РОЗДІЛ 9
СІМ`Ї
- Ходімо, швидко, - наказав Дзирту Зак наступного вечора після спарингу. Голос майстра зброї був нетерплячим, і він навіть не зупинився, аби зачекати Дзирта, тож юнак зрозумів, що сталося щось важливе.
Він врешті наздогнав Зака на балконі Дому До`Урден, де вже стояли Майя та Бріза.
- Що таке? – запитав Дзирт.
Зак підтягнув його ближче і вказав кудись через всю велику печеру, на північно-західну частину міста. Світло раптово спалахувало і гасло, вгору піднявся стовп вогню і незабаром зник.
- Рейд, - недбало кинула Бріза. – Нижчі доми, до нас жодного відношення.
Зак бачив, що Дзирт не розуміє.
- Один дім напав на інший, - пояснив він. – Можливо, помста, але більш імовірно, просто спроба піднятися вище в ієрархії міста.
- Битва триває вже довго, - зауважила Бріза, - але світло все ще спалахує.
Зак продовжував пояснювати ситуацію сконфуженому другому синові дому.
- Нападники повинні були приховати битву, оточивши місцевість сферами темряви. Те, що вони цього не змогли зробити, свідчить про те, що жертва була готова до нападу.
- Схоже, атакуючий дім в скрутному становищі, - погодилася Майя. Дзирт не вірив своїм вухам. Ще жахливіше, ніж самі новини, було те, як його сім`я про це говорила. Вони так спокійно описували ситуацію, ніби це було цілком очікувано.
- Нападникам не можна залишати свідків, - пояснював Дзирту Зак, - інакше це накличе гнів правлячої ради.
- Але ми теж свідки, - зауважив Дзирт.
- Ні, - відповів Зак. – Ми лише глядачі; ця битва - не наша справа. Лише благородні атакованого дому мають право висунути звинувачення атакуючому.
- Якщо хтось з благородних залишиться живим, - додала Бріза, відкрито насолоджуючись спектаклем.
На той момент Дзирт не знав, як ставитися до нових відкриттів. Не зважаючи на свої відчуття, він усвідомив, що не може відірвати погляду від битви дроу. Дім До’Урден був зараз схожим на мурашник, воїни та слуги метушилися в пошуках найкращого місця для спостереження, викрикували свої коментарі стосовно дійства та пліткували про нападників.
Це було суспільство дроу і його моторошна драма, і хоч зрештою вона здалася наймолодшому сину Дому До’Урден цілковито неправильною, Дзирт не міг заперечити свого захоплення цієї ночі. Так само не міг Дзирт заперечити явного задоволення, викарбуваного на лицях трьох дроу, що стояли поруч з ним на балконі.
***
Альтон востаннє пройшовся своїми кімнатами, бажаючи переконатись, що усі артефакти та книги, які можуть здатися хоч крапельку святотатськими, надійно сховані. Він чекав візиту верховної матері, а це рідкісна подія для наставника Академії, не пов’язаного з Арак-Тініліт, Школою Ллос. Альтон був більш ніж занепокоєний мотивами його особливої гості –СіНафай Ган’етт, верховної матері п’ятого дому і матері Мазоя, спільника Альтона, що знав його таємницю.
Гучний стукіт в кам’яні двері зовнішньої кімнати Альтона не залишав сумнівів – гостя прибула. Маг поправив на собі одяг і ще раз окинув поглядом кімнату. Двері широко розчинились, хоч Альтон ще не встиг до них підійти, і Матір СіНафай Ган`етт з’явилася в кімнаті. Навіть не здригнувшись, вона миттєво перелаштувала свій зір, прямуючи з абсолютної темряви коридору в сяйво свічок, якими була освітлена Альтонова кімната.
СіНафай була куди менша, ніж Альтон міг собі уявити, мініатюрна навіть за стандартами дроу. В ній було лиш трохи більше чотирьох футів зросту* і, думав Альтон, важила вона не більше п’ятдесяти фунтів*. Однак вона була верховною матір’ю, і Альтон нагадав собі, що ця жінка може прикінчити його на місці одним-єдиним заклинанням.
