одразу ножем проштиркну."
"Будь ласка, чим я тобі завинила?" плакала дівчина гіркими слізьми "прошу тебе, благаю. Не треба..."

Buckets of rain,
Buckets of tears,
Got all them buckets coming out of my ears

Почався густий холодний дощ, такий несподіваний для тієї пори року.
"Пусти мене, будь ласка" прошепотіла Україна.
"Ми ж з тобою ще не познайомились як слід. Де твої манари, шльондро?" Дівчина різко смикнула рукою й одразу відчула холод леза поміж лопатками "ще один такий рух зроби... Один. Клянусь, я заріжу тебе, немов свиню."
Не доходячи до вулиці Шевченка, неонацист різко звернув уліво і поволік Україну донизу, під старовинний арковий міст.

"Все ж таки недаремно тут дві години вичікуємо" сказав товаришам бритоголовий і жбурнув дівчину на асфальтовану стежку, що проходила вздовж річки. "Світло" скомандував він "потрібно світло... Народе, ти де ховаєшся? Давай сюди мобільний. Швидко!"
"На, тримай" почула в мороці ще один, несміливий, майже дитичий голос Україна.  
Неяскраве проміння телефонного ліхтарика посеред кромішньої темряви здалося їй спалахом нової зорі. Світло боляче різало очі, які вона, на мить, примружила. Та не минуло й декількох секунд, як дівчина остаточно звикла до нього, і боязко розглядувала тепер великими, ще більшими від страху очима своїх кривдників:
Лисий, в шкіряній куртці та чоботях неонацист із свастикою на лобі – Історія. Товстелезний, немов свиноматка, юнак з таким ж маленькими, як у льохи, очицями-гудзиками – Росія. Найстарший з усієї групи, елегантно одягнутий чоловік років п'ятдесяти, з якимось диким, майже маніакальним блиском в очах – Європа. Ще двоє, абсолютно схожих у своїй безликості юнаків, в зовнішньому вигляді яких не було жодної особливості, найменшої цікавої деталі, догідної уваги читачів. Ці вічно непримеренні брати-близнюки – Влада й Опозиція.

Questi non hanno speranza di morte,
E la lor cieca vita è tanto bassa,
Che 'nvidïosi son d'ogne altra sorte

Був там іще один хлопець, ще зовсім дитина. Наляканий, він стояв осторонь, десь у трьох метрах зліва од групи, ближче до річки, темні води якої жадібно пили невгамовний дощ, і видно було, що юнак цей почуває себе дуже незручно поміж кривдниками, що компанія ця – зовсім немила йому і він сам цілковито не усвідомлює, як і чому тут опинився.
Народ, в передчутті близької трагедії, потупив очі в асфальт. Вони зробилися вологими і блищали від сліз.

"Давай, шльондро, підіймайся" скомандував Історія "ти сама спідницю скинеш, чи тобі допомогти?"
Дівчина звелась на коліна і склала удвоє долоні: "Я вас благаю, хлопці, молю вас, не треба."
"Ну все, годі" прохрипів бритоголовий "Росіє, давай скотч."
"Скотч? Какой еще скотч? Я не купил его."
"Ти дебіл, чи що? Як так, не придбав?"
"Так ты же сам говорил, что не надо."
"Я таке казав? Я таке казав?" перепитав він двічі "Владо, я щось подібне говорив сьогодні?"
"Здається ні."
"Ось бачиш, дурний ти москалю. А що, як та хвойда кричати почне?"
"Да я не..."
"Що ти не..? Пізно вже, не виправдовуйся, кацапе."
"Благаю, хлопці, відпустіть."
"Та потрібен він нам, той скотч? Я зараз її так заткну" не втримався бритоголовий.
Україна помітила в очах Історії тваринне безумство.
"Допоможіть, хто-небудь, рятуйте!" закричала вона що було сили.
"Народе, тримай мобільний, світи на неї... Росіє, держи её."
"Что-что?"
"Держи её за руки. Europe, hold her hands."
І Росія з Європою приперли Україну до невеликого дерева поблизу мосту, боляче скрутивши їй руки за спиною. А Історія, тим часом, знову витягнув з кишені ножа. Він підійшов до дівчини, і використовуючи лезо, буцімто важіль, розщепив їй міцно стиснутого рота і відтяв Україні язик.
"От бовдур" тихесенько, аби не почув його бритоголовий, прошепотів братові Влада "невже він думає, що вона тепер горланити не зможе?"
"Я завжди підозрював, що Історія той – трішки ненормальний."
Кров заюшила фонтаном із вуст України. Дівчина впала на асфальт і скорчилась від болю. Вона вдруге спробувала закричати, але крик її не здатен був пробитися через щільні згустки плазми у горлі, і лише якимось тихим, майже приглушеним хрипотінням виривався назовні.
"Ти диви, таки допомогло" сказав упівголоса Опозиція і якось по-дивному, аж надто єхидно усміхнувся.

