Замість передмови
На планеті Земля зустрічаються істоти з різних планет: він – з Марсу, вона – з Венери. Вони зовсім різні. Він – шукає на цій планеті свою дорогу,відкриває нові істини,інколи спраглий відпочинку від цього всього; вона – створює навколо себе маленький світ, може напоїти спраглого. На життя вони теж реагують по-різному.
Існує легенда, що разом вони можуть бути щасливими…Він має потребу набратися сил перед своїми подвигами. Вона може його напоїти, якщо він зуміє наповнити її. Щоб марсіанину вгамувати спрагу, треба щоб венеріанка дала йому напитися . Для цього йому треба захотіти зрозуміти її бажання, а тому вийти з власної шкіри. Так тут продовжується життя.
У зрілого марсіанина настає момент, коли напій лише одної підходить йому найбільше. Венеріанка ж вважає, що саме він - найдостойніший . Цей момент тут називають любов ю. Кожен з двох дуже цінує свою знахідку, береже її, намагається зробити все якнайкраще, бо ж іншого такого для нього немає на всій планеті. Оця така любов позбавляє двох інопланетян замкнутості на власному “я”. Між ними починають зникати високі кордони, з являється довіра. Їх світ в такій любові дійсно може бути легким і щасливим.
Тільки люблячи, тобто цінуючи один одного, ці істоти з різних планет можуть між собою порозумітися. Дати один одному те, що потребують.
***
Вони зустрілися трохи більше ніж 15 років тому. Двох інопланетян- чоловіка і жінку- притягував секс. Це такий собі спосіб марсіанину напитися, а венеріанці його напоїти : перша сходинка любові .
Вона завагітніла. По правилах цієї планети треба було одружуватися. Але така представниця з планети Венера , як вона, не викликала в чоловіка-марсіанина жодних емоцій, крім сексуального потягу. Тому не з явилися в нього бажання вийти з власного “я”, дати цій жінці свою ніжність, повагу. Не хотілося йому зрозуміти її світ , рахуватися з нею. Все це сталося тому, що чоловік-інопланетянин знав: “Це не та жінка, яка йому потрібна”. Просто не та, і все. Вона була чужа, тому і не була для нього цінністю. Звідси у нього з`явились розчарування і гнів. Розчарування і гнів перетворились у бажання принижувати “не ту” жінку. Якщо б це була “його” жінка, він цінував би її присутність поряд з собою, розкрив би перед нею свій світ. Але що ж поробиш, буває і так… Тому ця жінка заслуговувала лише на насмішки, приниження і ігнор з боку марсіанина. Його серце було холодним, він лише користувався тими зручностями в побуті, що вона йому давала.
А що ж сталося з нею?
Жила собі інопланетянка з планети Венера. По своїй інопланетянській природі вона була чашею. Кришталевою . В юності вона мріяла, що в неї наллють чистий і щирий напій, і її кришталь буде блистіти від того, що в ній налито. Бо ж від того, що в ній , вона могла б стати кращою, могла б напоїти щастям свого обранця. Але навіть найчистіший кришталь почне смердіти і виглядати потворно, якщо в ньому блювотиння. Буває і таке… Вона сподівалась на краще, бо була оптимісткою.
Інопланетянка шукала на цій планеті найдостойнішого, що зробить її кращою. А вона йому за це віддячить. Коли вони зустрілися, то по своїй наівності любов вона сплутала із сексуальним потягом.
І ще довний час після одруження вона жила в цих ілюзіях, даруючи свому інопланетянину все те найкраще, що до цього часу в ній було.
В голові інопланетянки чоловік і жінка були рівними.
Вона переконливо вірила, що її марсіанин заповнить її кришталеву чашу теплом, розумінням, підтримкою, повагою, бо ж вона цього варта, вона “його” чаша.
Отож, ця інопланетянка собі думала, що марсіанин захоче її зрорзуміти. Тому на початках шлюбу вона наївно розказувала йому свої бажання. Так якось їй дуже захотілося піти на концерт Софії Ротару з своїм марсіанином.(Вона собі думала, що так вони зможуть радіти життю на одній хвилі). Але марсіанин приїхав занадто пізно, не сам, а з другом. Не було концерту, не було радості. Головне, він нічого не пояснив, не заспокоїв її. Так вона перший раз відчула гіркоту приниження від того, що марсіанин з нею не рахується. Між ними не може бути рівності.
Вона ще не знала, що так буде завжди. Як тільки вона посміє сказати марсіанину своє бажання, то він їй на зло зробить все навпаки. Потім це буде повторюватись часто: її бажання піти на феєрверки, в кіно, парк, на річку… З роками вона зрозуміє, що немає жодного права щось пропонувати, реалізувати своє хвилинне бажання щастя. Вона лише повинна підлаштовуватися під його настрій. До її радості і бажань йому немає ніякого діла.
Але вона була тоді молода і тому намагалася його виправдати і пробачити.
Інопланетянка жила в своїх ілюзіях . У них народилося два чудесних марсіанчика, всіма силами вона підтримувала марсіанина, коли в нього загинула мама. Між ними вже тоді існували стосунки начальника і підлеглої, вона не мала право на жодну ініціативу в їх парі. Але тоді всі непорозуміння вона списувала на його важкий характер: батько-деспот, армія. Терпіла, бо сподівалася, що своєю любов ю і поступливістю покаже йому, як можна двом людям бути щасливими. В ній тоді була ще чистота і гармонія, які вона в собі створила колись сама. Ще сподівалася бути поряд з ним рівноправною.