Альтон покірно опустив погляд, намагаючись подумки переконати себе, що в цьому візиті немає нічого незвичайного. Однак йому стало ще більш тривожно, коли Мазой прослизнув у кімнату і став поруч з матір’ю, самовдоволено вишкірившись.
- Вітання від Дому Ган`етт, Джелрусе, - мовила Матір СіНафай. – Сімдесят п’ять років, а то й більше, минуло з часу нашої останньої розмови.
«Джелрус?» - спантеличено промовив Альтон про себе. Він прокашлявся, намагаючись приховати здивування.
- І мої вітання тобі, Матір СіНафай, - він щосили намагався не затинатись. – Невже це було так давно?
- Ти мусив хоч іноді відвідувати дім, - сказала верховна матір. – Твої кімнати порожніють.
Його кімнати? Альтону стало дуже зле.
СіНафай це помітила. Вона насупилась, і її очі лиховісно звузились.
Альтон підозрював, що його таємницю вже виказали. Якщо Безликий був з родини Ган`етт, то як він міг сподіватись обдурити верховну матір цього дому? Краєм ока він уже шукав найкращий шлях для втечі, або хоч спосіб убити віроломного Мазоя перш ніж СіНафай уб’є його.
Коли він знову підняв очі на Матір СіНафай, вона вже тихо читала закляття. Закінчивши його, дроу поглянула на мага широко розплющеними очима, її підозри підтвердились.
- Хто ти? – запитала СіНафай, в її голосі звучало куди більше цікавості, ніж хвилювання.
Не було жодного шансу втекти, і жодного шансу дістати Мазоя, що завбачливо причаївся під боком у своєї могутньої матері.
- Хто ти? – повторила запитання СіНафай, знімаючи з пояса свою трьохголову зброю, жахливу змієголову нагайку, що могла впорснути в жертву найбільш болючу та руйнівну отруту з відомих дроу.
- Альтон, - промимрив він, не маючи іншого вибору, окрім як відповісти. Альтон знав, що тепер вона насторожена і може за допомогою магії виявити будь-яку брехню, яку він може вигадати. - Мене звуть Альтон ДеВір.
- ДеВір? – голос Матері СіНафай звучав щонайменше заінтриговано. – З Дому ДеВір, що його було знищено декілька років тому?
- Я єдиний, хто вижив, - підтвердив Альтон.
- І ти вбив Джелруса, Джелруса Ган`етт, і зайняв його місце наставника Академії, - прогарчала темна ельфійка. Небезпека нависла над Альтоном як ніколи близько.
- Я не знав… я не міг знати його імені… він убив би мене! – язик Альтона заплітався.
- Я вбив Джелруса, - пролунало збоку. СіНафай та Альтон одночасно повернулись до Мазоя, що знову тримав свій улюблений дворучний арбалет.
- Ось цим, - пояснив молодий Ган`етт. – Тієї ночі, коли зник Дім ДеВір. Я скористався сутичкою Джелруса з ось цим, - він тицьнув пальцем в Альтона.
- Джелрус був твоїм братом, - нагадала Мазою Матір СіНафай.
- Хай будуть прокляті його кістки! – виплюнув Мазой. – Чотири роки я мучився і прислуговував йому, прислуговував так, ніби то він був верховною матір’ю! Він робив усе, аби я не потрапив до Магіку, замість того він збирався запроторити мене у Мелі-Магтірі!
Верховна матір перевела погляд з Мазоя на Альтона, і знову на свого сина.
- І ти дозволив йому вижити, - припустила вона, посмішка знову з’явилася на її губах. – Ти позбувся ворога і отримав союзника у вигляді нового наставника одним-єдиним рухом.
- Так мене вчили, - процідив Мазой, стиснувши зуби і не знаючи, покарання чи нагорода його чекає.
- Ти був ще дитиною, - зауважила СіНафай, раптово усвідомлюючи, скільки часу минуло.