"Ну, хто перший?" запитав гурту Історія "ніхто не відважиться? Ми ж домовлялися, пам'ятаєте? Навіть чергу визначили... Невже вас трішки крові злякало? Гаразд. Нехай уже так – буду я першим, покажу вам, що вона не кусається."
Бритоголовий розстібнув ширінку і витягнув назовні свій здоровенний, покритий дрібними жилами, уже давно твердий, немовби камінь, член.

"Ей, народе" звелів наймолодшому Влада "ввімкни ще камеру на телефоні, будеш у нас сьогодні за оператора..."
"У мене тільки фотографії робить, вибач."
"Ну то в Європи попроси. Теж мені проблема."
"Я... Я не знаю..."
"Europe, give him your phone."
Європа дістав з кишені пальто старенький Blackberry і вручив його юнакові.
"Do you know how to shoot video?"
"Що він запитує? Перекладіть хтось, будь ласка."
"Народе, коли ти нарешті англійську вивчиш?" дорікнув йому Опозиція "скільки таким затурканим можна бути? Європа питається, чи знаєш ти, як відео знімати."
"Ні, я ще ніколи таким не користувався. Скажи, нехай покаже."
"Can you show it to him?"
"Ok. Ok... Do you see this button? The one that says REC."
"Бачиш, там на кнопці REC написано?" переклав Опозиція.
"Так."
"You must tap it once to start."
"Один лише раз натиснеш, щоби почати зйомку."
"And then rapidly twice to stop filming."
"А потім два рази швидко, аби завершити."
"Гаразд, thank you, зрозуміло все" і народ знову відійшов убік, ближче до річки, яка своїм шумом глушила стогони України, з двома телефонами в руках – світло та відео, спостерігаючи за противним йому дійством крізь низьку роздільну здатність маленького екрана.

