- Вбий мене! Вбий! Встроми ніж у горло! Зніми скальп! Вирви серце, з’їж його! Вирви також усі зуби і розтрощи кістки! Вбий мене, будь ласка!
- Замовкни.
- Зроби суп з моїх органів і згодуй їй!
- Вона і так не голодна.
- Звісно, вона сита тобою. Так, як я ніколи не була сита. Ніхто так не був наповнений тобою.
Думки-думки.
Голос хрип. Вона здувалася, як дешева кулька за 25 копійок на базарі.
Вона згадала осінь.
Його першу посмішку.
Перше «привіт».
Його глибокий, по-справжньому мужній голос, у якому хочеться тонути годинами і не виринати ніколи.
Вона згадала, як він співав. Це було жахливо.
Вона співала теж.
Згадала, як легко було вмовити зробити будь-що.
Згадала вечірні прогулянки і чорну куртку.
Маленьким шматком гуми, вона згорнулася у ще менший. А потім розірвала себе зсередини.
А як не очікувала його приходу, як защемило там, де душа. Аж боліло. Солодко, соромно і страшно водночас. Все своє гумове пошматоване життя буде пам’ятати.
Її прошило наскрізь чимось гострим і довгим, що в’ється і не має чітких обрисів.
Вона співала тремтячим голосом із стонами та зітханнями свою улюблену пісню, відчуваючи, що ось-ось усі нутрощі опиняться ззовні, а порожнє тіло – безглузда оболонка -- закипить мелодією, утвореною безліччю звуків, подібних до криків про допомогу.
Вона жаліла себе і ненавиділа прекрасну уяву, подаровану природою. Там, в голові, мрії, барвисті і брехливі, стрибали невгамовно увесь листопад і майже весь грудень. Іноді вони наближались до реальності, роблячи життя цікавим і примушуючи наївний дівочий організм думати про казку, що постала в реальності. Тепер усі мрії, як безжалісні ножі, що роблять розум туманним та позбавленим глузду і раціональності.
Тепер усі мрії та надії – привиди грайливого минулого, відображеного на теренах календаря, телефонної книги і словника російської мови.
Вона спустошена.
Завтра прийде туди, де раніше було найтепліше у цілому світі.
Там відіграє за вивченим напам'ять сценарієм і піде додому. Одна.
В четвер буде посміхатися і пишатися собою. Вона ідеальна. Просто зараз схожа на ганчір’я, а скоро буде богинею.
- Я передумала. Іди туди, де зможеш вижити сам, філістере.
- Чо?
- З Новим Роком.
Давайте народжувати безглуздя.
За нього не карають.
Воно прекрасне.
Воно може розщепити усе тіло на найкрихітніші частинки. Дивовижно.