Мазой прийняв похвалу мовчки. Альтон спостерігав за всім цим занепокоєно.
- А як же я? – викрикнув він. – Я поплачуся життям, так?
СіНафай знову повернулась до нього.
- Твоє життя як Альтона ДеВір скінчилось, здається, ще в ту ніч, коли загинув Дім ДеВір. Тож ти залишаєшся Безликим, Джелрусом Ган`етт. Я хочу скористатися твоїми очима в Академії, щоб спостерігати за моїм сином та моїми ворогами.
Альтону забило дихання. Він несподівано усвідомив, що щойно сталося – тепер він союзник одного з наймогутніших домів Мензоберранзану! Думки про нові можливості та безліч питань завирували в його голові, але домінувало досі одне, те, що непокоїло його вже майже два десятиліття.
Його прийомна матір, здавалося, це зрозуміла.
- Скажи мені, про що ти думаєш, - наказала вона.
- Ти є верховною жрицею Ллос, - наважився Альтон, бо ця згадка змусила його відкинути всю обережність. – В твоїх силах подарувати мені одне моє найглибше бажання.
- Ти смієш просити про милість? – Матір СіНафай була вражена такою зухвалістю, але вона не могла не бачити муки на обличчі Альтона, і була дуже заінтригована, відчуваючи, що це буде щось важливе. – Чудово.
- Який дім знищив мою родину? – твердо мовив Альтон. – Запитай у нижчих світів, я благаю тебе, Матір СіНафай.
СіНафай вирішувала дуже обережно, розмірковуючи над можливостями, що їх могла відкрити явна жага помсти Альтона. СіНафай здавалося, що вона бачить ще одну вигоду в прийнятті Альтона в свою сім`ю.
- Я це вже знаю, - відповіла вона. – Доведи свою цінність, і я…
- Ні! – викрикнув Альтон. Він затнувся, усвідомивши, що перебив верховну матір, а за це він все ще може поплатитися життям.
СіНафай стримала свій гнів.
- Це питання мусить бути дуже важливим для тебе, якщо штовхає на такі дурні вчинки, - сказала вона.
- Будь ласка, - благав Альтон, - я маю знати. Убий мене, якщо хочеш, але спершу скажи, хто це був.
СіНафай подобалась його сміливість, а його одержимість тільки ще раз доводила цінність Альтона для неї.
- Дім До’Урден, - промовила вона.
- До’Урден? – повторив Альтон, він не міг в це повірити, адже дім, що стояв набагато нижче в ієрархії міста, просто не міг перемогти Дім ДеВір.
- Ти їм нічого не зробиш, - попередила Матір СіНафай. – Цього разу я пробачаю тобі твоє нахабство. Тепер ти син Дому Ган`етт, тож відтепер знай своє місце!
Вона вирішила, що цього досить. СіНафай знала, що той, хто зумів обводити всіх довкола пальця майже два століття, не буде настільки дурним, аби ослухатись верховну матір свого дому.
- Ходімо, Мазой, - звернулась СіНафай до свого сина. – Нехай побуде наодинці і подумає про свою нову роль.
- Я мушу попередити тебе, - наважився сказати Мазой, коли вони з матір’ю виходили з вежі Магіку. – Альтон ДеВір – блазень. Він може зашкодити Дому Ган`етт.
- Він пережив падіння свого дому, - відповіла СіНафай, - і прикидався Безликим дев’ятнадцять років. Блазень? Можливо, але корисний блазень все-таки.
Мазой мимохіть потер місце, де колись були його брови, що вже ніколи не відростуть.
- Я страждав від витівок Альтона ДеВір усі ці роки, - сказав він. – Я визнаю, йому щастить виходити сухим з води, але зазвичай він сам себе в цю воду й заганяє!
- Не бійся, - засміялась СіНафай. – Альтон буде вигідним надбанням нашого дому.
- Що ми з нього матимемо?
- Він є наставником Академії, - відповіла СіНафай. – Він буде моїми очима там, де вони мені зараз потрібні.