"Давай, засади этой суке по самые яйца" коментував насильницькі фрикції товариша Росія.
"Ти думаєш, що така красива?" прошепотів на вухо Україні ґвалтівник "ну нічого, зараз я це виправлю" і неонацист вхопив дівчину за волосся й почав гамселити її головою об асфальт, залишаючи на ньому темно-червоний відбиток юного обличчя – плащаницю із крові. Перший удар. Потім другий. Третій. Четвертий, з помітно більшою силою та завзяттям: "стерва, сука, шльондра!"
"Oh mon Dieu, sta per ucciderla" занепокоївся Європа.
"Послушай, может не надо? Ти же убьёшь ее. Ми так не договаривались."
Однак бритоголовий уже нічого не слухав. Він увійшов у тваринний, садистський запал.
Раптом щось зашкварчало.
"Фу, блядь, фу" закричав Історія "кров." Ґвалтівник мерщій вийняв пеніс з утроби непритомної "дайте мені салфетку, швидко!"
Хтось вручив йому цілий пакетик.
"Дякую. Народе, посвіти мені отут, а то не видно нічого... Уявляєте, з самого ранку нагадував собі, що гандони потрібно взяти – ні, блядь, як завжди усе дома позабував. Лярва кінчена" і неонацист укотре влупив Україну лицем об асфальт "хвойда."
"На ось, бери" Влада простягнув йому щойно розпакований презерватив.
"Один лиш? Одного замало..."
Ніхто не озивався.
"Europe, do you have condoms?"
"No, lo siento."
"Ну гаразд, тим що є обійдетесь, якщо настільки скупі."
"А ты как?"
"А мені, москалю, противно стало, і більше нічого пхати в ту діру я не збираюся. З презервативом, чи без."
"Крові багато" підмітив Влада "скоріш за все, це внутрішньоутробна кровотеча, а не менструація."
"Давай без усіляких там розумних слів, гаразд? Та й потім, яка, до дідька лисого, різниця? Від того кров вином не стане" Історія застебнув ширінку, випростався й сплюнув на асфальт густе харкотиння "Росіє, твоя черга. Починай!"
"Но она..."
"Тихо! Не хвилюйся... не мертва ще... Ми ж домовлялися, пам'ятаєш? А тепер що, я один причетним до всього буду? На, лови" і він жбурнув Росії презерватив "твоя очередь."
"Ну ладно, ладно."
Росія скинув штани.
Його член виглядав напрочуд маленьким на фоні величезних, розпухлих від жиру ніг та живота. Україна, здавалося, випустила останній дух, коли на неї обухом звалилась стокілограмова туша Росії. Ґвалтівник безуспішно намагався втрапити своїм прутнем в утробу дівчини – ерекції не було й сліду. Презерватив сповз йому з пеніса і впав на мокрий асфальт.
Росія встиг зробити лише декілька недофрикцій, як тут, цілком несподівано, розлючений Історія підібіг до нього, і з криком: "досить! Достатньо, кацапе!" він відштовхнув його ногою вбік.
"Э, ты чо пинаешься?"
"Я на той цирк більше дивитися не можу, імпотенте сраний."
"Но я ещё не..."
"Наступного разу дома сидітимеш, зрозумів?"
"Как..."
"Тихо!"
"Но я..."
"Шшшш..." приклав Історія палець до губ "хто там далі?.. Владо, починай."
Влада підійшов до закривавленого тіла, схилився над дівчиною, і підняв з асфальту презерватив.
"Ти ж не збираєшся ним користуватися, правда?" запитав брата здивований Опозиція.
"Чому би й ні? Його Росія навіть не одягнув толком, не те щоб кінчити всередину."
І впродовж десяти хвилин Влада жорстоко, без найменшого прояву жалю – як щоразу це у нього добре виходило – ґвалтував напівмертву дівчину. Решта братії безмовно спостерігали за процесом: Росія, Європа, Опозиція. Народ продовжував знімати брутальне дійство на телефон, і тільки Історія відвернувся вбік. Він, думаючи про щось своє, ліниво закурював цигарку і глипав безмовним поглядом кудись у ніч.
А дощ за мостом, тим часом, навіть не думав припинятися. Він барабанив по асфальті, по стріхах, по темній поверхні Дніпра. Барабанив, здавалося, в один такт із серцем України.
Прийшла черга Європи. Наступного ґвалтівника зовсім не потривожив використаний презерватив – Європа брудно й методично робив свою справу цілих дванадцять хвилин поспіль.

