Формально, навчання Дзирта було закінчене, і його випустили з Академії, як належить, і з найбільшими почестями в його групі. Можливо, Матір Меліс нашепотіла щось у правильні вуха і попросила закрити очі на синову нечемність, але Дзирт підозрював, що, імовірніше, ніхто з присутніх на Завершальній Церемонії просто не помітив, як він пішов.
Він пройшов крізь розкішно прикрашені ворота Дому До’Урден, повз уважні погляди воїнів і вийшов на кам’яну підлогу попід балконом.
«Що ж, я вдома», - подумав він, - «що б це не означало».
Після того, що сталося в лігві драйдера, Дзирт не був певен, чи зможе колись знову вважати Дім До’Урден своїм домом. Матір Меліс чекала на нього. Він не міг дозволити собі спізнитись.
- Добре, що ти вдома, - сказала йому Бріза, побачивши, як він підіймається над балконною балюстрадою.
Дзирт нерішуче ступив в коридор поруч зі своєю найстаршою сестрою, намагаючись уважно вдивитися і обміркувати все, що бачив навколо. Бріза назвала це місце домом, але для Дзирта Дім До’Урден здавався таким само чужим і незнайомим, як Академія в його перший навчальний день. Десять років – не такий вже великий проміжок часу на фоні тих століть, що можуть прожити дроу, але у випадку Дзирта, десять років цілковито розділили його з цим місцем.
Майя приєдналася до них у широкому коридорі, що вів до передпокою молитовні.
- Мої вітання Другому Синові Дзирту, - мовила вона, і Дзирт не був певен, чи звучав в її словах сарказм. – Ми чули про успіхи, яких ти досяг у Мелі-Магтірі. Дім До’Урден пишається твоєю майстерністю, - незважаючи на власні слова, Майя не змогла стримати глузливе хихотіння, поки закінчувала думку. – Я рада, що ти не став поживою для драйдера.
Погляд Дзирта стер посмішку з її обличчя.
Майя та Бріза обмінялися занепокоєними поглядами. Вони знали, як Віерна покарала молодшого брата, і яку жорстоку прочуханку він отримав від Матері Меліс. Руки сестер завбачливо лежали на руків’ях змієголових нагайок, вони не могли знати, наскільки нерозважливим міг стати їхній небезпечний молодший брат.
Але Дзирт зважував кожен свій крок не через Матір Меліс чи своїх сестер. Він знав, як поводити себе в присутності матері і що робити, аби не вивести її з себе. Однак, все ще був один член сім`ї, що викликав у Дзирта одночасно збентеження і гнів. З усіх них лише Закнафейн прикидався тим, ким він не був. На шляху до молитовні Дзирт зазирав в кожен бічний коридор, чекаючи появи Закнафейна.
- Коли ти підеш на патрулювання? – запитала Майя, відриваючи Дзирта від його міркувань.
- За два дні, - відповів Дзирт неуважно, вдивляючись в кожну тінь. Він уже підійшов до дверей передпокою, але все ще ніде не помітив і сліду Зака. Напевно, майстер зброї вже всередині, стоїть поруч із Меліс.
- Ми знаємо про твою зневагу, - кинула Бріза несподівано крижаним голосом, поклавши руку на ручку дверей. Дзирта не дивував такий спалах гніву. Він уже звик очікувати вибухів від жриць Павучої Королеви.
- Чому ти не захотів насолодитись церемонією? – додала Майя. – Нам пощастило, що інші наставниці та матір-наставниця Академії були надто захоплені власними розвагами, щоб слідкувати за твоїми рухами. Інакше ти б осоромив увесь наш дім!
- Ти міг би навіть накликати на Матір Меліс немилість Ллос, - швидко додала Бріза.
«Найкраще, що б я міг для неї зробити», - подумав Дзирт. Він швидко відігнав цю думку, згадавши про вміння Брізи читати думки.
- Будемо сподіватися, що не накликав, - похмуро промовила Майя до сестри. – Передчуття війни вже просто зависло в повітрі.
- Я знаю своє місце, - запевнив їх Дзирт. Він низько вклонився. – Пробачте мені, мої сестри, і знайте, що правда суспільства дроу швидко відкривається перед моїми очима. Більше я не розчарую Дім До’Урден в такий спосіб.
Сестри були настільки задоволені заявою Дзирта, що навіть не зауважили двозначності його слів. Тоді Дзирт, не бажаючи більше випробовувати своє щастя, прослизнув повз них до дверей, з полегшенням зауваживши, що Зака там немає.
- Славмо усі Павучу Королеву! – прокричала Бріза за ним.
Дзирт зупинився і озирнувся, зустрічаючись з нею поглядом. Він знову низько вклонився.
- Слава, - пробурмотів він.
Прокрадаючись за маленькою групою, Зак вивчав кожен крок Дзирта, намагаючись зрозуміти, як багато забрали у молодого воїна ці десять років в Академії.
Усмішка, що завжди освітлювала обличчя Дзирта, зникла.
Зак підозрював, що зникла і та невинність, що відрізняла його від решти Мензоберранзану.
Зак важко прихилився до стіни бічного коридору. Він міг вловити лише уривки розмови біля дверей передпокою. Найчіткіше він почув, як Дзирт щиро погодився з прославлянням Брізою Ллос.
- Що я накоїв? – запитав себе майстер зброї. Він знову зазирнув в головний коридор, але двері в передпокій були вже зачинені.
- Коли я дивлюся на цього дроу – на воїна-дроу! – яким я найбільше дорожив, я соромлюсь власного боягузтва, - з болем говорив собі Зак. – Що з того, що він втратив, я міг би зберегти?
Він вийняв свій меч із піхов, чутливі пальці пробігли по гострому краю леза.
- Це був би найкращий меч, якби скуштував крові Дзирта, забрав у цього світу, нашого світу, ще одну душу, аби звільнити її від безкінечних мук життя!
Він опустив вістря меча в підлогу.
- Але я боягуз, - мовив він. – Я не зміг зробити того єдиного, що принесло б хоч якийсь сенс моєму жалюгідному існуванню. Другий Син Дому До’Урден живий, принаймні, так здається, але Дзирт До’Урден, мій Дворукий, давно помер.
Зак знову глянув на те місце, де Дзирт щойно стояв, і обличчя майстра зброї раптово викривилося.
- Але цей самозванець живий. Воїн-дроу.
Меч Зака з дзенькотом упав на підлогу, голова опустилась, ховаючись у відкритих долонях, за єдиним щитом, що в нього був.
Наступного дня Дзирт відпочивав, здебільшого не покидаючи своєї кімнати в спробах триматися подалі від членів своєї сім`ї. Під час першої зустрічі Меліс не сказала йому жодного слова і відпустила, але Дзирт не бажав знову з нею розмовляти. Так само він мало що міг сказати Майї та Брізі, він боявся, що з часом вони почнуть розуміти справжній підтекст його потоку блюзнірських запевнень. Але більше за все Дзирт не хотів бачити Закнафейна, свого наставника, якого він колись вважав своїм порятунком проти реалій навколишнього світу, єдиним променем світла в темряві, якою був Мензоберранзан.
Але це теж, як вважав Дзирт, було лише брехнею.
Розпочався його другий день вдома, і коли Нарбондель, годинникова колона міста, лише почала свій світловий цикл, двері в маленьку кімнатку Дзирта широко розчинились і на порозі постала Бріза.
- На аудієнцію до Матері Меліс, - мовила вона похмуро.
Тисячі думок промиготіли у Дзирта в голові, поки він хапав своє взуття і прямував за сестрою коридором до молитовні дому. Раптом Меліс та усі інші зрозуміли його справжні думки про їхнє зле божество? В такому разі, які покарання приготували вони для нього? Мимохіть Дзирт позирав на висічених з каменю павуків, що прикрашали арку – вхід до молитовні.
- Ти маєш більш вільно почуватись у цьому місці, - дорікнула Бріза, помітивши його дискомфорт. – Це місце найбільшої величі нашого народу.
Дзирт опустив очі і не відповів, з обережності він намагався навіть не думати про те, що відчував, і як би різко міг їй відповісти.
Його тривога подвоїлась, коли вони увійшли в молитовню, бо, як і очікувалось, Різзен, Майя та Закнафейн стояли перед верховною матір’ю. Поруч з ними стояли навіть Дайнін та Віерна.
- Усі ми присутні, - мовила Бріза, займаючи своє місце біля матері.
- На коліна, - наказала Меліс, і уся родина підкорилась. Верховна матір повільним кроком обійшла їх усіх, кожен опускав свій погляд - в знак поваги або просто щоб не вирізнятись, коли поважна жінка проходила повз.
Меліс зупинилась поруч із Дзиртом.
- Ти збентежений присутністю Дайніна та Віерни, - мовила вона. Дзирт підняв на неї очі. – Ти все ще не розумієш тонкощів, за допомогою яких ми можемо вижити?
- Я гадав, що мої брат та сестра продовжать працювати в Академії, - пояснив Дзирт.
- Це не було б вигідним для нас, - відповіла Меліс.
- Хіба наявність у родині наставників та наставниць Академії не зміцнює сили дому? – насмілився запитати Дзирт.
- Це так, - відповіла Меліс, - але це розпорошує наші сили. Тобі відомі чутки про війну?
- Я чув деякі натяки на небезпеку, - мовив Дзирт, дивлячись на Віерну, - але нічого більш обґрунтованого.
- Натяки? – роздратовано перепитала Меліс, розлючена тим, що син не здатен зрозуміти важливості. – Це більше, ніж чули більшість домів перед своїм падінням!
Вона відвернулася від Дзирта і звернулась до усіх присутніх.
- Ці чутки правдиві, - заявила вона.
- Хто? – запитала Бріза. – Який дім замислив лихе проти Дому До’Урден?
- Жоден з тих, що позаду нас, - відповів Дайнін, хоча питання йому не адресувалось і він не мав права говорити без дозволу.
- Як ти дізнався? – запитала Меліс, вирішивши не звертати на це уваги. Меліс знала ціну Дайніну і те, що він міг розповісти, мусило бути важливим.
- Ми – дев’ятий дім міста, - пояснив Дайнін, - але серед нас є четверо верховних жриць, двоє з них – колишні наставниці Арак-Тініліту, - він поглянув на Зака. – Також ми маємо двох наставників Мелі-Магтіру, а Дзирт заслужив найвищі почесті у школі бійців. У нас майже чотири сотні воїнів, усі навчені і загартовані боями. Лише декілька домів можуть похвалитись більшим.
- До чого ти ведеш? – гостро запитала Бріза.
- Ми – дев’ятий дім, - засміявся Дайнін, - але лише декілька вищих домів можуть перемогти нас…
- І жоден з нижчих, - закінчила Матір Меліс замість нього. – Ти гарно міркуєш, Старший Сину. Я прийшла до тих самих висновків.
- Один з вищих домів боїться Дому До’Урден, - підвела риску Віерна. – Він хоче знищити нас, аби захистити свою позицію.
- Я так вважаю, - відповіла Меліс. – Це досить незвичайний прийом, адже війни між домами майже завжди починає нижчий дім, бажаючи зайняти вищу позицію в ієрархії міста.
- В такому разі, ми маємо бути вкрай обачними, - мовила Бріза.
Дзирт слухав їх уважно, намагаючись вникати в усе. Однак, увесь цей час він не зводив очей із Закнафейна, що стояв на колінах поруч з ним, не виявляючи жодних емоцій. Дзирту було цікаво, що думає про все це черствий майстер зброї. Можливо, його захоплює сама думка про війну, де він зможе убити ще більше темних ельфів?
Якими б не були його емоції, Зак нічим їх не виявив. Він сидів тихо і, здавалось, зовсім не слухав, про що говорять.
- Це не можуть бути Бенр, - мовила Бріза, мов благала, щоб хтось підтвердив її слова. – Звісно ж, ми ще не встигли стати загрозою для них!
- Будемо сподіватися, що ти права, - похмуро відповіла Меліс, виразно пригадуючи свій візит у правлячий дім. – Схоже, це один з найслабших серед вищих домів, і він боїться за свою хитку позицію. На даний момент я не змогла відшукати жодної інформації проти жодного конкретного дому, тож ми повинні приготуватись до найгіршого. Саме тому я викликала Віерну та Дайніна назад.
- Якщо ми дізнаємось, хто наші вороги… - почав Дзирт імпульсивно.
Гострі погляди присутніх пронизали його. Навіть старшому сину не можна було говорити без дозволу, але в разі, якщо це зробив другий син, що лише нещодавно закінчив Академію, така дія розглядалась як чисте блюзнірство.
Але бажаючи послухати усі ідеї, Матір Меліс знову закрила на це очі.
- Продовжуй, - дозволила вона.
- Якщо ми довідаємось, який дім замислив проти нас лихе, - тихо мовив Дзирт, - чи можемо ми офіційно обвинуватити його?
- Для чого? – гаркнула на нього Бріза. – Замисел без дії не вважається злочином.
- Тоді чи могли б ми переконати їх? – вперто продовжував Дзирт, всупереч натиску недовірливих поглядів, які кидали на нього усі в кімнаті, окрім Зака. – Якщо ми сильніші, дозволимо їм відмовитись від бою. Дім До’Урден залишиться на тому ж місці, що й раніше, і з цією загрозою від слабшого дому буде покінчено.
Меліс ухопила Дзирта за плащ спереду і поставила його на ноги.
- Я пробачаю тобі ці дурні думки, - прогарчала вона, - цього разу!
Вона кинула його а підлогу, і мовчазний осуд родичів упав на його голову. Та все ж, і цього разу емоції Зака не співпали з іншими. Зак прикрив рукою рота, намагаючись приховати радість. Можливо, ще залишилася там частинка того Дзирта, якого він знав, він дуже хотів на це сподіватись. Можливо, Академія ще не повністю забруднила душу молодого воїна. Меліс повернулася до решти сім`ї, кипляча лють і збудження сяяли в її очах.
- Це не час для страху! Це, - кричала вона, тонкий палець показував кудись перед обличчям ельфійки, - час для мрій! Ми – Дім До’Урден, Дармон Н`а`шезбернон, і ми володіємо такою силою, якої навіть уявити не можуть вищі доми. Ми – поки невідома фігура у цій війні. У нас в руках усі переваги! Дев’ятий дім? – розсміялася вона. – Невдовзі лише сім домів залишаться попереду нас!
- А що з патрулем? – втрутилася Бріза. – Ми збираємось дозволити другому синові піти туди самому, підставимо його під небезпеку?
- Цей патруль буде першою нашою перевагою, - пояснила верховна матір. – Дзирт піде туди, і разом з ним у групі будуть представники щонайменше чотирьох вищих домів.
- Один з них може на нього напасти, - зауважила Бріза.
- Ні, - запевнила її Меліс. – Наші вороги в цій війні не виявлять себе так відкрито, принаймні не зараз. Але тому, хто наважиться на убивство, доведеться битися відразу з двома представниками Дому До’Урден.
- Двома? – перепитала Віерна.
- І знову Ллос подарувала нам свою ласку, - пояснила Меліс. – Дайнін очолить патрульну групу Дзирта.
Очі старшого сина засяяли після таких новин.
- Тоді Дзирт і я зможемо з жертв перетворитися на вбивць, - промуркотів він.
Посмішка зникла з обличчя верховної матері.
- Ви не нападете без мого дозволу, - промовила воно голосом таким крижаним, що Дайнін зрозумів, якими будуть наслідки непокори, - як ти зробив колись.
Дайнін вловив натяк на Нальфейна, його вбитого брата. Його матір знає! Меліс не зробила нічого, щоб покарати сина-убивцю. Тепер уже Дзирт на мить прикрив рукою обличчя, щоб приховати вираз жаху, який в цьому місці міг тільки накликати на нього лихо.
- Ти будеш стежити, - сказала Матір Меліс Дайніну, - і захищати свого брата, так само і Дзирт буде захищати тебе. Не знищ нашу перевагу заради одного-єдиного вбивства, - зловісна посмішка знову з’явилася на її блідому обличчі. – Однак, якщо ви дізнаєтесь, хто наші вороги… - промовила вона.
- І якщо знайдеться гарна нагода… - закінчила Бріза, здогадавшись про лихі думки своєї матері і посміхаючись їй такою ж жорстокою посмішкою.
Меліс схвально поглянула на доньку.
Бріза була б чудовою спадкоємицею дому!
Посмішка Дайніна стала пожадливою і ще ширшою. Ніщо не приносило старшому сину Дому До’Урден такого задоволення, як можливість убити.
- Тож ідіть, моя родино, - мовила Меліс. – Пам’ятайте – ворожі очі стежать за кожним нашим кроком, чекають зручного часу для нападу.
Зак першим вийшов з молитовні, як завжди, але цього разу вже більш енергійний кроком. Його вело не передчуття чергової битви, хоч думка про вбивство жриць Павучої Королеви і приносила йому насолоду. Ні, надії Заку додав вияв Дзиртової наївності, адже хлопець досі не зрозумів, що лежить в серці існування дроу.
Дзирт дивився, як він іде, вважаючи, що швидкий крок Зака відбиває його жагу убивства. Дзирт не знав, чи піти за ним і з’ясувати свої з ним стосунки, чи дозволити йому пройти і проігнорувати це, як він уже відкинув більшість реалій жорстокого світу навколо себе. Рішення прийшло само собою, коли Матір Меліс перепинила його і затримала в молитовні.
- А тобі я скажу ось що, - почала вона, коли вони залишились наодинці. – Ти почув, яке завдання я поклала на твої плечі. Я не закрию очі на невдачу!
Дзирт відсахнувся він владності її голосу.
- Захисти свого брата, - суворо попередила вона, - або я віддам тебе на суд Ллос.
Дзирт розумів, про що вона говорить, але верховна матір не пропустила задоволення озвучити свою погрозу.
- Тобі не сподобається жити в подобі драйдера.
***
Блискавка прорізала чорні води підземного озера, обпалюючи голови водяних тролів, що наближались. Звуки битви відлунювали в печері. Дзирт бився з одним із монстрів (їх називали скрегами), загнавши його на маленький півострів і відрізавши потворі шлях до води. Зазвичай, єдиний дроу, що бився один-на-один з водяним тролем, опинявся не в надто вигідному становищі, але усі члени патрульної групи за декілька тижнів встигли зрозуміти, що Дзирта не назвеш звичайним дроу.
Скрег наступав, недооцінивши небезпеку. Єдиний, блискавичний рух Дзирта відрізав створінню простягнуті лапища. Дзирт мусив поквапитись і убити його, надто добре знаючи про можливості регенерації тролів.
Ще один скрег вийшов з води у нього за спиною.
Дзирт чекав цього, але зовнішньо ніяк не цього не видав і вдавав, що не побачив другого скрега. Він сконцентрувався на чудовиську перед собою, залишаючи глибокі порізи на скаліченому тулубі майже беззахисного троля.
В той момент, коли чудовисько позаду вже збиралося вп’ястись у нього кігтями, Дзирт упав на коліна і крикнув: «Зараз!»
Пантера, що ховалася в тінях біля підніжжя півострівка, не забарилася. Один гігантський стрибок, і Гвенвівар врізалась в скрега, що аж ніяк цього не чекав, вибиваючи з чудовиська життя, перш ніж воно встигло відповісти на удар.
Дзирт покінчив зі своїм тролем і повернувся, оцінюючи роботу пантери. Він простягнув руку, і велика кішка потерлась об неї. Дзирт дивувався, як гарно двоє бійців навчилися розуміти одне одного!
Вдарила ще одна блискавка, цього разу достатньо близько, аби засліпити Дзирта.
- Гвенвівар! – крикнув Мазой Ган`етт, випустивши блискавку. – До мене!
Пантера спробувала ще раз потертись об ногу Дзирта, перш ніж слухняно попрямувати до господаря. Зір повернувся до Дзирта, і він пішов в іншому напрямку, не бажаючи спостерігати, як Мазой лає Гвенвівар, але так було щоразу, коли молодий дроу і кішка працювали разом.
Мазой дивився Дзиртові в спину, поки той ішов, бажаючи випустити ще одну блискавку молодому сину Дому До’Урден між лопатки. Чаклун Дому Ган`етт помітив збоку Дайніна, що кидав на нього уважні погляди.