Вона зупинилась і розвернула сина до себе так, щоб він усвідомив значення кожного її слова.
- Ненависть Альтона до Дому До’Урден може попрацювати на нашу користь. Він – благородний свого дому, і має право висувати обвинувачення.
- Ти збираєшся використати Альтона ДеВір, аби спонукати вищі доми об’єднатись задля покарання Дому До’Урден? – запитав Мазой.
- Вищі доми навряд чи забажають карати когось за злочин майже двадцятирічної давності, - відповіла СіНафай. – Дім До’Урден знищив Дім ДеВір майже бездоганно – чисте вбивство. Все може обернутися навіть так, що відкрите обвинувачення Дому До’Урден накличе гнів вищих домів на наші ж голови.
- Тоді навіщо нам Альтон ДеВір? – запитав Мазой. - Його право обвинувачення не принесе нам жодної користі.
Верховна матір відповіла:
- Ти всього-на-всього чоловік, і не можеш зрозуміти усіх особливостей гри всередині нашої ієрархії. Якщо обвинувачення Альтона прошепотіти в правильні вуха, правляча рада може по-іншому поглянути на один дім, що візьметься помститись від імені Альтона.
- З якою метою? – вставив Мазой, не розуміючи, чому це так важливо. – Ти готова до втрат в такій битві заради знищення нижчого дому?
- Так само думав Дім ДеВір про Дім До’Урден, - пояснила СіНафай. – В нашому світі так само важливо зважати на нижчі доми, як і на вищі. Зараз усі вищі доми повинні бути мудрими і уважніше слідкувати за кроками Дармон Н`а`шезбернон, дев`ятого дому, відомого як До’Урден. Зараз він має наставника й наставницю в Академії, а також трьох верховних жриць, до яких скоро приєднається четверта.
- Чотири верховні жриці? – замислився Мазой. – В одному домі…
Лише три з восьми вищих домів могли похвалитися більшою кількістю. Зазвичай між сестрами, що досягали таких висот, зароджувалося таке суперництво, що неминуче призводило чи загибелі частини з них.
- А ще армія Дому До’Урден нараховує три сотні й п’ятдесят воїнів, а то й більше, - продовжувала СіНафай, - і всі вони навчені напевно найкращим майстром зброї в усьому місті.
- Звісно ж, це Закнафейн До’Урден! – згадав Мазой.
- Ти чув про нього?
- Це ім’я часто чути в Академії, навіть у Магіку.
- Добре, - промуркотіла СіНафай. – Тоді ти зрозумієш важливість завдання, яке я для тебе приготувала.
Нетерплячий вогник загорівся в очах Мазоя.
- Ще один До’Урден скоро буде тут, - пояснила СіНафай. – Не наставник, а учень. За словами тих небагатьох, що бачили цього хлопця, Дзирта, на тренуванні, він буде таким же майстерним воїном, як і Закнафейн. Ми не можемо цього дозволити.
- Ти хочеш, щоб я вбив цього малого? – радісно запитав Мазой.
- Ні, - відповіла СіНафай, - поки що ні. Я хочу, щоб ти вивчив його, зрозумів мотиви кожного його кроку. Коли настане час діяти, ти мусиш бути готовим.
Мазою сподобалось таке цікаве завдання, але одна річ все ще дуже його турбувала.
- Ми все ще повинні вирішити щось на рахунок Альтона, - сказав він. – Він нетерплячий і рішучий. Які наслідки світять Дому Ган`етт, якщо він піде проти Дому До’Урден раніше означеного часу? Чи не може це спровокувати відкриту війну в місті, з Домом Ган`етт в ролі винуватця?
- Не хвилюйся, сину мій, - відповіла Матір СіНафай. – Якщо Альтон ДеВір зробить таку сумну помилку, залишаючись в личині Джелруса Ган`етт, ми виставимо його як убивцю і самозванця, а зовсім не члена нашої сім`ї. Він знову буде бездомним і самотнім, і покарання чекатиме на нього з будь-якого боку.
