Дивлячись своїми синьо-зеленими очима, з-під прозорих легких павутинок вій, ти спитаєш мене, що таке кохання. Я затримаю погляд на твоїх ніжних чуттєвих вустах, на посмішці білих намистин зубів, на чорних величезних зіницях, що в напівтемряві сьогоднішнього літнього вечора бігають по всьому мені ніби якісь місячні зайчики, бо сонячні вже давно сховались. Я закрию очі, щоб наче зостатись самому й втекти від твоїх дитяче-дорослих питань. Але тисячу нічних звуків ввірвуться в мій потаємний світ, а пахощі квітів, і поміж них ще й теплий тонкий аромат твого тіла, розіб’ють моє мовчання й повернуть мене назад. Добре. Якщо тобі мало мене самого тут поряд і ти жадаєш ще й моїх слів, то слухай. Я розповім тобі про кохання.
Одного теплого сонячного дня на світ народився метелик. Літаючи між квітів, п’ючи солодкий нектар, купаючись в променях літа, він вимріяв собі велику жовту теплу квітку. Щоб була солодка мов мед і світила мов сонце. Його мрія. Його власна гаряча зірка, насінини відкололись від неба і вона виросла на землі. Життя метелика було коротке. І можливо ніколи йому б не побачити і не долетіти до своєї квітки, але ж пощастило. Вона росла поряд, тут же в саду. Майоріла йому жовтогарячими пелюстками на тлі прохолодного сліпучого блакитного неба. Метелик летів, одурілий, прибитий зверху раптовим щастям, майже не вірячи, він летів до неї, духмяної, величної, напитої сонцем, небом, землею. Все тануло, щезало, була лише вона. Коли він відчув своїм тільцем мережива її пелюсток, коли вже майже ввібрав у себе всередину солодкий сонячний нектар, раптом жорстока голка чи то колекціонера, чи просто якогось дикого, збитого цим дивним життям метеликоненависника, увірвалась в його тіло. Вона пройшла його наскрізь, впевнено, швидко й боляче. Голка пришпилила мрійника до його квітки навіки. Він ще встиг відчути гострий зойк, як все стиснулось від болю і холодний метал, що йде крізь нього і входить в неї.
Ти питаєш про кохання. Моя палка пахуча дівчинка, кохання це не квітка й не метелик, кохання – це та пекуча голка, що пройшовши блискавкою крізь їхні тіла поєднала цих двох на смерть.
Твої очі сумували, але вуста посміхались і я ніяк не міг тебе збагнути. Хто ти? Чи ти моє дитя, чи сестра мені, наречена чи коханка? Я вже відчув спиною як хтось заніс наді мною холодну гостру голку. Та дивлячись мені в саме серце своїми мрійливими очима, кидаючись сліпучими посмішками, танцюючи по мені руками, ти так і не запитала мене, що таке кохання.
