- Ти зрадив мене, - сказав Дзирт Келнозу тієї ж ночі. В спільній кімнаті було дуже темно, інші учні навіть не вертілись на своїх ліжках, виснажені битвою і безкінечним прислуговуванням старшим.
Келноз очікував цієї розмови. Ще коли Дзирт запитував його про правила змагання, Келноз здогадався, що хлопець наївний. Досвідчений воїн-дроу, а особливо благородний, мусив добре це знати, мусив розуміти, що єдиним правилом його існування є жага перемоги. Тепер Келноз знав, що молодий До’Урден – дурень, і не нападе на нього за його дії, адже викликана гнівом помста явно не була притаманна Дзирту.
- Чому? – допитувався Дзирт, але не отримував жодної відповіді від самовпевненого воїна Дому Кенафін.
Келноз нервово роззирнувся – голос Дзирта звучав надто гучно. Вони мусили спати, а якщо наставник почує, як вони сваряться…
- Що тобі не зрозуміло? – запитав Келноз на мові жестів, теплочутливі очі Дзирта гарно розрізняли сяйво від тепла його пальців. – Я зробив те, що мусив зробити, хоча тепер я думаю, що мав почекати ще трохи. Якби ти переміг ще кількох, я міг би зайняти вище місце, ніж третій в групі.
- Якби ми працювали разом, як ми домовились, ти міг би навіть виграти, або бути щонайменше другим в групі, - відповів Дзирт так само, рвучкі рухи рук відбивали його злість.
- Більш імовірно другим, - відповів Келноз. – З самого початку я знав, що не рівня тобі. Ти найкращий мечник, якого я коли-небудь бачив.
- Але наставники так не думають, - буркнув Дзирт вголос.
- Бути восьмим не так вже й погано, - прошепотів Келноз у відповідь. – Берг`іньйон взагалі десятий, а він же із правлячого дому Мензоберранзану. Ти маєш радіти, що твоєму становищу не будуть заздрити одногрупники, - якийсь шерхіт за дверима кімнати змусив Келноза повернутися до мови жестів. – Моя вища позиція означає тільки те, що більше воїнів вважають мою спину підхожим місцем для своїх кинджалів.
Дзирт пропустив повз вуха підтекст слів Келноза, йому не хотілось думати про можливість такої зради в Академії.
- Берг`іньйон був найкращим воїном, якого я бачив на тому змаганні, - відповів Дзирт. – Він би переміг тебе, якби я не втрутився.
Келноз тільки посміхнувся на ці слова.
- Як на мене, Берг`іньйону тільки служити куховаром в якомусь нижчому домі, - зашепотів він ще тихше, ніж перед тим, бо ліжко сина Дому Бенр було всього за кілька ярдів. – Він десятий, а я, Келноз з Дому Кенафін, третій!
- Я восьмий, - мовив Дзирт незвично різким голосом, більше гнівним, ніж заздрісним, - але я можу перемогти тебе з будь-якою зброєю!
Келноз стенув плечима, що в інфрачервоному спектрі виглядало як дивний розмитий рух.
- Але не переміг, - жестикулював він. – Я виграв у нашій сутичці.
- Сутичка? – Дзирту забило дихання. – Ти обдурив мене, от і все!
- Хто з нас вистояв? – багатозначно нагадав йому Келноз. – Хто залишився в блакитному світлі палички наставника?
- Честь вимагає, щоб в змаганні були правила, - прогарчав Дзирт.
- Ось тобі правило, - різко обірвав його Келноз. – Ти можеш робити все, що вважатимеш за потрібне. Я виграв у нашій сутичці, Дзирт До’Урден, я зайняв вищу позицію! Це все, що має значення!
В розпалі суперечки вони заговорили надто голосно. Двері кімнати широко розчинились, і наставник ступив на поріг, силует, чітко окреслений блакитним світлом з холу. Обидва учні миттю розвернулись одне від одного і закрили очі, а з ними й роти.
Тон останньої заяви Келноза наштовхнув Дзирта на висновки. Він зрозумів, що його дружбі з Келнозом кінець, хоча насправді вони ніколи й не були друзями.
***
- Ти бачив його? – запитав Альтон, нетерпляче постукуючи пальцями по маленькому столику в найвищій з чотирьох своїх кімнат. Альтон змусив молодших учнів Магіку привести до ладу це місце після вибуху, але сліди від вогняної кулі лишилися на кам’яних стінах.
- Бачив, - відповів Мазой. – І чув про його здібності зі зброєю.
- Восьмий в групі за результатами великого змагання, - сказав Альтон, - гарний результат.