Її спокійні пояснення трохи втихомирили Мазоя, але Матір СіНафай, чудово знайома з правилами гри в суспільстві дроу, гарно розуміла той ризик, на який пішла, прийнявши Альтона ДеВір в свій дім. Її план здавався надійним, а можливий результат – знищення Дому До’Урден, що все зростав у силі – був надто спокусливим.
Але небезпека також була надто реальна. Тим часом як для будь-якого дому тихенько знищити інший було цілком прийнятно, наслідків невдачі було неможливо минути. Трохи раніше цієї ж ночі нижчий дім атакував інший, і, якщо чутки були правдиві, зазнав поразки. Завтра все остаточно з’ясується, і правлячій раді напевно доведеться розіграти сценку вдаваного правосуддя, аби провчити невдах. За все своє довге життя СіНафай була свідком такого «суду» декілька разів.
Жоден дроу з тих обвинувачуваних домів (їй навіть не дозволялося відтоді згадувати їх імена) не вижив.
***
Зак розбудив Дзирта наступного ранку.
- Ходімо, - сказав він. – Сьогодні нам можна вийти з дому.
Всі думки про сон миттєво вилетіли в Дзирта з голови.
- З дому? – перепитав він. За всі свої дев’ятнадцять років він жодного разу не виходив за адамантитову огорожу комплексу До’Урден. Мензоберранзан він бачив лише з балкону.
Поки Зак чекав, Дзирт швидко схопив свої м’які черевики та півафві.
- Значить, уроку сьогодні не буде? – запитав Дзирт.
- Побачимо, - тільки й мовив Зак, але подумки він припускав, що для Дзирта це буде одне з найбільш шокуючих відкриттів усього його життя. Дім провів невдалу атаку, і правляча рада вимагала присутності усіх благородних міста, адже сцені правосуддя потрібні були свідки.
Бріза зустрілась їм в коридорі за дверима тренувального залу.
- Швидше, - гаркнула вона. – Матір Меліс не хоче, щоб наш дім був одним з останніх, що приєднаються до зібрання.
Матір Меліс власною персоною пливла в повітрі на сяючому блакитному диску (верховні матері рідко самі ходили містом), очолюючи процесію, що вийшла з величних воріт Дому До’Урден. Бріза йшла поруч з матір’ю, за ними прямували Майя та Різзен, і замикали процесію Дзирт із Заком. Віерна та Дайнін, що виконували свої обов’язки в Академії, повинні були прийти на поклик правлячої ради в окремій групі.
Все місто перебувало в русі цього ранку, чутки про невдалу атаку активно поширювались і обговорювались. Дзирт йшов крізь всю цю метушню з широко розплющеними очима, зачудовано роздивляючись зблизька вигадливо прикрашені будинки дроу. Раби всіх нижчих рас – гобліни, орки, навіть велетні, поспішали забратися з дороги, впізнаючи в Меліс, що їхала на своєму зачарованому транспорті, верховну жрицю. Прості дроу обривали свої розмови і мовчали, як їм і належало, коли благородна родина минала їх.
Прямуючи в північно-західний район міста, де розташовувався обвинувачуваний дім, вони вийшли на вулицю, перегороджену караваном дергарів, сірих дворфів, які голосно сварились. Близько дюжини візків були перевернуті. Судячи з усього, дві групи дергарів зіткнулись на цій вузькій вулиці, і жодна не хотіла поступатись дорогою.
Бріза зняла змієголову нагайку з пояса і відігнала кількох створінь, очищуючи для Меліс шлях до дергарів, що судячи з усього були головними в цих двох групах. Дворфи повернулись до неї розлючено… а потім зрозуміли, хто вона така.
- Прошу мене пробачити, пані, - один з них, затинаючись, мовив. - Це просто випадковість, і все…
Меліс розглядала вміст найближчих візочків – корзини з лапками гігантського краба та іншими делікатесами.
- Ви завадили моїй мандрівці, - спокійно промовила Меліс.