"Ну, кого там ще бракує?" Історія викинув недопалок в річку і повернувся обличчям до гурту "Опозиціє?"
"Не хочу... Не буду."
"І чому ж?"
"Тільки не після нього" показав юнак пальцем на Європу.
"What do you want?"
"Shut up... І пхати член у використаний презерватив я теж не збираюся."
"А чим тобі Європа не догодив?" запитав Історія.
"Ти його бачив? Старий збоченець, ось він хто. Педераст кінчений. Я переконаний, що в тієї суки там зараз все просто кишить венерою після нього."
"Je ne comprends pas. What are you talking about?"
"Стули пельку. Shut up, Europe!" прогримів Історія. "Правду кажеш, Опозиціє... Хто знає, яких мерзенних проституток він трахає там, у Брюсселі свому."
"Ну і я про те ж."
"Але ми ж домовлялися, пам'ятаєш?"
"І що тепер робити?"
"У сраку пхай."
"Тобто?"
"Анальний секс, хіба не розумієш?"
"Я таким ніколи не займався."  
"Не будь боягузом – там усе так само, тільки дірка вужча. Але це ж добре, Опозиціє, повір постійному практику. Кайфу більше матимеш. Бо ту, що під нею, ми уже добряче сьогодні розхитали. Та й мікробів своїх Європа там не лишив. Ну?.. Ну?"
"Гаразд, переконав" Опозиція розстебнув ремінь і зняв штани "але затям лиш одне, Історіє, я ніколи не боявся, не боюся і не боятимусь сексу."
"Знаю я, знаю... Вибач" сказав бритоголовий і по-лукавому усміхнувся.
Весь гурт завмер в якомусь дивному, аж надто напруженому очікуванні.
"Ну, давай, порви ей жопу" підбадьорив друга Росія.
Опозиція почав повільно входити в дівчину ззаду. Він встиг зробити лише половину фрикції – щось знову зашкварчало і в повітрі різко запахло екскрементами.
"Фу, блядь. Лайно! Та ще й понос!" закричав ґвалтівник.
І зграя уся, wild bunch, крім Опозиції й Народу, почала нестримно реготати.
"Ви все знали, виродки. Знали! Тільки не брешіть, що попередити забули... Козли! Сучі діти! Щоб ви поздихали всі."
"Ну а потім що, як здохнемо?"  запитав Історія.
"Я прийду на цвинтар і на ваші могили насраю. На твою – найбільшу купу, зрозумів?"
"Ну ти й наївний, Опозиціє. Ти ж добре знав, куди свій член пхаєш. Чи може думав, що в дівчат там квіточки ростуть?"
"Перед анальним сексом потрібно клізму ставити" повчав брата Влада "а геї, ну знаєте, вони в тих справах експерти, інколи душем користуються. Я сам в інтернеті бачив: відкручують дозатор, вмикають теплу воду і пхають собі шланг в анус. Пряма кишка наповнюється водою, немов повітряна кулька, а потім усе разом – і вода, і кал – назовні під тиском виходить... Добре чистить, кажуть."
"Фу, как противно" одізвався Росія "это же антисанитария полная!"
"Ти так це добре розказуєш, ніби сам колись пробував" відповів розлючений Опозиція.
"Заткніться усі" не стримався Історія "Нудити скоро почне від ваших розмов. На ось салфетку, Опозиціє, витрись... Народе, достатньо знімати. Віддай телефон Європі... Сьогодні тобі повезло. Змушувати ще когось трахати небіжчицю я уже не в настрої. Ми ж не некрофіли якісь, правда? А ще тут смердіти почало нестерпно від цієї зарази" і він штовхнув Україну ногою "добре знаєш, що тобі зараз робити потрібно?"
"Так" відповів Народ.
"Може варто нагадати?"
"Ні, не хвилюйся. Я все чудово зрозумів."
"От і гаразд. Ходімо... Let's go, Europe. Цей дебіл тут сам прибире."
"Can you give me back my phone?"
"Що? А, так, телефон. Тримай" Народ віддав мобільний Європі і розстебнув куртку.
"Ти знаєш, де нас потім знайти" сказав йому Історія "приходь у бар, коли тут усе зробиш. Тільки обов'язково, бо хочу з тобою всерйоз побалакати. А як не прийдеш – самотужки відшукаю, і тоді молися вже, аби я не відрізав тобі чогось, ем... життєвоважлвого."
"Гаразд" зніяковіло відповів Народ.
"Ну все, хлопці. Не зволікаймо. Опозиціє, ти як, закінчив лайно витирати?"
"Воно, доки ванну завтра не прийму, смердіти буде. Запам'ятайте мої слова, особливо ти, Історіє – я вам до кінця життя цього не пробачу."
"Пробачиш-пробачиш" сказав бритоголовий "вже навіть сьогодні, за келихом пива, можу посперечатися."  
І п'ять кривдників й тіні від них обабіч мосту поринули в темряву, залишивши Народ наодинці з Україною. І голоси їхні робилися чимраз слабшими у холоді всюдисущої ночі. А за мить, так зовсім тихо стало. І тільки річка шуміла, й прибережні дерева плакали після недавньої зливи.