- Всі вважають, що він вартий першого місця, - мовив Мазой. – Одного дня він його займе. Я буду обережніший з ним.
- Він ніколи не займе перше місце! – пообіцяв Альтон. – Дім До’Урден дуже пишається цим фіолетовооким малим, тому я обрав Дзирта своєю першою мішенню для помсти. Його смерть боляче вдарить цю підлу Матір Меліс!
Мазой бачив тут велику проблему і вирішив покласти їй край раз і назавжди.
- Ти його не зачепиш, - попередив він Альтона. – Ти навіть не наблизишся до нього.
Альтон відповів йому похмуро, як і раніше.
- Я чекав два десятиліття… - почав він.
- Тож можеш почекати ще трохи, - відрізав Мазой. – Я мушу нагадати тобі, що ти прийняв пропозицію Матері СіНафай, і тепер ти в Домі Ган`етт. Такий союз вимагає з твого боку покори. Матір СіНафай, наша верховна матір, поклала на мої плечі завдання – слідкувати за Дзиртом, і я це завдання виконуватиму.
Навпроти Мазоя Альтон відкинувся в своєму кріслі і обіпер те, що залишилось від його розплавленого кислотою підборіддя на худу долоню, обережно зважуючи слова свого таємного спільника.
- Матір СіНафай має план, що цілком задовольнить твою жагу помсти, - продовжував Мазой. – Я тебе попереджаю, Альтоне ДеВір, - просичав Мазой, зробивши виразний наголос на прізвищі Альтона, - якщо ти розпочнеш війну з Домом До’Урден, або хоча б насторожиш їх будь-яким виявом агресії, на який не отримаєш дозвіл від Матері СіНафай, ти накличеш на себе гнів Дому Ган`етт. Матір СіНафай виставить тебе як убивцю і самозванця, і дозволить правлячій раді як завгодно покарати твої жалюгідні кістки!
Альтон не міг нічого відповісти на таку погрозу. Він був бездомним і не мав родини, окрім Ган`етт, що прийняли його. Якщо СіНафай піде проти нього, в нього не залишиться союзників.
- Що за план у СіНафай… Матері СіНафай… на рахунок Дому До’Урден? – тихо запитав він. – Розкажи мені, якою буде моя помста, і тоді я зможу пережити ці жахливі роки чекання.
Мазой знав, що тут діяти доведеться обережно. Матір не забороняла розповідати Альтону про майбутній напрямок дій, але якби вона хотіла, щоб ненадійний ДеВір про це знав, вона б розповіла йому сама, розмірковував Мазой.
- Можу лише сказати, що сили Дому До’Урден зростають і будуть рости, аж поки не стануть реальною загрозою для всіх вищих домів, - промуркотів Мазой, він обожнював інтригу напередодні війни. – Вони бачили падіння Дому ДеВір, бездоганно виконане, без жодної явної зачіпки. Багато хто з благородних Мензоберранзану дихне вільніше, якщо…
Він обмежився цим, вважаючи, що вже сказав забагато.
З вогню, що загорівся в Альтонових очах, Мазой зрозумів, що це достатньо сильна принада, аби купити Альтонове терпіння.
***
Академія принесла молодому Дзирту безліч розчарувань, особливо в той перший рік, коли більшість реалій суспільства дроу, на які намагався вказати йому Закнафейн, відкривалися Дзирту і вперто закарбовувалися на межі його свідомості. Він зважував ці слова про ненависть і недовіру з обох боків: з одного боку те, як про це говорили наставники Академії, а з іншого – те ж саме під зовсім іншим кутом, так, як про це думав Закнафейн. Істина здавалась дволикою, такою важкою для розуміння. Але усі його спостереження наштовхнули його на думку, яку він не зміг заперечити: всім зрадам, які він бачив за своє коротке життя (так часто бачив!) були причиною ельфи-дроу. Але під час фізичних занять, годинних спарингів та вивчення хирих прийомів, Дзирту ставало трохи легше. Тут, зі своєю зброєю в руках, він почувався вільним від цих настирливих екзистенціальних питань, і саме тут наближався до розуміння цієї істини.
Тут він досяг неабияких успіхів. Дзирт прийшов до Академії з куди вищим рівнем навиків, ніж в інших його одногрупників, і цей розрив усе зростав з кожним виснажливим місяцем. Він навчився виходити за рамки загальноприйнятих прийомів захисту та атаки, що пхали їм у голову наставники, і створював нові, що майже завжди були щонайменше рівноцінними, а найчастіше і перевершували класичні.