- Ми прийшли у ваше місто з надією продати товар, - пояснив інший дергар. Він кинув сердитий погляд на свого суперника, і Меліс здогадалась, що ці двоє були конкурентами і хотіли продати один і той же товар одному й тому ж дому дроу.
- Я пробачу це нахабство… - м’яко промовила вона, все ще розглядаючи корзини.
Обидва дергари уже здогадались, до чого все це йде. Зак здогадався теж.
- Ми сьогодні гарно поїмо, - прошепотів він до Дзирта, хитро підморгуючи. – Матір Меліс обов’язково скористається такою можливістю.
- …якщо ви відвезете половину з цих корзин до воріт Дому До’Урден сьогодні вночі, - закінчила вона.
Дергар хотів було запротестувати, але швидко відмовився від такої дурної затії. Як же вони ненавиділи торгувати з темними ельфами!
- Тобі заплатять належну ціну, - вела далі Меліс. – Дім До’Урден не з бідних. Крім того, половини товарів з одного й іншого каравану буде достатньо, щоб задовольнити дім, до якого ви йдете.
Жоден з дергарів не зміг заперечити таку просту логіку, але за цих обставин, коли вони завадили верховній матері, ціна за ці дорогі товари, яку їм заплатить Меліс, навряд чи буде належною. Та дворфи мусили просто погодитись, адже добре знали, як ризиковано торгувати в Мензоберранзані. Вони чемно вклонились і почали відводити свої візки з дороги, очищуючи шлях для процесії дроу.
Дім Ткен`дуіс, завойовник-невдаха минулої ночі, забарикадувався в своїх двох сталагмітах. Вони добре знали, що їх чекає. За воротами вже зібрались усі благородні Мензоберранзану, а це більше тисячі дроу, з Матір’ю Бенр та іншими сімома верховними матерями, що складали правлячу раду, на чолі. Ще гіршою для приреченого дому була присутність усіх трьох шкіл Академії, усіх студентів та наставників, що оточили комплекс Ткен`дуіс. Матір Меліс вивела свою групу вперед і зупинилась за правлячою радою. Оскільки вона була матір’ю дев’ятого дому, що лише на одну позицію нижче правлячої ради, інші дроу розступались перед нею.
- Дім Ткен`дуіс прогнівив Павучу Королеву! – проголосила Матір Бенр магічно підсиленим голосом.
- Тільки тим, що вони програли, - прошепотів Дзирту Зак. Бріза кинула на них сердитий погляд.
Матір Бенр підкликала до себе трьох молодих дроу - двох дівчат і хлопця.
- Це все, що залишилось від Дому Фрет, - пояснила вона. – Розкажіть нам, сироти Дому Фрет, - звернулася вона до них, - хто напав на ваш дім?
- Дім Ткен`дуіс! – вигукнули вони хором.
- Репетирували, - прокоментував Зак.
Бріза знову озирнулась на них.
- Тихо! – зашипіла вона.
Зак легенько ляснув Дзирта по потилиці.
- Так, - погодився він. – Тихо!
Дзирт зібрався протестувати, але Бріза вже відвернулась, а усмішка Зака була надто широка, щоб з ним сперечатись.
- Отож, воля правлячої ради така, - говорила Матір Бенр, - Дім Ткен`дуіс потрібно покарати за його дії!
- Що буде з сиротами Дому Фрет? – пролунав голос з натовпу.
Матір Бенр погладила по голові найстаршу дівчину, що недавно завершила навчання в Академії і стала жрицею.
- Благородними вони народились, благородними вони й залишаться, - мовила Бенр. – Дім Бенр бере їх під свій захист і дарує їм своє ім’я.
В натовпі невдоволено зашепотілись.
Троє молодих благородних, двоє з них – жінки. Ласий шматочок.
Будь-який дім міста радо прийняв би їх до себе.
- Бенр, - прошепотіла Бріза Матері Меліс. – Це ж те, що треба першому дому - ще більше жриць!
- Здається, шістнадцять верховних жриць для них замало, - погодилась Меліс.