- Ти мусиш бути більш відданою! – гаркнув Мазой на Гвенвівар. Надто часто пантера полишала мага і приєднувалася до Дзирта, б’ючись разом з ним. Мазой знав, що кішка гарно доповнює рухи воїна, але він знав також про вразливість чаклуна, сконцентрованого на читанні закляття. Мазою була потрібна Гвенвівар побіля себе, аби захистити його від ворогів (він зиркнув на Дайніна), і від «друзів» також.
Він кинув статуетку на підлогу до своїх ніг.
- Повертайся! – наказав Мазой.
Неподалік Дзирт змагався зі ще одним скрегом, і з ним він теж покінчив дуже швидко. Мазой похитав головою, спостерігаючи за такою майстерністю. З кожним днем Дзирт ставав усе сильнішим.
«Швидше дай мені наказ убити його, Матір СіНафай», - прошепотів Мазой. Молодий маг не знав, скільки ще зможе відтягувати з цим завданням. Він навіть не був певен, що виграє битву прямо зараз. Дзирт прикрив очі, підпалюючи факелом рани мертвого троля. Лише вогонь був гарантією того, що тролі не регенерують навіть після смерті.
Інші сутички уже теж припинились, зауважив Дзирт, дивлячись, як полум’я факелів стрибає то тут, то там край озера. Він хотів дізнатись, чи усі з його дванадцяти супутників-дроу вижили, але він також запитував себе, чи справді це його хвилює. Інші з готовністю займуть їхні місця. Дзирт знав, що єдиний супутник, чиє життя справді мало для нього значення – Гвенвівар, і вона уже в безпеці в своєму домі на Астральному Рівні.
- Виставте охорону! – пролунала команда Дайніна, поки раби – гобліни та орки – метушилися в пошуках скарбу тролів, забираючи усе, що можна було забрати.
Коли полум’я поглинуло підпаленого скрега, Дзирт занурив факел у воду і зупинився на мить, дозволяючи очам звикнути до темряви.
- Ще один день, - тихо промовив він, - ще один ворог переможений.
Йому подобалося патрулювання, хвилююче передчуття небезпеки і знання, що він зможе застосувати свою зброю проти жорстоких чудовиськ.
Але навіть зараз Дзирт не міг остаточно втекти від апатії, якою просякло все його життя, ту повну відстороненість, з якою він робив кожен свій крок. Бо хоч зараз він і боровся проти кошмарів Підзем`я, убивав чудовиськ з необхідності, Дзирт не міг забути тієї зустрічі в молитовні Дому До’Урден.
Він знав, що скоро повинен буде застосувати свої скімітари проти ельфів-дроу.
***
Закнафейн дивився згори на Мензоберранзан, як він часто робив, коли патрульна група Дзирта працювала за містом. Зак розривався між бажанням вислизнути з дому і піти боротись пліч-о-пліч із Дзиртом, і надією, що одного дня патруль повернеться з новиною, що Дзирта вбито.
Зак запитував себе, чи коли-небудь він знайде відповідь на цю дилему з наймолодшим сином Дому До’Урден. Він знав, що не зможе вийти з дому, адже Матір Меліс спостерігала за ним дуже уважно. Зак знав, що вона відчуває його страждання через Дзирта і, судячи з усього, цього не схвалює. Зак часто бував її коханцем, але це було єдине, що їх поєднувало.
Зак згадував ті війни, коли вони з Меліс століття тому боролись за Віерну, ще одну їхню спільну дитину. Віерна була дівчинкою, її доля була вирішена з моменту її народження, і Зак не зміг зробити нічого, щоб уберегти її від натиску нищівної релігії Павучої Королеви.
Чи боялася Меліс, що він досягне більшого успіху у впливі на хлопчика? Схоже на те, що боялась, але Зак не був певен, чи втілились в життя її страхи, він не міг оцінити свій вплив на Дзирта.
Він тихо дивився на місто, спостерігаючи, як повертається патрульна група, чекаючи, як завжди, безпечного повернення Дзирта, але таємно сподіваючись, що його дилему вирішать кігті та ікла монстра в засідці.
