А життя продовжується, з якої б великої посади тебе не зняли. Федір Талимонович, як і належало, був влаштований на роботу в міську раду, де і став незабаром її головою. Марія Петрівна сама ходила до старого Діденка і яким там уже чином домовлялася, невідомо, але квартира зосталася за нею. Так що Булочка залишився з носом, з яким і поступив у жаданий автодорожній інститут, де й навчався заочно, поєднуючи навчання з шоферуванням в автоколдоні.
Сказано ж, життя продовжується. І як колись перший секретар райкому влаштовував Федора Талимоновича, так незабаром, як розігнали райкоми, довелося і Федору Талимоновичу влаштовувати колишнього першого - слава Богу, в міськраді завжди є вакансії.
Але життя іноді продовжується і зовсім не туди, куди слідувало б. Гроза з громом прозвучала тоді, коли ніхто її й не чекав - серед зими. Начальник автоколони, вірніше, тепер уже директор автопідприємства пішов на пенсію, а на його місце втовпився не хто інший, як Булочка.
Федір Талимонович ледь не посивів від такої звістки.
- Як же це так? - допитувався в районного керівництва. - В нього ж немає відповідної освіти.
- Скоро буде, - усміхалося районне керівництво, - через рік закінчить інститут.
- Він же не тямить, не справиться, - наполягав на своєму Федір Талимонович.
- Що поробиш, демократ. Зараз такі в моді, - розводило руками районне керівництво.
Для кого, може, й у моді, а для Федора Талимоновича Булочка, будь він сто разів демократом чи хоч самим чортом, перш за все залишиться Булочкою - прищем серед лиця, з яким на люди не явишся, якого зводити треба будь-чим, будь-як, але зводити. Тож почав Федір Талимонович присікуватися до діяльності автопідприємства. Довго думав, звідки б приступитися, і таки знайшов, звідки - з екології.
Гарно пригадав усі екологічні недоречності в роботі автопідприємства ще в період власного керівництва, потім особисто облазив усі "гнидники", як висловлювався, довкола автопідроиємтва з метою перевірки, чи якісь із недоречностей, гляди, не ліквідували (який там чорт!), потім відвідав, як голова міськради, саме автопідприємство - і компромат, нарешті, був готовий.
Сесія міської ради не обіцяла нічого цікавого. Скромна повістка денна з основним питанням: "Екологічна ситуація на території Нижніх Шанюків", не викликала у депутатів і запрошених ніяких особливих асоціацій.
І тим паче, Федір Талимонович взяв слово особисто. Для годиться пройшовся по екологічних недоречностях, які допускаються в місті з боку самих жителів міста, а також маслозаводу, консервного заводу, деяких інших організацій. І нарешті добрався до жаданого - автопідприємства.
- Стічні води автопідприємства перетворили нашу чисту Котлуйку, яку згадував у своїх віршах сам Шевченко, - гриміло з трибуни, - у глухе болото, розсадник лептоспірозу й іншої всякої зарази!
- Керівництво автопідприємства на чолі з директором Булочкою ні на що не реагує, - продовжувало гриміти з трибуни далі, - ніби задалося ціллю перетворити в болото чи пустелю всі наші Нижні Шанюки! Жоден автомобіль цього автопідприємства не відповідає існуючим вимогам - двигуни не відрегульовані, замість нормального диму, як раніше, псують повітря суцільною отрутою. Складається враження, ніби дирекція автопідприємства задалася ціллю встановити в місті хімічний терор.
Доповіді Федора Талимоновича, здавалося, не буде кінця. Факти в ній викривалися кричущі, дійсність поставала жахливою. Булочка нервово совався на стільці, депутати і запрошені звично куняли, а Федору Талимоновичу все було мало, все хотілося чогось такого, щоб примусити Булочку взятися хоч за якусь роботу. Читаючи доповідь, Федір Талимонович все шукав, яку б роботу задати Булочці. І нарешті придумав, знайшов.
- Туалет цієї організації, - аж повеселішав Федір Талимонович, - стоїть на водоносній жилі, яка живить усе місто. Вода із-за цього вже майже непридатна для використання в їжу. По даному питанню до нас виїжджала екологічна комісія з області. Є їхня рекомендація, - Федір Талимонович потрусив перед депутатами першим-ліпшим папірцем, - перенести туалет автопідприємства з існуючого місця його розміщення в південно-західний сектор підприємства.
Депутати заворушилися - чи то від радощів з приводу закінчення доповіді, чи то питання місцезнаходження туалету автопідприємства було для них дуже цікавим моментом роботи сесії.
На трибуну поліз спантеличений Булочка. Він довго й нудно клявся ліквідувати недоліки, привести автопідприємство до належного стану і невсипущо дбати надалі про екологію міста. Не забув, щоправда, вщипнути і Федора Талимоновича.
- Я не розумію тільки, - буркнув до залу, - чому вся увага сьогоднішньої сесії зосереджена на автопідприємстві, коли наші Нижні Шанюки, які сам Шевченко назвав перлиною України, завдяки бездіяльності міської ради повністю перетворені у справжнісіньке сміттєзвалище.
- Що вони за того Шевченка взялися, - загув у залі один з депутатів, - коли він про наші Шанюки ні сном ні духом не знав.
Тим часом Федір Талимонович зауважень якогось Булочки терпіти не зміг.
- Ви, Михайле Іларіоновичу, - перебив-наголосив, - туалета, туалета приберіть. Перш ніж ліквідовувати сміттєзвалище, люди повинні пити чисту воду.
- Туалет завтра буде прибраний, - відфутболив зауваження Михайло Іларіонович, - а коли голова міської ради візьметься за виконання покладених на нього обов'язків, я не знаю.
Федір Талимонович вирішив за недоречне розглядати на сесії міської ради питання про виконання обов'язків головою даної ради, тож припинив Булоччине розпатякування і швидко перевів роботу сесії на іншу колію. Але зла на Булочку затаїв ще більше, ніж мав.
Наступного дня Федір Талимонович не оминув нагоди побувати в автопідприємстві. Забачивши, що туалет стоїть на старому місці, блискавкою влетів у Булоччин кабінет.
- Доки люди хлебтатимуть з водою, ваші, вибачте, помиї? - навалився на Булочку.
- Я ж не можу в один день!... - визвірився й Булочка.
- Ви дограєтесь! Ой, дограєтесь! - і помчав-полетів Федір Талимонович у місто.
Негайно відшукав колишнього керівника міжколгоспбуду, який свого часу злетів з керівного крісла і нині "завідував природою в районі", натравив того, і надвечір Булочці був виписаний штраф у розмірі ста гривень. У Федора Талимоновича відлягло від серця.
Будучи через два дні знову в автопідприємстві, Федір Талимонович не без задоволення побачив, що якісь робітники, дурняючи свого директора і затикаючи носи, довбалися біля туалету.
- Хе-хе, - весело реготнув Федір Талимонович і до вечора був у доброму гуморі, навіть активісту якогось руху по охороні пам'ятників історії та культури в місті, що прийшов до голови міськради у своїх справах, пообіцяв: - "Зробимо, все зробимо, чудо ти моє історичне".
Оте "чудо ти моє історичне" незабаром вилізло Федору Талимоновичу боком.
- Це в нас клоун, що чіпляє прізвиська людям, чи голова міськради? - задався на наступній сесії запитанням Булочка, вказуючи рукою на Пилипчука.
Депутати весело вирегочували, а Федір Талимонович, налившись, мов помідор, червоним соком, мусив вислуховувати, що він за один, як затискає ростки демократії, як не вміє шанувати людей і як зумів перетворити за три роки головування Нижні Шанюки з добропорядного міста у бродячий цирк і балаган, а господарство міста з міцного дубового стовпа в роз'їдену шашелем корупції трухлятину.
- Що воно за голова, - гримів Булочка, - як він крім трьох-чотирьох матюків та історичного чуда слів більше не знає, до людини підійти не вміє?! Та це не голова, а дійсно історичне чудо, хай уже вибачать мені депутати.
Депутати Булочці вибачили. Федір Талимонович - ні.
Тож наступна сесія міськради знову була присвячена Булочці.
- Будують за рахунок держави котеджі! - тицяв Федір Талимонович пальцем у бік Булочки, який дійсно, ставши директором автопідприємства, вже заклав фундамент власного будинку.
- Панове! - ревів і Булочка у відповідь. - Доки ми будемо терпіти при владі оцих запеклих комуняк, які гробили і гроблять діло?!
- Хапуга! - палець Федора Талимоновича тримав один курс - на Булочку.
- Ретроград! - Булоччин палець теж тримав один курс - на Федора Талимоновича.
Боротьба розгорілася не на жарт.
Булочка, як активний демократ, згуртував біля себе інших так званих демократів і вимагав усунення Пилипчука з посади голови міської ради, як запеклого номенклатурника і людину, котра не вміє працювати в нових умовах.
Федір Талимонович, опираючись на старі зв'язки, викривав, де тільки міг, зловживання Булочки і вимагав припинити вакханалію хапужництва і хабарництва серед керівництва деяких підприємств.
У запеклих боях, наскрізь пронизаних словесними чергами Булочки і Пилипчука, минув рік. І пролунав вибух - Булочка, перетворивши автопідприємство в якесь там акціонерне товариство, зумів нібито добитися якихось результатів і впасти в око начальству. Не районному, котре, натравлене Федором Талимоновичем, дивилося на Булочку трохи скоса, а обласному. І - о, горе! - Булочку призначили главою адміністрації Нижньошанюківського району.
Федір Талимонович того дня пережив інфаркт, а вийшовши з лікарні, зрозумів - головою міської ради йому вже, напевно, працювати буде важко.
- Пишіть заяву за власним бажанням, - єхидно скалився Булочка в бесіді наодинці.
- Ось! - тицьнув Федір Талимонович главі адміністрації дулю і гордо вийшов з кабінету.
Федора Талимоновича потягли до суду. За образу честі високої керівної цяці. З Федора Талимоновича стягли штраф. Про Федора Талимоновича заговорили на сесії міської ради, ніби про покійника.
