Тим часом життя йшло своїм шляхом: Федір Талимонович і далі розносив по ранках "в пух і прах" підопічних "раздолбаїв", а Булочка спокійно тинявся по автоколоні, знаючи напевне, що "розноси" - не його стихія. Все втряслося, позамащувало, позаляпувало свої прищі та й жило собі, як Бог дав. Радіо гриміло: - "Перебудова! Прискорення!" Федір Талимонович не без успіху вставляв ці слова у вранішні "розноси", допікав ними шоферську братію до належної дисципліни, залишаючи, звісно, поза цим процесом Булочку.
А будівництво відомчого будинку тим часом закінчилося. І була весна, і Марія Петрівна шаленіла, бо обіцяна їй одна з трьох належних автоколоні квартир додавала неабиякої снаги.
І прийшов день розподілу квартир. І Федір Талимонович уважно вдивлявся в списки, і волохатою своєю рукою ставив жирні підписи.
Аж тут розчахнулися двері кабінету і хлюпнули на оголені нерви Федора Талимоновича холодною водою - Булочкою.
Федору Талимоновичу якось відразу зробилося недобре.
- Ти ж у командировці, - лише й зумів він прошептати до Булочки.
- Приїхав, Талимоновичу. Тільки дізнався, відразу й приїхав.
- Що дізнався?
- Та за квартири. Ділите, кажуть.
Федір Талимонович судорожно прикрив списки рукою.
- А тобі що? - проскреготів пересохлим горлом.
- Як що?! Квартиру. Невже не заслужив?
Федір Талимонович ледве стримав злість - та й куди було її вихлюпнути. Він просто змовчав.
Але Булочка виявився не з тих, що розуміють начальство без слів.
- Треба якось зробити, Талимоновичу, - наполягав. - Ми ж свої люди.
Федір Талимонович не відчув ніякого ентузіазму від нового звання в очах Булочки - "своїх людей". Навпаки - якщо в нього ще й залишався якийсь ентузіазм, то випарувався в одну мить і навіки.
- Ні, - проскрипів Федір Талимонович, вкладаючи в це коротке слово все-все, що тільки мав за душею.
- Не зрозумів, - дійсно не зрозумів Булочка.
- Ні, - сказав Федір Талимонович твердіше.
- Як це ні? - оторопів Булочка. - Ви що, Талимоновичу, не при своєму розумі?
- Ти, хлопче, трохи підбирай слова, - не вік же терпіти Федору Талимоновичу образи й нахабство. - Сказав же, ні, - видавив, мов по кременю рубнув.
Але Булочка теж не з м'яких виявився.
- Ви добре подумали над своїм рішенням? - кинув запитанням-діамантом.
- Ну, посуди, Михайле, - пом'якшав Федір Талимонович, - де ж я тобі візьму ту квартиру? Одна йде головному інженеру - тридцять років стажу на нашому підприємстві.
- Я на цю не претендую, - кинув Булочка.
- Друга - Шерстюку. Теж водій зі стажем, Герой Соціалістичної Праці, ще й дітей п'ятеро має.
- І на цю не претендую.
- А на цьому й усе, - розвів Федір Талимонович руками.
- Тещі своїй казки розказувати будете, - кинув Булочка грубо. - Третя квартира де?
- Третя квартира - квота райкому партії, - якомога миролюбніше намагався пояснити Федір Талимонович.
- Знаємо ваші квоти, - зовсім роз'єрепенився Булочка. - По кущах та по лісах...
- Ти думай, що говориш! - не дав Федір Талимонович Булочці закінчити задумане. - Ти проти кого йдеш - проти партії? Я тобі...
- Марія Петрівна - не вся партія, - не дав і Булочка Федору Талимоновичу закінчити задумане. - І я ще не знаю, як партія, райком, тобто, відреагують на квартиру для коханки.
Федір Талимонович аж побілів, йому вже вкотре при розмові з Булочкою зробилося недобре. Він навіть засумнівався, чи не віддати цю горезвісну квартиру Булочці, а Машу віддячити іншим разом - не останні ж квартири на цьому світі ділять. Але раптом згадав жагучий Машин шепіт, її ніжні пальці, і зрозумів, що на зраду не піде. Тож вирішив іти напролом - сьогодні ж віддати ключі Маші, хай негайно вселяється в квартиру, а там, доки Булочка розвернеться, то щось придумати - гляди, і викрутиться якось, світ не без добрих людей.