Але якось вона нечемно залізла в його переписку. (Як наївна венеріанка, вона вірила , що його світ відкритий для неї, бо ж свій вона не приховувала перед ним тоді). Це була переписка з його колишньою коханою. В його словах було стільки ніжності! Але не для неї…
Інопланетянці було дуже боляче, бо ж вона вважала себе єдиною, любленою. Його пояснення могли б тоді заспокоїти її біль. Проте жодних пояснень вона не отримала.
Марсіанину байдужий був її біль. Його розізлило , що вона полізла в його преписку. Тому він лише агресивно звинувачував.
Ця переписка, а головне його байдужість до її болю наштовхнуло інопланетянку на думку, що він не дорожить нею, що вона не є для нього цінністю. Після цього випадку запитання “Хто я для нього?” – стало своєрідним фільтром їх співжиття. Ще тоді вона сподівалася , що є “його” кришталевою чашею, що він заповнить її ніжністю й теплом. Вона відмовлялася вірити, що він перетворив її в тазік для блювотиння. Їй було страшно це думати. Тоді вона багато плакала, але ще вірила в краще.
Але коли інопланетянку звільнили з роботи , і від нервового зриву вона злягла з температурою 40, марсіанин через свої власні образи ігнорував її хворобу. Як в тумані , вона пішла в аптеку купувати собі ліки. Тоді лежала ,час від часу втрачаючи свідомість, сама в кімнаті. Аж поки не попросила допомоги.
Після того випадку вона боїться своєї старості з ним. Вона впевнена, що колись буде помирати геть самотня, бо знову буде наказана ним через якусь свою провину. Це був дуже жорстокий досвід. Вона вже знала- що в їх парі важливий тільки він, а вона потрібна тільки здорова, щоб обслуговувати побут для нього.
“Хто я для нього?”- запитала вона себе, коли він привів у дім собаку, не спитавши, чи ці обов`язки вона погодиться звалити на себе. Адже тоді вона тягнула на собі двох дітей, побут, роботу, його бухгалтерію. Обов`язки просто завалювали її , а тут ще й собака.
Але марсіанин ніколи їй нічого не пояснював, не питав її думки. Він приймав рішення і йому було байдуже, що думає ця венеріанка.. Адже вона була “ не та”…Він не цінував її.
За правом сильнішого він міг заборонити їй іти на зустріч з випускниками; влаштувати істерику і зірвати радість від весілля шкільної подружки; не повідомити про величезний кредит, що на роки визначав їх спільну долю; пошкодував 5 гривень на блокнот, який вона просила. Вона була “не та”. Тому кожним своїм вчинком він привчав її свідомість, що він тут головний, а її доля лише змиритись і справно виконувати обов язки . Щодо його обов язків перед нею – їх ніколи не існувало. Він вільний інопланетянин, тому не приносить зароблене в сім ю;може купити собі дорогий телефон, коли забажає ; без будь- яких попереджень припинити фінансування купівлі продуктів. Вони так і не стали командою , бо не обговорюють спільні витрати. Він вирішив, що вона платить за квартиру і годує дітей- так і є. А до його планів і витрат - зась! Вона це не повинна знати. Це його гра.
У їх парі панує культ марсіанина, бо важливим є лише те, що треба йому. Якщо йому треба, щоб вона працювала влітку в магазині, то так і буде.
Він тоді забув сказати їй звичайне людське “дякую”, вона ж абсолютно не відпочила влітку, терпіла його зверхність і критику, захворіла. Але цього ж літа в неї на роботі зламався замок. Тоді їй потрібна була марсіанська допомога. Та ж це його не стосується ! Саме в той час він був дуже зайнятий. Ні , ну інколи цей марсіанин реагує на її прохання: носив шафи, пригостив цукерочкою. Але безкорисливість не в його правилах, тому він одразу повідомляє, що вона винна йому послугу взамін. Просто так він для неї нічого не зробить.
Марсіанин не поважає інопланетянку. Тому він може з насмішкою пожалітися друзям, що його дружина – вчителька. А йому ж потрібна зовсім “не така”. Не приховує він і свою владу та зверхність над нею. Бо може при людях віддати їй команду: “Домой і отдавацца!”. Йому просто байдуже наскільки їй це боляче !
Вона давно вже себе не запитує: “ Хто я для нього?”. Інопланетянка знає відповідь.
Її криштелева чаша брудна. Вона повна гіркоти образ, принижень, насмішок , зверхності, обмежень. Усе це в собі вона носить кожен день. Вона з величезним задоволенням хотіла би все це вилити з себе. Але найгірше те, що цей марсіанин нічого кращого влити в неї не може. І не хоче, бо ж вона “не те”, що йому треба, а значить її можна використовувати для найгірших потреб.
Інколи вона запитує себе : для чого було в благородний кришталь наливати блювотиння? Йому підійшов би і тазік…
Вона змінилася: стала замкнута і самотня , бо приховує цей смердючий внутрішній вміст від інших.
Свому марсіанину вона теж здатна запропонувати лише той сморід, що він у неї влив. Бо ж звідки взятися чомусь кращому? Вона усвідомлює, що брудна і що її марсіанину доведеться пити те, що він сам приготував.
