Коли вночі доведеться їхати у автобусі, у якого замерзли вікна, можна помітити таємничий відблиск химерного льодяного візерунку, що сліпить білосніжними світлячками.
А десь далеко, за межами маленького простору, видно нічні вогники, що прорізають темряві зимового міста і малюють його відображення у льодовій казці.
Безліч дивовиж може створити вода, скло і художник-мороз. А ще уява, нестримна і бурхлива.
Скільки б не було схожого у тих химерних візерунках, завжди можна помітити щось особливе, якесь особисте послання із невідомих світів.
Тільки б прочитати.
Як багато чудових миттєвостей було б втрачено без неприступної і таємничої красуні зими.
Така велична і спокійна, що дозволяє послухати внутрішній голос, зануритися у гармонію тиші, що межує із поглядом у прірву.
Літо галасливе і спекотне, а зима – час роздумів і підсумків.
В цьому інтрига і принадність.
Зима – ніч року, що дарує різноманітні сновидіння.
Сніжинки так схожі на мерехтливі та холодні зорі, що спустилися з неба на землю.
Так легко мріється під снігопад за вікном.
Така непорушна, здавалось би, краса, насправді тендітна.
Її так легко зруйнувати.
І цю таємницю зима береже найпильніше.
