...А ти завжди помічав, що в мене нові сережки, старі проблеми і свідомість, залита кавою. А ти завжди знав про що метафори, звідки ілюзії, і, що ні до чого сльози. А ти був моїм повітрям, яким дихаєш і не помічаєш. І пішов вітром, скуйовдивши волосся і думки, кинувши в очі пісок спогадів і я вся мружусь міцно, щоби не сльозитись.