- Слухай, Михайле, не психуй, - зробив Федір Талимонович останню спробу мирно врегулювати конфлікт, - давай, я тебе у списках на квартири поставлю першим. Будівництво ж продовжується.
Булочка задумався, але задума не була дуже довгою.
- Ні, - не погодився, - я вимагаю квартири зараз, а не через десять років.
- Як хочеш, - розвів Федір Талимонович руками. - Але зараз квартири для тебе немає, - оголосив Федір Талимонович Булочці війну. - І не забувай, що по лісах не тільки я ганяв, - пішов у контратаку. - А в декого дружини також ревниві, - зробив прозорий натяк.
Булочка контратаки не відбив - відступив, тільки дверима гуркнув. Але миром від того гуркоту не повіяло, скоріше, навпаки.
Федір Талимонович миттю зганяв до Маші, віддав ключі, зробив необхідні розпорядження про вселення, наостанок шепнув:
- І хто б тебе про наші відносини не питав - від усього відмовляйся, звертай на злі наклепи заздрісників.
- А то б я комусь щось розказувала, - знизала плечима Марія Петрівна.
І аж зрадів Федір Талимонович, що знайшов таку просту і надійну систему оборони, і розсердився, що знайшов її так пізно, а раніше потакав якомусь нікчемному Булочці.
Минуло два дні. Все було тихо й мирно - Булочка не з'являвся на очі, не з'являвся в райкомі, як обіцяв, взагалі ніде не з'являвся. Федір Талимонович почав заспокоюватись. Їхав собі містом за кермом УАЗа, мугикав пісеньку і вважав, що життя прекрасне, як безхмарне небо.
Раптом зліва від Федора Талимоновича щось захурчало, і старенький деренчливий "газончик", обігнавши Пилипчукового УАЗа, помчав собі дорогою далі. "Газончик" був Булоччин. І Федір Талимонович похолов - ой, недобрий знак оцей обгін, бо ніхто з водіїв автоколони на трасі обгонити не наважувався - таке вже було неписане правило. І стало Федору Талимоновичу зрозуміло, що на фронтах ніякий не мир, а просто передишка. На безхмарне небо лізла велика, чорна, грозова хмара.
Наступного дня, на радість Федора Талимоновича, дощу з тієї хмари не було. Натомість у двері несміливо постукали, і на порозі з'явився скрючений Булочка.
- Можна? - перепитав ввічливо.
"Ага, хлопче, - із задоволенням відмітив про себе Федір Талимонович, - то ти вже присмирнів, уже навіть у двері стукаєш. Що значить вчасно вибити козирі з рук супротивника."
- Що тобі? - строго запитав Федір Талимонович у Булочки, даючи зрозуміти, що поблажки скінчилися, і на даний час у кабінеті знаходяться начальник автоколони і простий шофер.
- Хочу в інститут, автодорожній, - проскиглив Булочка.
- Хочеш - поступай, - зверхньо кинув через губу Федір Талимонович.
- Якби направлення, - несміливо натякав Булочка. - Так, кажуть, легше поступати...
- Направлення, кажеш, - потер Федір Талимонович долоні. - Та знову будеш начальство на дорогах обганяти, раздолбай ти...
І, використавши свій давно очікуваний шанс, виказав Федір Талимонович Булочці все, що хотів, а вже що виматюкав, то таких матюків за свій вік, мабуть, нікому не ввігнув.
Булочка стояв, потупивши голову, м'яв картуза, шморгав довгим носом та гугнявив, що задумався, не помітив Федора Талимоновича на трасі, і взагалі, скрізь був неправий.
В кінці промови Федір Талимонович сів за стіл і дав секретарці наказ виписати Булочці направлення до інституту - змовчав же Булочка, то хай і надалі мовчить, навіщо зайві клопоти, ліпше підписати мирний договір, прийняти капітуляцію супротивника з належним милосердям.
Булочка подякував і вийшов з кабінету.