Спочатку Дайнін пишався, слухаючи, як його колеги хвалять воїнські таланти його молодшого брата. Ці компліменти з часом стали такими захопленими, що найстарший син Матері Меліс почав нервувати і насторожився. Дайнін був старшим сином Дому До’Урден, а цього звання він досяг, убивши Нальфейна. Дзирт, потенціалу в якого було достатньо, щоб в майбутньому стати найкращим мечником Мензоберранзану, був другим сином дому, і, без сумніву, позирав на титул Дайніна. Так само і одногрупники Дзирта не могли ігнорувати того, як швидко зростає майстерність його бойового танцю. Як часто їм хотілося бути на його місці! Вони дивилися на Дзирта з кипучою заздрістю, сумніваючись, що їх майстерність колись дорівняється до блискавичності його скімітарів. Практичність була сильною рисою ельфів-дроу. Ці молоді учні багато років вчилися в старших членів сім`ї кожну ситуацію обертати собі на вигоду. Кожен розумів цінність Дзирта як союзника, тому напередодні великого змагання наступного року Дзирта завалили пропозиціями битись в команді.
Найбільше здивувала пропозиція від Келноза з Дому Кенафін, що обманом переміг Дзирта минулого року. «Давай знову битимемось разом, щоб цього року стати найкращими в групі?» - питав зарозумілий молодий воїн, йдучи поруч з Дзиртом тунелем до підготовленої печери. Він забіг поперед Дзирта і став перед ним так невимушено, ніби вони були найкращими друзями. Його руки спочивали на руків’ях мечів, а на обличчі сяяла дружелюбна усмішка.
Дзирт не зміг йому нічого відповісти. Він розвернувся і пішов геть, увесь час завбачливо позираючи собі через плече.
- Чому тебе це так дивує? – все ніяк не хотів відчепитись Келноз, швидко порівнявшись з ним.
Дзирт повернувся до нього.
- Як я можу знову битись пліч-о-пліч з тим, хто так мене зрадив? – процідив він крізь зуби. – Я не забув про твою витівку!
- В тому й справа, - сперечався Келноз. – Ти вже обережніший цього разу, а я, звісно ж, не настільки дурний, аби зважитись на це знову!
- А як же ще ти зможеш виграти? – запитав Дзирт. – У відритій сутичці тобі мене не перемогти.
Його слова не звучали хвальковито, це був факт, який вони з Келнозом давно прийняли.
- Другий у групі – це теж велика честь, - зауважив Келноз.
Дзирт уважно глянув на нього. Він знав, що Келноз налаштований лише на абсолютну перемогу.
- Якщо ми й зустрінемось на змаганні, - холодно відрізав він, - то тільки як супротивники.
Того дня Дзирту пощастило, і його першим супротивником (і першою жертвою) на великому змаганні виявився не хто інший, як його колишній напарник. Дзирт знайшов Келноза в тому ж коридорі, який колись обрав як свою початкову захисну позицію минулого року, і переміг його першою ж серією ударів. Дзирт ледве зупинився після переможного удару, хоча йому справді хотілось з усієї сили з’їздити по ребрах Келнозу своїм дерев’яним скімітаром.
Тоді Дзирт відійшов у тінь, обираючи шлях дуже обережно, аж поки число учнів, що могли битись, не почало танути. Зважаючи на свою репутацію, Дзирту доводилось бути вкрай обачним, бо його одногрупники мали спільну мету, бажаючи усунути його якомога швидше. Дзирт працював один, тому мусив ретельно обстежувати місцевість, перш ніж вступати в бій, щоб переконатись, що поблизу не зачаївся хтось з союзників його супротивників.
Це було його поле бою, місце, де Дзирт найбільш зручно почувався, і він був готовий прийняти цей виклик. За дві години в нього залишилося лише п’ять конкурентів, а ще за дві години полювання лишилося лише двоє – Дзирт та Берг`іньйон Бенр.
Дзирт вийшов на відкритий простір.
- Виходь, учню Бенр! – вигукнув він. – Давай з’ясуємо усе відкрито і з честю!
Спостерігаючи за ним з містка, Дайнін шоковано похитав головою.
- Він відкидає усі можливі переваги, - сказав Майстер Хатч`нет, що стояв поруч зі старшим сином Дому До’Урден. – Знаючи, що Дзирт кращий мечник, Берг`іньйон явно хвилюється і почувається невпевнено в кожному своєму русі. А тепер твій брат стоїть відкрито і показує свою позицію.
- Він все ще дурень, - пробурмотів Дайнін.
