РОЗДІЛ 18
ЧОРНА КІМНАТА
- Мої вітання, Безликий, - мовила верховна жриця, проходячи повз Альтона в його кімнату в Магіку.
- І мої тобі, наставнице Віерно, - відповів Альтон, щосили намагаючись сховати страх в своєму голосі. Те, що Віерна До’Урден прийшла побачитись із ним в цей час не могло бути збігом. – Чим я заслужив таку честь – візит наставниці Арак-Тініліту?
- Я більше не наставниця, - сказала Віерна. – Я повернулася додому.
Альтон замовк, міркуючи над новиною. Він знав, що Дайнін До’Урден також облишив свою посаду в Академії.
- Матір Меліс вирішила, що вся сім`я повинна бути разом, - продовжувала Віерна. – Скидається на те, що наближається війна. Ти, без сумніву, вже чув про це?
- Лише чутки, - затинався Альтон, тепер він почав розуміти, чому Віерна прийшла до нього. Дім До’Урден уже використовував Безликого в своїх планах і раніше, коли намагався убити Альтона! Тож тепер, коли в Мензоберранзані шепочуться по війну, Матір Меліс відновлює свою мережу шпигунів і убивць.
- Ти знаєш про них? – різко запитала Віерна.
- Я мало що чув, - видихнув Альтон, намагаючись тепер бути обережнішим і не розлютити цю владну жінку. – Не настільки багато, щоб повідомляти твоєму дому. Я навіть не підозрював, що це стосується Дому До’Урден до цього моменту, допоки ти не повідомила мені.
Альтон міг лише сподіватися, що Віерна не використовує жодного закляття, яке могло б виявити брехню в його словах. Віерна пом’якшала, судячи з усього, заспокоєна таким поясненням.
- Уважніше дослухайся до чуток, Безликий, - сказала вона. – Ми з братом полишили Академію, тож бути тобі очима і вухами Дому До’Урден в цьому місці.
- Але… - затнувся Альтон.
Віерна підняла руку, зупиняючи його.
- Ми знаємо про наш промах з минулою угодою, - мовила вона. Віерна низько вклонилась йому, що неймовірно рідко робили верховні жриці перед чоловіками. – Матір Меліс просить пробачення за те, що мазь, яку ти отримав за вбивство Альтона ДеВір не допомогла тобі відновити обличчя.
Альтон ледь не закашлявся після цих слів. Тепер він зрозумів, чому невідомий посильний приніс йому баночку з лікувальною речовиною десь тридцять років тому. Закутана в плащ фігура була з Дому До’Урден, він прийшов, щоб заплатити Безликому за вбивство Альтона! Звісно, Альтон ніколи не використовував ту мазь. І йому пощастило, адже вона могла спрацювати і відновити обличчя Альтона ДеВір.
- Цього разу ми не розчаруємо тебе, - вела далі Віерна, хоч Альтон, оцінивши іронію усього цього, ледь чи слухав. – Дім До’Урден має чаклунський посох, але не має чаклуна, що був би вартий ним володіти. Він належав Нальфейну, моєму брату, що загинув у бою за Дім ДеВір.
Альтону хотілось вдарити її, хоч він і не був таким дурнем, аби цьому бажанню піддатись.
- Якщо ти дізнаєшся, хто збирається напасти на Дім До’Урден, - обіцяла Віерна, - цей посох стане твоїм! Це справді скарб у відплату за таку малу роботу.
- Я зроблю все, що зможу, - відповів Альтон. Він не знав, як ще можна було відреагувати на таку химерну пропозицію.
- Це все, про що просить тебе Матір Меліс, - сказала Віерна і покинула чаклуна, цілком певна, що Дім До’Урден тепер забезпечив себе гарним шпигуном в Академії.
***
- Дайнін та Віерна До’Урден облишили свої посади, - схвильовано розповідав Альтон, коли мініатюрна верховна матір прийшла до нього пізніше того ж вечора.
- Це мені вже відомо, - відповіла СіНафай Ган`етт.
Вона гидливо роззирнулася навколо, оглядаючи засмічену кімнату з обпаленими стінами, а тоді знайшла собі місце за маленьким столиком.
- Є ще дещо, - швидко додав Альтон, не бажаючи розлютити СіНафай переповіданням старих новин. – У мене сьогодні була гостя, наставниця Віерна До’Урден.
- Вона запідозрила? – гаркнула Матір СіНафай.
- Ні, ні! – відповів Альтон. – Все цілком навпаки. Дім До’Урден хоче використати мене як шпигуна, як колись використав Безликого, щоб убити мене.
СіНафай завмерла на мить, шокована, а тоді вибухнула реготом.
- Ох, ця іронія наших життів! – реготала вона.
- Я чув, що Дайніна та Віерну послали в Академію лише для нагляду за молодшим братом, - зауважив Альтон.
- Чудове прикриття, - відповіла СіНафай. – Ця амбіційна Матір Меліс прислала сюди Віерну та Дайніна як своїх шпигунів. Мої вітання їй.
- Але тепер вони підозрюють про небезпеку, - мовив Альтон, сідаючи навпроти своєї верховної матері.
- Це так, - погодилась СіНафай. – Мазой патрулює з Дзиртом, але Дому До’Урден також вдалось вклинити в групу Дайніна.
- Тоді Мазой в небезпеці, - зауважив Альтон.
- Ні, - мовила СіНафай. – Дім До’Урден не знає, що загроза йде від Дому Ган`етт, інакше вони б не звернулися до тебе за інформацією. Матір Меліс знає, хто ти.
Обличчя Альтона викривилося жахом.
- Вона не знає, хто ти насправді, - розсміялась СіНафай. – Вона знає тебе як Безликого, Джелруса Ган`етт, і вона б не прийшла до Ган`етт, якби підозрювала наш дім.
- Тоді у нас є чудова можливість посіяти хаос в Домі До’Урден! – вигукнув Альтон. – Якщо я заплутаю їх і змушу підозрювати інший дім, навіть Бенр, наші позиції зміцняться, - він реготнув, міркуючи про таку перспективу. – Меліс винагородить мене жезлом величезної сили, і цю зброю я поверну проти неї в зручний момент!
- Матір Меліс, - строго виправила його СіНафай. Хай навіть вони з Меліс скоро стануть відкритими ворогами, СіНафай не дозволить чоловіку виказувати таку неповагу до верховної матері. – Ти справді віриш, що зможеш їх так обдурити?
- Коли наставниця Віерна повернеться…
- Ти не виповідатимеш таку цінну інформацію нижчій жриці, дурний ДеВір. Тебе поставлять перед самою Матір’ю Меліс, а вона надто сильний супротивник. Ти знаєш, що вона з тобою зробить, коли розпізнає брехню?
Альтон затримав дихання.
- Я піду на такий ризик, - мовив він, рішуче схрещуючи руки над столом.
- А як щодо Дому Ган`етт, коли викриється наша найбільша брехня? – запитала СіНафай. – Який козир залишиться в нас, коли Матір Меліс дізнається, ким насправді є Безликий?
- Я розумію, - відповів Альтон. Він був пригнічений, але не міг заперечити логіку СіНафай. – Тоді що ми з цим будемо робити? Що я буду з цим робити?
Матір СіНафай уже міркувала над наступними кроками.
- Ти відмовишся від пропозиції, - мовила вона через деякий час. – Повернешся до Дому Ган`етт, під мій захист.
- Але такий рух може викрити Дім Ган`етт перед Матір’ю Меліс, - заперечив Альтон.
- Може, - відповіла СіНафай, - але це найбільш безпечний шлях. Я піду до Матері Меліс, вдам із себе розлючену, скажу їй не вплутувати Дім Ган`етт в свої справи. Якщо вона бажає зробити з члена моєї родини шпигуна, вона повинна прийти до мене за дозволом, хоч цього разу я їй його не гарантую!
СіНафай всміхнулась, уявляючи собі цю суперечку.
- Один тільки мій гнів, мій страх міг би наштовхнути її на думку, що проти неї якийсь вищий дім, а то й змова кількох з них, - говорила вона, явно насолоджуючись новими можливостями. – Безперечно, Матір Меліс буде про що подумати, буде через що хвилюватись!
Альтон навіть не чув її останніх слів. Слова про те, що вона не дасть свій дозвіл «цього разу» наштовхнули його на неприємну здогадку.
- Вона дозволила?.. – запитав він вголос, хоча його слова були ледь чутні.
- Про що ти? – запитала СіНафай, не слідкуючи за ходом його думок.
- Матір Меліс приходила до тебе? – продовжив Альтон, йому було страшно, але він мусив знати. – Тридцять років тому. І Матір СіНафай дала свій дозвіл на те, щоб Джелрус Ган`етт став шпигуном і вбивцею, щоб довершив усунення Дому ДеВір?
Широка посмішка на обличчі СіНафай зникла, не встиг Альтон і оком змигнути, а в наступну мить дроу перекинула стіл через усю кімнату, вхопила Альтона за одяг на грудях і грубо притягнула його до себе, так що його обличчя було всього за дюйм від її лихого вищиру.
- Ніколи не плутай особисті почуття з політикою! – загарчала тендітна, але неймовірно сильна верховна матір, її тон безпомилково бринів відкритою погрозою. – І ніколи більше не запитуй мене про таке.
Вона швиргонула Альтона на підлогу, але не звільнила його від свого нищівного погляду.
Альтон знав, що він був ледь чи не пішаком в протистоянні Дом Ган`етт і Дому До’Урден, необхідною ланкою в хитрих планах Матері СіНафай. Однак все частіше особиста ненависть Альтона до Дому До’Урден змушувала його забувати про нижче місце, відведене йому в цьому конфлікті. І тепер, ставши свідком неймовірної сили СіНафай, він зрозумів, що вийшов за рамки дозволеного в його становищі.
***
В кінці грибного гаю, біля східної стіни печери, що дала притулок Мензоберранзану, розташовувалась маленька печера під ретельною охороною. За дверима, обкутими залізом, була єдина кімната, що використовувалась лише для зібрань верховних матерів восьми правлячих домів.
Повітря було просочене солодкуватим запахом сотні свічок, верховним матерям це подобалось. Після півсотні років, проведених за вивченням сувоїв під свічками в Магіку, Альтон не мав нічого проти світла, але йому було дуже некомфортно в цій кімнаті. Він сидів скраєчку за столом у формі павука, забившись в куток, відведений для гостей ради. Між вісьмома колючими ніжками столу стояли крісла правлячих верховних матерів, усі багато прикрашені і яскраво осяяні світлом свічок.
Верховні матері входили одна за одною, пихаті і недобрі, кидаючи зневажливі погляди на чоловіка. СіНафай була поруч з Альтоном, дроу поклала руку йому на коліно і підбадьорливо підморгнула. Вона б не наважилась ініціювати зібрання правлячої ради, якби не була певна в цінності своїх новин. Правлячі верховні матері розглядали свої місця в раді як особисту чесноту і вважали за потрібне збиратися разом лише у випадку справжньої скрути.
В голові павучого столу сиділа Матір Бенр, найбільш владна особа в усьому Мензоберранзані, древня і засохла жінка зі злостивими очима і ротом, незвиклим до посмішок.
- Ми зібрались, СіНафай, - мовила Бенр, коли восьмеро жінок зайняли свої місця. – З якої причини ти скликала раду?
- Обговорити покарання, - відповіла СіНафай.
- Покарання? – перепитала Матір Бенр здивовано. Останні роки були незвично тихими для міста дроу, і з часу конфлікту Ткен`дуіс-Фрет більше нічого не відбулось. Наскільки знала Перша Матір, не було зроблено нічого, що б вимагало покарання, і тим більше нічого такого кричущого, що б вимагало реакції правлячої ради. – І хто ж із жителів міста цього заслужив?
- Це не один дроу, - пояснила Матір СіНафай. Вона обвела поглядом членів ради, оцінюючи їх зацікавленість. – Це дім, - мовила вона прямо. – Дармон Н`а`шезбернон, Дім До’Урден.
Як і чекала СіНафай, відповіддю були здивоване ахкання.
- Дім До’Урден? – перепитала Матір Бенр, здивована, що хтось може звинувачувати Матір Меліс. Наскільки було відомо Бенр, Меліс залишалася у високій милості Павучої Королеви, і нещодавно двоє дітей Дому До’Урден стали наставниками Академії.
- За який злочин ти насмілилась звинувачувати Дім До’Урден? – запитала одна з верховних матерів.
- Чи це говорить твій страх, СіНафай? – запитала Матір Бенр. Дехто з матерів правлячої ради був занепокоєний через Дім До’Урден. Було добре відомо, що Матір Меліс бажала зайняти місце в правлячій раді, і судячи з сили її дому, їй судилося його отримати.
- У мене є належна підстава, - наполягала СіНафай.
- Здається, інші в цьому сумніваються, - відповіла Матір Бенр. – Ти мусиш обґрунтувати обвинувачення, і швидко, якщо тобі дорога твоя репутація.
СіНафай знала, що це загрожує не лише її репутації, адже в Мензоберранзані несправедливе обвинувачення вважалось злочином нарівні з убивством.
- Ми всі пам’ятаємо падіння Дому ДеВір, - почала СіНафай. – Семеро з нас збиралися за цим столом разом з Матір’ю Джинафе ДеВір.
- Дому ДеВір більше нема, - нагадала їй Матір Бенр.
- З вини Дому До’Урден, - прямо сказала СіНафай.
Цього разу члени ради виглядали розлюченими.
- Як ти смієш вимовляти такі слова? – запитав хтось.
- Тридцять років! – вигукнув хтось ще. – Про це вже було забуто!
Матір Бенр наказала їм затихнути, перш ніж гамір переріс у відкриту агресію, а в цій кімнаті подібне не було рідкістю.
- СіНафай, - процідила вона крізь криву посмішку. – Нікому не можна вимовляти таких звинувачень, ніхто не може обговорювати це, коли вже минуло стільки років! Ти знаєш наші правила. Якщо Дім До’Урден і справді скоїв це, як ти наполягаєш, він заслуговує похвали, а не покарання, адже атака була бездоганно виконана. Дому ДеВір більше нема, кажу я тобі. Його не існує.
Альтон неспокійно засовався на місці, розриваючись між гнівом і відчаєм. Однак СіНафай анітрохи не була схвильованою, адже все йшло саме так, як вона передбачила і сподівалась.
- Ох, та все ж він існує! – відгукнулась вона, підіймаючись на ноги. Вона зняла капюшон з голови Альтона. – В особі цього дроу.
- Джелрус? – запитала Матір Бенр, не розуміючи.
- Не Джелрус, - відповіла СіНафай. – Джелрус Ган`етт загинув в ту ж ніч, що й Дім ДеВір. Цей чоловік, Альтон ДеВір, привласнив собі особу Джелруса і його посаду, сховавшись таким чином від подальших атак Дому До’Урден.
Бенр прошепотіла кілька наказів верховній матері, що сиділа поруч з нею, і почала чекати, поки та промовляла закляття. Бенр знаком наказала СіНафай сісти на місце, а тоді повернулась до Альтона.
- Назви своє ім’я, - наказала Бенр.
- Мене звуть Альтон ДеВір, - мовив Альтон, черпаючи силу з особистості, яка так довго чекала бути названою, - син Матері Джинафе і учень Магіку в ту ніч, коли на Дім ДеВір напали.
Бенр поглянула на жінку поруч із собою.
- Він каже правду, - запевнила її та. Навколо павучого столу здивовано зашепотілись.
- Ось чому я скликала правлячу раду, - швидко пояснила СіНафай.
- Дуже добре, СіНафай, - сказала Матір Бенр. – Прийми комплімент від мене, Альтоне ДеВір, за твою винахідливість і вміння виживати. Як на чоловіка, ти показав велику відвагу і мудрість. Звісно ж, ви обоє знаєте, що правляча рада не може покарати дім за злочин, скоєний так давно. Але і навіщо нам це? Матір Меліс До’Урден має ласку Павучої Королеви, її дім дуже багатообіцяючий. Ти маєш дати нам кращу причину, якщо бажаєш, аби ми покарали Дім До’Урден.
- Я не бажаю цього, - швидко відповіла СіНафай. – Справді, подію тридцятирічної давності не варто розглядати на зібранні правлячої ради. Дім До’Урден і справді багатообіцяючий – четверо верховних жриць, велика сильна армія, і не останній з того, чим вони можуть пишатись – другий син, Дзирт, що був найкращим воїном в своїй групі.
Вона мала певну мету, згадуючи Дзирта, бо ж знала, що це ім’я поранить Матір Бенр. Адже її власний син, Берг`іньйон, що його вона так цінувала, за останні дев’ять років навчання так і не зміг перемогти молодого і обдарованого сина Дому До’Урден.
- Тоді навіщо ти забираєш наш час? – з притиском запитала Матір Бенр, її голос був на грані терпіння.
- Щоб попросити вас закрити очі, - промуркотіла СіНафай. – Альтон тепер – Ган`етт, і він під моїм захистом. Він вимагає помсти за те, що зробили з його родиною, а як останній живий член своєї родини він володіє правом обвинувачення.
- Дім Ган`етт стане поруч з ним? – запитала Матір Бенр, тепер уже зацікавлена і вражена.
- Звісно, - відповіла СіНафай. – Це обов’язок Дому Ган`етт!
- Помста? – глузливо запитала інша верховна матір, тепер також більше здивована, ніж розлючена. – Чи страх? Після почутого може здатися, що верховна матір Дому Ган`етт використовує це жалюгідне створіння з Дому ДеВір задля власної вигоди. Дім До’Урден прагне піднятись вище, а Матір Меліс бажає засідати в правлячій раді, а це загроза для Дому Ган`етт, чи не так?
- Чи помста це, чи обережність, але моя вимога, вимога Альтона ДеВір, повинна розглядатись як правомірна, - відповіла СіНафай, - задля нашої з вами спільної вигоди, - вона зловісно посміхнулась і глянула прямо в очі Першій Матері. – І задля вигоди наших синів, задля їх шляху до визнання.
- Звісно, - відповіла Матір Бенр з хихотінням, що звучало як кашель. Війна між Ган`етт та До’Урден була вигідна усім, але, підозрювала Бенр, не так, як вважала СіНафай. Меліс була сильною верховною матір’ю, і її родина справді заслуговувала місця вищого, ніж дев’яте. Якщо війна відбудеться, Меліс цілком може зайняти місце в правлячій раді, замінивши СіНафай.
Матір Бенр окинула поглядом інших верховних матерів, і з надії на їхніх обличчях здогадалась, що вони поділяють її думки. Треба дозволити Ган`етт і До’Урден воювати, і яким би не був кінець цієї битви, з загрозою від Матері Меліс буде покінчено. Можливо, сподівалась Бенр, молодий син До’Урден загине у битві, відкриваючи тим самим дорогу її синові до висот, на які він заслуговує.
Тоді Перша Матір промовила ті слова, які СіНафай і прийшла почути, безмовний дозвіл правлячої ради Мензоберранзану.
- Отже, питання вирішено, мої сестри, - оголосила Матір Бенр, і присутні закивали в знак згоди. – Добре, що цього дня ніколи й не було.