- Ви б дозволили собі тицяти мені дулі? - допитувався Булочка у депутатів.
Депутати мовчали.
- А ваш голова тицяв, - продовжував Булочка. - І пообіцяв тицяти й надалі.
- Брешеш, собако! - не втерпів, зірвався Федір Талимонович на крик, бо хто б таке стерпів.
- Будь ласка, ось він весь, ваш Пилипчук, - зрадів отій "собаці" Булочка.
Депутати знітилися. За цим прослідувало голосування, і Федір Талимонович пішов на заслужений відпочинок.
Це був крах. І дяка велика дружині Федора Талимоновича, що не допустила у чоловіка другого інфаркту, бо не жити б уже Федору Талимоновичу на цьому світі.
- Ти не втрачай надії, - шепотіла дружина, - збирай факти, правильно зібрані факти кого хоч з'їдять.
Федір Талимонович до рекомендацій прислухався, оговтався, підправив здоров'ячко і взявся за діло. За коня, яким він збирався в'їхати на свій Олімп, Федір Талимонович обрав журналістику. Невеличкі критичні статті і замітки громадського кореспондента Пилипчука зарясніли на сторінках районної газети "Нижньошанюківська зоря". Статті на перший погляд були простенькі і малозначущі - про екологію, хамство в магазинах, високі ціни і тому подібне - і мало хто міг виявити в тих статтях дальній приціл. А приціл був. Не вистачало лише гарної кулі, щоб як стрельнути вже, то стрельнути.
Та куля не забарилася, прилетіла - і така велика, що Федір Талимонович аж облизався. На якомусь часі так трапилося, що в Нижніх Шанюках ціна на хліб виявилася найвищою в області. Жителі району з цього приводу висловивли невдоволення. Те невдоволення Федір Талимонович відразу вхопив до своїх рук, гарно підсмажив, приперчив і подав до столу на шпальтах районної газети в образі статті з символічною назвою " Не всі у нас ще дожились до хліба", яку закінчив досить прозорим натяком: "... але нашому районному керівництву нині не до хліба. Бо не хлібом єдиним воно..."
У відповідь на Пилипчукову статтю слово на сторінках "районки" взяв не хто інший, як сам глава адміністрації району Булочка Михайло Іларіонович.
У статті-відповіді він докладно роз'яснював населенню, що хліб у них дорожчий тому, що в усіх інших районах хлібопекарні працюють на газу, а в Нижніх Шанюках - на твердому паливі, котре значно дорожче обходиться. А під кінець статті ще й зумів висловити таку думку, що якщо, мовляв, колишній голова міської ради не знає таких елементарних речей, як складові ціни на хліб у районі й місті, то чим тоді він, питається, цікавився і займався під час перебування на своїй посаді, і чи не результатом його минулої бездіяльності є нинішній критичний стан з вартістю хліба.
Федора Талимоновича така постановка питання вкрай обурила і розгнівила. Тож він пішов ва-банк. У величезній статті Федора Талимоновича було незаперечно доказано, що лише завдяки діяльності добродія Пилипчука на посаді голови міської ради місто має газ, а що газу не має хлібопекарня - то це вже справа рук нинішнього районного керівництва. яке до своїх новозбудованих вілл і котеджів якось-таки підвело газ, не забуло, а от до хлібопекарні в нього, бачите, не вистачило духу і матеріалів. Питання в статті ставилося руба - а чи не пішов отой дух і матеріали, належні хлібопекарні, на ті ж самі вілли і котеджі? І щоб те питання не стояло довго руба, не намулювало собі боки, стаття давала й відповідь - так, усе пішло у вказаному вище напрямку. Аби не бути голослівним, Федір Талимонович навів і зібрані ним у копіткій праці дані - скільки під керівництвом такого пана, як Булочка Михайло Іларіонович, районних начальників і начальничків ударилося в індивідуальне будівництво. Цифри виходили солідні, а ще, будучи приперчені витаючими в повітрі розмовами про суцільну тобі кругом мафію. просто вражаючі. Особливо докладно Федір Талимонович описав будівництво вілли самого глави району. До діла підшиті були навіть фотознімки: ось два автокрани цуплять на покрівлю якусь плиту, ось сама вілла у всій красі, ось навіть деталі її внутрішнього інтер'єру. Все-все у статті ліпилося до справи, а завершений процес мислення був особистим болем:
"І я не дозволю, - сльозами і кров'ю сочилося крізь останні рядки статті, - аби мене, ветерана праці, чесного трудівника, що весь вік прожив в одній квартирі, чи то б пак, хаті, паплюжили якісь новоявлені нувориші, які, сором'язливо заплющивши очі, грабують вздовж і впоперек наш народ, казяться за його рахунок з жиру і не соромляться, та й не посоромляться, як не станемо всім суспільством на заваді, цвікати зі своїх високих крісел і дво-триповерхових котеджів цьому ж таки народу у вічі."
Федір Талимонович перечитав усе написане і лишився задоволений, бо тримав у руках не статтю - бомбу.
"Бомба" пішла на стіл редактору "районки".