Народ підійшов до дівчини і взяв її за руку. "Не може такого бути! Тепла ще..." Він намацав у зґвалтованої пульс на зап'ястку – слабенькі, нечасті скорочення. Однак це анітрохи не зупинило чи стривожило хлопця. Потрібно було якнайшвидше спекатись тіла, і він поволік Україну до води, спочатку по асфальті, а згодом – по траві, суміжній річці.
Народ обхопив дівчину за талію, і обережно занурив у крижані води Дніпра. Він міцно тримав її за руку, аби течія не понесла тіло одразу, і вже хотів було відштовхнути Україну якомога далі од себе, але тут дівчина, тимчасово реанімована холодом, почала нестримно битися в конвульсіях. Народ вийняв з кишені телефон і ввімкнув ліхтарик – очі України були широко розплющеними і вологими від сліз, вона двічі швидко кліпнула і відкрила рота, аби щось сказати, але тільки низьке, передсмертне хропіння вирвалось їй з грудей.
"Мені жаль" прошепотів Народ "Це все вони мене змушують. Клянусь."
І він зробив два кроки назад, уперся черевиком у величезну кам'яну брилу, й запустив покалічене тіло дівчини аж до самого центру річки, аби та несла покійницю якомога далі, а не висадила, ненароком, десь на березі біля найближчого села.
Хлопець вимкнув ліхтарик і низько схилився, черкаючи грудьми високу траву. Його знудило. Раптово і декілька разів поспіль. Голова боліла й крутилася, а перед очима вирували нещодавні жахіття.
Задзвенів мобільний. Прийшло перше повідомлення від бритоголового: "як справи? Спекався трупа? Не забудь сліди крові змити і до нас ходи, пива вип'ємо, побалакаєм." А коли Народ чистив річковою водою асфальт, змиваючи у Дніпро кров, сечу і кал України, друге SMS, уже з іншого номера, кричало йому: "ти ще там? Подивися всюди уважно. Я десь ножа загубив. І мерщій до нас! Історія..."
"Ох, це воістину так" подумав хлопець "самотності бояться лише телепні."

There is a willow grows aslant a brook,
That shows his hoar leaves in the glassy stream;
There with fantastic garlands did she come

А вона плила униз по річці, в сторону Чорного моря, немовби шекспірівська Офелія, межи дерев, кущів та квітів на нічних лугах, моя зґвалтована Україна: обіцянками, бідністю, більшовиками, імператорами, царями, телебаченням, церквою, голодом, війною, злиднями, байдужістю, лівими й правими, заходом і сходом... Цілу ніч кутав її Дніпро в своїх обіймах, давно уже похололу, і якась незвична, ледве помітна усмішка прикрашала бліде обличчя.
Починався ранок, і сонце повільно підіймалося з-за гір та степів, зліва од неї, ґвалтуючи своїм промінням жахливий морок. І палахкотіло усе якимось дивним, темно-червоним відсвітом. А в повітрі пахло смирною й ладаном, і дзвеніло багатоголоссям щебетання вранішніх птахів – розкішна, нечувана доти симфонія попід захмереною високістю.
І тут потужне гуркотіння грому розкроїло надвоє небосхил. І прокотилось воно вогненною колісницею поміж навколишніх скель та долин, і всі звірі, і птаство усе поховалися в нори та гнізда свої, і розійшлися Покрови Небесні, буцімто води Червоного моря перед Мойсеєм, і Архангел спустився до річки у супроводі янгольських хорів. І він змовив над дівчиною тиху молитву за упокій і відпустив Україні всі гріхи.
І вітер з деревами сплели їй вінок із польових квітів.


                                                                                                Лютий 2014, Рим.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Катерина Омельченко, 14-10-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.74846982955933 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Дівчина, яку забрало море
Була собі дівчинка, і звали її — Ірина Кулянда. У шість рочків вона зробила мамі подарунок — першу написану …
«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …