- Закнафейн не вдома? – запитала Меліс.
- Я відправила його та Різзена з повідомленням для Віерни, - пояснила Бріза. – Його не буде декілька годин. Думаю, він не повернеться, допоки світло Нарбонделі не почне спадати.
- Це добре, - мовила Меліс. – Ви зрозуміли свої ролі в цьому фарсі?
Бріза та Майя кивнули.
- Я ще ніколи про таке не чула, - зізналась Майя. – Це так необхідно?
- Це готувалося спочатку для іншого члена сім`ї, - відповіла Бріза, зиркнувши на Матір Меліс за підтвердженням. – Близько чотирьох століть тому.
- Так, - погодилась Меліс. – Те ж саме хотіли зробити із Закнафейном, але через несподівану смерть Матері Варти, моєї матері, ми про це забули.
- Це було тоді, коли ти стала верховною матір’ю, - сказала Майя.
- Так, - відповіла Меліс, - хоч на той час мені ще не було і ста років, і я все ще навчалася в Арак-Тініліті. То були не найкращі часи для Дому До’Урден.
- Але ми це пережили, - сказала Бріза. – Після смерті Матері Варти ми з Нальфейном стали благородними дітьми дому.
- Тож на Закнафейні так цього і не випробували, - припустила Майя.
- У нас з’явилось надто багато важливіших справ, - підтвердила Меліс.
- Але ми все-таки зробимо це з Дзиртом, - сказала Майя.
- Те, що я побачила на покаранні Дому Ткен`дуіс, переконало мене в необхідності такого вчинку, - мовила Меліс.
- Так, - погодилась Бріза. – Ти бачила вираз обличчя Дзирта на страті?
- Бачила, - відповіла Майя. – Йому було бридко.
- Це недопустимо для воїна-дроу, - мовила Меліс, - тож ми мусимо виконати свій обов’язок. Дзирту вже зовсім скоро треба буде вирушати в Академію, тож до того часу ми повинні забруднити його руки кров’ю дроу і забрати в нього його невинність.
- З хлопцями завжди стільки проблем, - пробурчала Бріза.
- Якщо Дзирт не хоче приймати наші правила, тоді чому б просто не віддати його Ллос?
- Я більше не можу мати дітей! – закричала Меліс у відповідь. – Кожен член сім`ї важливий для нас, якщо вже ми збираємось досягти чогось в цьому місті!
Але насправді це не була єдина причина, чому Меліс хотіла силоміць штовхнути Дзирта на темний шлях дроу. Вона ненавиділа Закнафейна так само сильно, як і бажала його, тож вона знала, як боляче вдарить майстра зброї перетворення Дзирта на воїна-дроу, справжнього, бездушного воїна-дроу.
- Що ж, до справи, - мовила Матір Меліс.
Вона плеснула в долоні, і велика скриня на восьми живих павучих ніжках увійшла в кімнату. За нею плентався знервований раб-гоблін.
- Ходи сюди, Б`юч`юч, - заспокійливо сказала Меліс.
Раб запопадливо потрусив до трону Меліс і навіть не рухався, поки верховна матір наспівувала довге й складне закляття.
Бріза та Майя зачудовано спостерігали за майстерними чарами матері – маленьке тіло істоти роздулось і викривилось, шкіра потемніла. За кілька хвилин замість гобліна перед ними постав темний ельф. Б`юч`юч щасливо роздивлявся своє нове тіло, не розуміючи, що це перетворення віщує йому смерть.
- Тепер ти воїн-дроу, - сказала йому Майя, - і мій захисник. Тобі треба вбити лише одного, куди слабшого за тебе бійця, і станеш вільним воїном Дому До’Урден.
Після десяти років безперервного служіння жорстоким темним ельфам гоблін був готовий на все заради свободи.
Меліс піднялась і попрямувала до дверей.
- Ходімо, - звеліла вона, і дві доньки, гоблін та жива скриня пішли за нею.
Дзирт полірував леза своїх скімітарів, сидячи на підлозі в тренувальному залі, коли вони увійшли. Він негайно встав і випрямився, мовчки вітаючи несподіваних гостей.
- Вітаю тебе, мій сину, - почала Меліс материнським тоном, якого Дзирт ще ніколи від неї не чув. – У нас для тебе є випробування, простеньке завдання, необхідне для того, щоб тебе прийняли в Мелі-Магтір.
Майя стала перед братом.
- Я тут наймолодша, якщо не рахувати тебе, - мовила вона. – У мене є право кинути тобі виклик, і я кидаю.
Дзирт остовпів, такого він ще ніколи не чув. Майя підкликала до себе скриню і урочисто відкрила її.
- У тебе вже є зброя і півафві, - пояснила вона. – Але тобі вже час виглядати так, як належить благородному синові Дому До’Урден.
Вона витягла зі скрині пару високих чорних чобіт і простягнула їх Дзирту.
Хлопець щасливо скинув своє повсякденне взуття і вдягнув нове. Чоботи були неймовірно м’які і магічно прилаштовані якраз під його ногу. Дзирт відчував, що вони зачаровані – його кроки тепер стали абсолютно безшумними. Перш ніж він закінчив захоплено розглядати їх, Майя вручила йому наступний подарунок, ще розкішніший.
Дзирт кинув своє півафві на підлогу, вбираючись в сріблясту кольчугу. В усіх Королівствах не було легшої і кращої броні, ніж кольчуга дроу. Вона важила не більше грубої сорочки і гнулася так само легко, як шовк, але могла захистити від удару списом не гірше викуваних дворфами обладунків.
- Ти б’єшся двома скімітарами, - продовжувала Майя, - тому щит тобі не потрібен. Але носи свої скімітари ось тут, це більше личить благородному дроу.
Вона простягнула Дзирту чорний шкіряний пояс, прикрашений великим смарагдом, і з парою піхов, усипаних дорогоцінним камінням.
- Приготуйся, - мовила Майя Дзирту. – Ці дари ще треба заслужити.
Поки Дзирт прилаштовував пояс, Меліс підійшла до замаскованого гобліна. Він вже починав хвилюватись, бо зрозумів, що цей поєдинок не буде таким простим завданням.
- Коли вб’єш його, ці речі стануть твоїми, - пообіцяла Меліс. Гоблін розплився в посмішці, він не знав, що в нього немає жодних шансів перемогти Дзирта.
Коли Дзирт знову застебнув півафві на шиї, Майя відрекомендувала йому «воїна-дроу».
- Це Б`юч`юч, - сказала вона, - мій охоронець. Ти маєш перемогти його, щоб заслужити дари… і місце в нашій сім`ї.
Не сумніваючись в своїх можливостях і думаючи, що це буде простий спаринг, Дзирт з готовністю погодився.
- Що ж, почнемо, - сказав він, виймаючи скімітари з нових розкішних піхов.
Меліс підбадьорливо кивнула Б`юч`ючу, і гоблін, прийнявши від Майї меч та щит, рушив до Дзирта.
Дзирт почав завдавати удари повільно, намагаючись зрозуміти, наскільки здібний перед ним суперник, перш ніж зважитись на агресивні атакуючі прийоми. Уже за мить він зрозумів, наскільки погано Б`юч`юч вправляється з мечем та щитом. Не знаючи, що це насправді за створіння, Дзирт не міг повірити, що дроу може так жахливо поводитись зі зброєю. Зрештою, він припустив, що Б`юч`юч навмисне дурить його, і з цією думкою продовжив обережно наступати.
Після кількох диких і незбалансованих ударів Б`юч`юча Дзирт зрештою вирішив перейняти ініціативу. Він вдарив одним скімітаром в щит Б`юч`юча. Гоблін-дроу відповів незграбним випадом, і Дзирт вибив меч з його руки вільним скімітаром, а тоді легким рухом безперешкодно приставив вістря клинка до грудей Б`юч`юча, поки гоблін вагався.
«Надто легко», - подумав Дзирт.
Але справжнє випробування тільки почалось.
За сигналом, Бріза наклала на гобліна паралізуюче закляття, заморозивши гобліна в його безпомічній позі. Все ще сподіваючись уникнути скрутного становища, Б`юч`юч спробував звільнитись, але чари Брізи тримали його надійно.
- Доведи удар до кінця, - сказала Меліс Дзирту.
Хлопець поглянув на свій скімітар, потім на Меліс. Він не вірив своїм вухам.
- Охоронця Майї треба вбити, - просичала Бріза.
- Я не можу… - почав Дзирт.
- Вбий! – прогарчала Матір Меліс, і цього разу слово несло в собі магічний примус.
- Проштрикни його! – так само наказала Бріза.
Дзирт відчув, як його рука сама починає рухатись так, як їй наказують.
Йому була більш ніж огидна думка про вбивство безпомічного супротивника, тож Дзирт зібрав усю свою силу волі, опираючись чарам. Він втримував свою руку непорушно декілька секунд, але раптом зрозумів,що не може просто викинути зброю.
- Вбий! – кричала Меліс.
- Проштрикни його! – волала Бріза.
Він протримався ще кілька пекельних секунд. Піт заливав Дзирту очі. А тоді молодий дроу не витримав натиску. Його скімітар миттєво вп’явся Б`юч`ючу між ребра і знайшов серце істоти. Тоді Бріза звільнила Б`юч`юча від паралітичного закляття, бажаючи, щоб Дзирт побачив вираз агонії на обличчі «дроу» і почув булькотіння, що виривалось з горла помираючого.
Дзирту здавило горло, він втупився в свою заплямовану кров’ю зброю.
Тоді настала черга Майї діяти. Вона вгатила Дзирта в плече своєю булавою, збиваючи хлопця на підлогу.
- Ти вбив мого охоронця! – заревіла вона. – А тепер бийся зі мною!
Дзирт скочив на ноги, намагаючись опинитись подалі від розгніваної жінки. Він не мав жодного бажання битись, але перш ніж він встиг кинути зброю, Меліс прочитала його думки і попередила:
- Якщо не будеш боротись, Майя тебе вб’є.
- Це несправедливо, - запротестував Дзирт, але його слова заглушив дзвін адамантиту, з яким він відбив важкий удар Майї скімітаром.
Він знову бився, подобалось йому це чи ні. Майя була хорошим бійцем, адже всі жінки-дроу присвячували багато часу тренуванням зі зброєю, крім того, вона була сильнішою, ніж Дзирт. Але Дзирт був сином Зака і його найкращим учнем, тож коли хлопець нарешті визнав, що з цієї сутички просто так не вийти, настав час для всіх маневрів, яких його навчили.
Скімітари замиготіли в такому шаленому танці, що Бріза та Майя не могли стримати захвату. Меліс же майже не дивилася на них, зосередившись на наступному заклятті. Меліс анітрохи не сумнівалась, що Дзирт зможе перемогти свою сестру, тож підготувалась до цього заздалегідь.
Дзирт виключно захищався, він усе ще сподівався на те, що якась іскорка тверезого мислення прокинеться в голові його матері і все це нарешті скінчиться. Він хотів потіснити Майю, змусити її задкувати і спіткнутись, а потім закінчити бійку, загнавши її в безпомічну позицію. Дзирт вірив, що Бріза та Меліс не змушуватимуть його вбити Майю так само, як Б`юч`юча.
Зрештою, Майя таки підсковзнулась. Вона підняла щит, бажаючи відбити скімітар, що дугою летів на неї, але втратила рівновагу, і рука пішла не туди. Тим часом Дзирт пустив вперед інший скімітар, тільки щоб легенько вдарити Майю в груди і змусити її позадкувати.
Закляття Меліс зловило його зброю на півдорозі.
Закривавлений адамантитовий клинок зарухався і ожив, а Дзирт раптом зрозумів, що тримає за хвіст змію, гадюку, що повернула голову і націлилась зубами в нього!
Зачарована змія порснула отрутою Дзирту в очі. Хлопець нічого не бачив, натомість відчув пекучий біль від нагайки Брізи. Всі шість змій тієї жахливої зброї вп’ялись в Дзиртову спину, проникаючи крізь нову кольчугу, змусивши його корчитись від пекельного болю. Він безпомічно скрутився на підлозі, а Бріза шмагала його знову, і знову, і знову.
- Ніколи більше не нападай на жінку-дроу! – кричала вона, забиваючи Дзирта до втрати свідомості.