- Без сумніву, Бенр заберуть ще й усіх воїнів Дому Фрет, що пережили атаку, - додала Бріза.
Меліс не була така певна. Матір Бенр вже йшла по лезу ножа, приймаючи до себе цих благородних. Якщо Дім Бенр стане надто сильним, Ллос, безумовно, зробить для них виняток.
В такій ситуації, як ця, коли дім майже повністю знищили, воїнів могли купити всі, хто бажав. Меліс збиралась зазирнути на той аукціон. Воїни ніколи не коштували дешево, але цього разу Меліс була рада можливості посилити свою армію, особливо якщо вдасться урвати собі магів.
Матір Бенр звернулася до винуватця.
- Дім Ткен`дуіс! – вигукнула вона. – Ви порушили наші закони і справедливо обвинувачені. Бийтесь, якщо бажаєте, але знайте, що ви самі накликали на себе цю долю.
За помахом її руки Академія, що зараз була мечем правосуддя, взялася за справу.
Вогняні магічні пристрої були виставлені в восьми точках навколо Дому Ткен`дуіс, керовані наставницями Арак-Тініліту та найкращими ученицями. Верховні жриці відкрили ворота в нижчі світи, полум’я ожило-заревіло і здійнялось в повітря. Дзирт спостерігав, мов загіпнотизований, а потім спробував знайти серед наставників Дайніна чи Віерну. Жителі нижчих рівнів, гігантські багаторукі чудовиська, вкриті слизом, вийшли з полум’я, випльовуючи вогонь. Навіть верховні жриці позадкували від страхітливої зграї. Істоти охоче взялись за роботу. За сигналом Матері Бенр вони накинулись на Дім Ткен`дуіс.
Охоронні гліфи вибухали в кожному куті слабенької огорожі дому, але це ледь чи турбувало прикликаних створінь.
Тоді почали діяти наставники та учні Магіку, вдаряючи в Дім Ткен`дуіс блискавками, кислотними сферами та вогняними кулями. Учні та наставники Мелі-Магтіру, школи воїнів, підбігли з важкими арбалетами, цілячись у вікна, звідки приречені могли спробувати втекти.
Чудовиська вривались в двері. Блискавки спалахували, грім вдаряв.
Зак поглянув на Дзирта, і обличчя майстра зброї набуло похмурого виразу. Дзирт був захоплений (це, безперечно, було захоплення), і на лиці закарбувалось благоговіння.
Перші крики приреченої родини пролунали з дому, ті крики агонії були настільки жахливі, що від задоволення, яке було зародилося в Дзирта, не залишилося й сліду. Він вчепився майстру зброї в плече, повертаючи його до себе, благаючи пояснень.
Один з синів Дому Ткен`дуіс, втікаючи від десятирукого гіганта, вистрибнув з балкону верхнього поверху. Дюжина арбалетних болтів вп’ялась в його тіло, і перш ніж він встиг долетіти до землі, три блискавки по черзі влучили в нього і підкинули вгору, швиргонувши назад на балкон.
Обпалений і понівечений труп дроу знову почав перевалюватись через перила, але велика пазуриста лапа гротескного монстра висунулась з вікна, хапаючи його і затягуючи всередину, щоб зжерти.
- Правосуддя дроу, - холодно промовив Зак. Він навіть не намагався заспокоїти Дзирта, він хотів, щоб жорстокість цієї миті закарбувалася в п’яті молодого дроу на все життя.
Облога тривала більше години, і коли все скінчилось, жителів нижчих рівнів відкликали назад і зачинили ворота, а наставники та учні Академії рушили в напрямку Тьєр Бреч, Дім Ткен`дуіс був лише грудою мертвого, розплавленого каміння, що все ще світилось від жару.
Дзирт дивився на все це перелякано, він хотів втекти, але надто боявся наслідків. Повертаючись назад до Дому До’Урден, він уже не помічав пишнот Мензоберранзану.
*121 см (1 фут = 30,48 см)
*22 кг (1 фунт = 0,4536 кг)