Хатч`нет ледь зміг відшукати Берг`іньйона, що крався за сталагмітом за кілька ярдів позаду Дзирта:
- Скоро ми це з’ясуємо.
- Ти боїшся? – прокричав Дзирт у темряву. – Якщо ти й справді заслуговуєш перемоги, як ти часто хвалишся, тоді виходь і зустрінься зі мною відкрито. Підтверджуй свої слова діями, Берг`іньйоне Бенр, або не говори їх узагалі!
Рух за спиною, що його й очікував Дзирт, змусив хлопця відстрибнути вбік.
- Битва – це не тільки гра з мечами! – закричав син Дому Бенр, вистрибуючи з засідки, його очі горіли від думки про перевагу, яку, як йому здавалося, він здобув.
А потім Берг`іньйон спіткнувся, перечепившись через тонкий дріт, непомітно натягнутий Дзиртом раніше, і впав обличчям вниз. Дзирт вмить опинився перед ним і приставив вістря дерев’яного скімітару до горла Берг`іньйона.
- Я теж це знаю, - похмуро відповів Дзирт.
- Отже, До’Урден стає переможцем, - оголосив Хатч`нет, опускаючи блакитне сяйво на обличчя переможеного сина Дому Бенр.
Широка усмішка враз зникла з обличчя Дайніна, коли Хатч`нет обережно нагадав:
- Старшому синові дому варто берегтись такого талановитого молодшого.
Тим часом як Дзирт ледь чи пишався своєю перемогою в цих змаганнях, він сповна насолоджувався тим, як зростали його бойові навички. Увесь свій вільний від обов’язків молодого учня час він присвячував тренуванням. З роками об’єм цих обов’язків зменшувався (найтяжче працювали молодші учні) і в Дзирта з’являлося все більше й більше часу для занять. Він упивався танцем з клинками і гармонією власних рухів. Його скімітари стали його єдиними друзями, єдиним, чому він міг довіряти.
Він знову виграв велике змагання третього року, і наступного року теж, незважаючи на всі змови, що плелись проти нього. Наставникам здавалось очевидним те, що жоден учень з групи Дзирта ніколи не зможе його перемогти, і наступного року на великому змаганні Дзирт змагався з учнями, на три роки старшими.
Тоді він виграв теж.
Академія була більш впорядкованим місцем, ніж будь-яке інше в Мензоберранзані, тож хоч Дзирт і кидав виклик будь-яким нормам, термін його навчання не міг бути скороченим. Як воїн він мусив провести десять років в Академії, не такий вже довгий термін порівняно з тридцятьма роками навчання чаклуна в Магіку або п’ятдесятьма роками, що їх мала провести майбутня жриця в Арак-Тініліті. Тим часом як воїни розпочинали навчання ще дуже молодими - в двадцятирічному віці, чаклун не міг навчатись, допоки йому не виповниться двадцять п’ять, а жриця мусила чекати до сорокарічного віку.
Перші чотири роки в Мелі-Магтірі присвячувались мистецтву боротьби один-на-один та володінню зброєю. Тут наставники мало чому могли навчити Дзирта, чого б він ще не навчився у Закнафейна.
Але після того заняття стали більш складними.
Молоді воїни-дроу цілих два роки вивчали тактику ведення бою в групі разом з іншими воїнами, а наступні три роки удосконалювали цю тактику, змагаючись разом з чаклунами та жрицями, а потім і проти них.
Останній рік в Академії підсумовував усі отримані воїном знання. Перші шість місяців вони мали провести у Магіку, вивчаючи ази чаклунства, а останні шість місяців їх навчали жриці Арак-Тініліту, і лише тоді навчання завершувалось.
Увесь цей час їм читали ті ж самі лекції, вбивали в голову принципи, які так цінувала Павуча Королева, цю брехню і ненависть, що втримувала дроу в стані контрольованого хаосу.
Для Дзирта Академія була особистим випробуванням, але навчався він в безпечному прихистку, стіни якого були створені адамантитовим вихром його скімітарів. Дзирт зрозумів, що може ігнорувати безліч несправедливостей, які оточували його, і може якимось чином ізолювати себе від слів, що могли отруїти його серце. Академія була місцем для безмежних амбіцій і зрад, вона була щедрим ґрунтом для тієї хижої, всепожираючої жаги влади, що сповнювала життя кожного темного ельфа. Дзирт пообіцяв собі, що він переживе це, не дозволяючи цьому прагненню себе торкнутись.
Але роки минали, битви почали точитися вже в його жорстокій реальності, і Дзирт почав потрапляти в міцні пута ситуацій, з яких не так легко було виплутатись.
