Небесна голубінь… Сьогодні вона якась особлива. Густа, яскрава, насичена. Скільки ж то в Бога було тієї фарби, щоб ось так вистачило на весь світ?.. Науки кажуть, що там – пітьма. Як важко віриться! Неначе напрочуд тонке і ніжне шовковисте полотнище розкинулося над землею. Відгорнути б краєчок і хоч одним оком заглянути за нього. Що там?
Ось і барвисті красолі дружно попіднімали допитливі карі оченята догори. А гордовитий красень-сонях по-парубоцьки недбало зсунув кашкета набакир і вертить головою по виднокругу, щоб нічого не проґавити.
Зрідка по небу з заходу на схід пропливають напівпрозорі, пухнасті, ніби з цукрової вати, химерні створіння. Он жвавий коник мчить у стрімкому галопі, а он – грайлива афаліна, виринувши з морської піни, граційно вигнула спину в високому стрибку.
Аж ось із гущавини акацієвих крон вигулькнули кудлаті, багаторядні купчасті хмари-баранці, набігають одна на одну нестримним безкінечним табуном.
І ти вже там, розчиняєшся в тому мареві і, насолоджуючись невагомістю, плавно париш у високості… Краса, велич, спокій... Умиротворення…
Раптом під самими хмарами тривожно затріщали зграї наполоханих стрижів і розбризкалися феєрверком чорних цяток увсебіч. Вслід за білосніжним хмариним каскадом висунувся потужний гвинтокрил. Стрясаючи простір ревінням і гуркотом, він пронісся сильним грізним птахом, вертаючи тебе в дійсність, впевнено перекреслюючи створену щойно картину… На Схід…