Дзирт відкрив очі тільки за годину. Він лежав у ліжку, над ним стояла Матір Меліс. Верховна жриця трохи залікувала його рани, але вони все ще пекли, слугуючи нагадуванням про урок. Але куди страшнішим нагадуванням були плями крові на скімітарах Дзирта.
- Ми замінимо твою кольчугу, - сказала йому Меліс. – Тепер ти воїн-дроу. Ти її заслужив.
Вона розвернулась і вийшла, залишивши Дзирта наодинці з його болем і його втраченою невинністю.
***
- Не відправляй його туди, - повторював Зак так наполегливо, як тільки міг. Він свердлив поглядом Матір Меліс, пихату королеву на високому троні з каменю і чорного оксамиту.
Як і завжди, Бріза та Майя слухняно стовбичили біля неї.
- Він воїн-дроу, - відповіла Меліс рівним голосом. – Він повинен піти до Академії. Це наш шлях.
Зак в розпачі роззирнувся довкола. Він ненавидів це місце, цей передпокій молитовні, де статуї Павучої Королеви дивились на нього з кожного кутка, і де Меліс вивищувалась над ним, сидячи на своєму владному місці.
Зак відкинув геть ці думки і зібрав усю свою відвагу, нагадуючи собі, що цього разу в нього є щось, за що варто боротись.
- Не відправляй його туди! – гарчав він. – Вони знищать його!
Матері Меліс вчепилися руками в кам’яні підлокітники свого трону.
- Вже зараз Дзирт куди майстерніший, ніж половина учнів Академії, - Зак намагався встигнути сказати якомога більше, перш ніж верховна матір дасть волю своїй люті. – Дай мені ще два роки, і я зроблю з нього найкращого мечника в Мензоберранзані!
Меліс відкинулась на спинку крісла. Вона і справді побачила достатньо і не могла сперечатися з Заком на рахунок майстерності сина.
- Він піде, - промовила вона спокійно. – Не можна зробити з дроу воїна, тільки навчивши його вправлятись зі зброєю. Є ще інші уроки, які Дзирт повинен засвоїти.
- Уроки зради? – виплюнув Зак, надто розлючений, щоб думати про наслідки. Дзирт розповів йому, що Меліс та її злі доньки зробили з ним сьогодні, і Зак був досить мудрий, щоб зрозуміти причину їх дій. Їх «урок» мало не зламав хлопця, і, цілком можливо, назавжди позбавив Дзирта дорогих йому ідеалів. Дзирту буде важче триматися за свою мораль та принципи тоді, коли його п’єдестал чистоти вибили з-під його ніг.
- Слідкуй за своїм язиком, Закнафейне, - попередила Матір Меліс.
- Я б’юся з пристрастю! – вигукнув Зак. – Саме тому я виграю. Твій син також б’ється пристрасно, не дай Академії забрати це в нього!
- Залиште нас, - наказала Меліс донькам. Майя вклонилась і кинулась до дверей. Бріза пішла за нею не так охоче, зупинившись, щоб кинути на Зака підозрілий погляд. Зак навіть не глянув на неї, зате швиденько уявив собі, як його меч стирає пихату посмішку Брізи.
- Закнафейне, - почала Меліс, знову подаючись вперед в своєму кріслі. – Я терпіла твої блюзнірські погляди багато років лише завдяки твоїй майстерності зі зброєю. Ти гарно вчив моїх воїнів, а твоя любов до вбивства дроу, особливо жриць Павучої Королеви, допомогла в сходженні Дому До’Урден. Я не є, і ніколи не була, невдячною. Але я попереджаю тебе востаннє, що Дзирт – мій син, і тільки мій. Він піде до Академії і навчиться всього, що мусить знати, аби бути достойним сином Дому До’Урден. Якщо ти спробуєш завадити тому, що має статись, Закнафейне, я більше не дивитимусь на тебе крізь пальці! Я віддам твоє серце Ллос.
Зак вперся ногами в підлогу і ледь схилив голову замість поклону, а тоді різко розвернувся і вийшов, намагаючись знайти хоч щось хороше в цьому темному і безнадійному положенні. Йдучи коридором він знову чув крики помираючих дітей Дому ДеВір, дітей, які вже ніколи будуть свідками зла, що панує в Академії дроу. Напевно, їм і справді краще було померти.
