Один чоловік, свідомий український громадянин, можна сказати - маленький, пересічний українець, отримавши кредитку від "Приватбанку", на превеликих радощах зробив вельми немалі придбання на випадок третьої світової війни. Ну там напридбавовував круп різних, мила, сірників, туалетного паперу, солі. Золотоніської горілки ящик, ящик "Олейни" і дві упаковки мінеральної води "Поляна Квасова". Тудим-сюдим, наче нічого такого і не купив, а 25 тисяч гривень - як корова язиком.
Ну, думає, нічого страшного. Зате на випадок третьої світової війни буде що їсти, що пити і чим підтиратися, а це ж дуже важливо у нашому житті.
І ліг спати.
А посеред ночі якраз і почалася ота сама довгоочікувана Третя світова війна. Просто отак от посеред самісінької глупої ночі. Віроломно, несподівано, о третій ранку, як завжди. Позаяк то була не якась там Перша світова війна, і навіть не Друга світова війна, а ціла Третя світова війна, - то наш герой помер собі уві сні, нічого не відчуваючи. Ані болю, ані якогось дискомфорту, ані якоїсь найменшої незручності.
Просто отак собі спить товариш, секунду назад іще живий, а тут зверху атомна бомба хлобись, - і фсьо, і наш товариш уже, значить, через секунду в Раю. Усе дуже толєрантно і по-європейськи.
А від фізичної особи його, на котру було оформлено кредит, лишилася лише невеличка купка попелу. Та й ту за кілька секунд змело ударною вибуховою хвилею. Наче й не було.
І кредитка його приватбанківська згоріла теж. Не допомогли їй жодні ступені захисту, сердешній.
Нанотехнології, йоптіть!
І опинився він, значить, у Раю, та, проте, якби ще й не зовсім у самому Раю. Зустрічає його, значить, на рісепшені перед тріумфальною аркою, крізь котру душі благочестиві потрапляють у Сад Вічної Насолоди, сам святий Петро власною персоною та й запитує:
- Ти, значить, такий-то і такий-то?
- Ага,- аж згорає від нетерпіння наш свідомий український громадянин, вірніше - його вічна душа, так їй хочеться потрапити у Рай.-Я!
- Значить, добре, дивимося, так, шо тут у нас? Та-ак. Помер уві сні, невинно убієнний, в церкву ходив тричі на рік, на Різдво, на Паску і на вербну Неділю, а постував усього двічі на рік - на Великий і на Петрів піст, все вірно???
- Та так, так, вірно, прошу пана, пускайте вже мене скоріш у той ваш рай, бо тут на сквозняку холодно, та і до вбиральні хочеться по нужді по малій,- переминаючись з ноги на ногу відповідає душа українського нашого громадянина.
- Ну що ж... в принципі, ти маєш право за всіма законами потрапити в Рай. Але...
- ...є одне "але"?
- Так, але є одне але. Кредит від "Приватбанку" брав?
- Та брав, панотче, брав, але ж як же ж було б його та й не брати, коли вони кажуть - бери, значить, кредит, та й бери, бери та й бери... То як же ж було б його і не взяти?
- Двадцять п'ять тисяч?
- Та так, двадцять п'ять тисяч гривень, купив те-се, повірте - нічого зайвого, лише все саме необхідне, туалетний папір найдешевший брав, знаєте, без усіх отих всіляких прибамбасів... Ну, горілки взяв ящищок, самої звичайної, нашої, золотоніської, не пити- боронь Боже!- виробника вітчизняного підтримати, та для розтирань, для дезинфекції, самі розумієте, яка під час війни антисанітарія усюди навколо... Але ж... але ж вибачте, я ж уже якби тойво... якби помер. Чи як? А згідно із Цивільно-процесуальним кодексом України...
- Слухай сюди! Нам той твій цивільно-процесуальний кодекс знаєш де? У нас тут свої домовленості є з шановним Ігором Валерієвичем. Значить так. Зараз ідеш в пекло - і відпрацьовуєш ті двадцять п'ять тисяч. Як відпрацюєш і віддаш "Приватбанку" кредит - отоді потрапиш до Раю. А поки що - звиняйте, шановний. Вам туди.
І показує пальцем вниз.
І хотів наш український громадянин, вірніше - його безсмертна душа, зробити зауваження Святому Петрові, що негоже, мовляв, пальцем показувати, некультурно, святі петри так не роблять, це негарно...
