На моїх долонях відчуття високої трави на початку липня. Широка прозовість літнього поля - одне з тих місць, де ти безпричинно щасливий із нічого, де диктатор устроїв життя не насмілиться примушувати твою душу на сваволі складати добре допасовані верлібри заданої розмірності у єдине Щось. У полі, у лісі, у своєму внутрішньому селі - розмірність моєї душі приналежна тільки мені. Липневі пейзажі української природи - найкраще місце для втечі.
Людина постійно переймається проблемою власного дезертирства: від напередвизначених планів, від вівтаря, законного співмешканця, відповідальності за наявні гроші, потреби ходити на роботу, терпіти асфальтоване місто, щерблені сільські дороги і відсталі автобуси, городньої праці, спеки, зимової мерзлоти, можливості будь-якого падіння. Так от: найбільше прагнеться занурити голову у дикі українські трави без урбану на видноколі, а хіба – з лісом. По-собачому відверто й щиро вичухувати надуманих бліх-проблем у тих травах. Якийсь би був у тій радості літнього дня на справжньому українському полі, най би й несіяному, -несказанна печаль за те, що трава та - лиш відтворена у закапелках досвіду впертим наміром згадувати деталі, що трава та - не насправді, що собака з тебе - хіба на ціпку, що умовності -безвідпусткові і, відповідно, - безканікульні.
Усю ту візію собі набачив, намарив крізь дрімоту електропотягу, де поглядові дискомфортно і вікно у літо - йому єдина розрада. Життя лине від міста до міста повз українське поле, співаючи:"кондуктор,нажми на тормоза…" Але не трапиться. Отже, погляд – ніяк не вільний птах, а зацькований ховрах.
Торкатися ноги чи ліктя одруженого чоловіка - не хочеться, бо притиснуто напочатку розгул фантазії, а ще більше сторонишся чоловічого біополя, коли поряд з ним його вагітна дружина. Непояснювані зрозумілі речі,чоловік вагітної дружини на 9 місяців стає святим Йосипом або геть - Творцем. Комусь щасливої би подорожі, а комусь - щасливої би сім'ї.
Якби не можливісь накручувати ціну, жінка з наїдками і питвом у двох картатих торбах з Конотопського ринку ніколи би не дізналася, що таке азарт.
Перший клас електропотягу - не бізнес-клас літака, чого не розуміє тридцятирічний невдаха-простак, що ледь не запізнився на потяг і зайшов у вагон увесь вимитий потом. Розчепірений гудзик на білому пузі, коли господар спить, не приносить господареві вдачі в особистому щасті, а особливо не спонукають його приближення - замаснені з'їденим сидором руки. Проте він так не вважає, бо в нього є діловий товстий записник у майже шкірі, а ще - поважна лисина, бо то від зашкалюючого невиплесканого тестостерону, і незамовкаючий телефон.
Замариновані цивілізаційними вдобствами люди роздивляються з вікон поїздів далеких і близьких розпечений міжрельсовий щебінь. А моєму загнаному у вікно поглядові маряться високі польві трави, вогкість лісового моху, прохолода шиголю під старезними нерозчесаними соснами, свіжість річки, що прорізає поле. Невпізнана її глибина, але можна втиснути втомлені гарячі ноги у пісчані прозорі її узбережжя, відчути, як крізь ноги протікає неквапом земне життя, поки твоє пролітає повз швидкісною стрілою підвищеної комфортності.