На небі не було жодної хмаринки, тільки сонце весело підморгувало крізь віконне скло, немов спокусливе личко Марії Петрівни.
Тим більше несподіваним виявився для Федора Талимоновича грім серед того ясного неба, який прозвучав наступного ранку.
- Мать вашу, раздолбаї... - звично почав Федір Талимонович ранок, вийшовши на конторський ганок.
"Раздолбаї" не ворухнулися - стояли групками і поодинці хто де, кидали вовкуваті погляди на начальство.
Федір Талимонович ввігнув ще зо три матюки і нерозуміюче замовк, не бачачи біганини та метушні.
"Що за чорт?" - вилаявся подумки.
- Чого вони стоять? - розгублено звернувся Федір Талимонович до головного інженера.
Головний інженер, збитий з пантелику не менше Федора Талимоновича, хотів уже бігти "в народ", виясняти причину. Але його випередили.
- Ми тут колективом ось що постановили, - вийшов з шоферського натовпу Булочка, - доки не буде наведено порядку з розподілом квартир, доти до роботи ніхто не приступить.
У Федора Талимоновича потьмяніло в очах.
"Хамелеон, - якось приречено вилаяв він Булочку, - нащо ж ти вчора перемир'я корчив?"
- Дайош квартири! - гаркнув щосили коваль Шахта і, мабуть, з переляку за таку незвичну для себе в очах Федора Талимоновича роль раптом затяг. - Смє-ело, това-рі-щі, в но-гу!
Шахту зацитькали.
Головний інженер, зачувши, по якій причині страйк, зблід і якось відразу втратив інтерес до життя.
- Хлопці, я ж тридцять років з вами, - тільки й пролепетав.
- А хоч би й сорок, а трудовий народ зобиджають! - гукнув слюсар Немиченко.
- Ми до вашої квартири, Полікарповичу, - звернувся до головного інженера Булочка, - діла не маємо. Ми за справедливість стоїмо.
Інженер вдячно глянув на Михайла, чим в очах Федора Талимоновича відразу здобув репутацію ненадійної, боягузливої людини, простої, нікому не потрібної нікчеми.
- Так значить, бунт? - оговтавшись, видавив із себе Федір Талимонович.
Водії мовчали.
- На Соловки захотіли? - крикнув, розпалюючись, по старій звичці Федір Талимонович. - Я вам влаштую!...
- Не лякайте, - різко перебив Федора Талимоновича Булочка, - лякані. Досить, накерувалися, тепер наша черга. Замість того, щоб пирхати надаремно, верніть краще квартиру людям.
- Яку ще тобі квартиру? - визвірився Пилипчук.
- Оту, лісову, - з дитячою невинність роз'яснив Булочка.
І Федір Талимонович не витерпів, розкрив рота і вивернув з нього вперемішку з сотнями матюків суцільні прокляття для Булочки і його "посіпак".
- Як молодиць на моїх очах по лісах катав, то я мовчав! - ревів Федір Талимонович. - А це язик розсвербівся, сучий ти син, мать твою?!...
Булочка хтиво усміхнувся, щось шепнув до стоячих від нього неподалік людей і пішов до майстерень. Люди, не зважаючи на промову з конторського ганку, теж почали розходитись. Але не по роботах, а грати в карти та доміно.
Ця акція зовсім вивела з себе Федора Талимоновича. Він кинувся був до слюсаря Немиченка, що проходив мимо, вхопив того за барки, трусонув щосили, прошипів, бризкаючи слиною непокірному слюсарю в лице:
- Назад, на роботу, раздолбай ти...
Слюсар криво усміхнувся, відірвав Пилипчукові руки від своїх грудей.
- Поцілуйте мене в сраку, - кинув Федору Талимоновичу межи очі.
Для Федора Талимоновича потьмянів світ - такої образи він ще не знав.
- Ах ти ж... - і рукою Пилипчук на Немиченка замахнувся.
- Не треба, Талимоновичу, - вхопив за ту руку головний інженер, - не треба.
- Ви гляньте, цей політичний труп ще й руки піднімає! - поляскотів по дорозі до майстерень Немиченко.
"Звідки ця п'яниця таких слів набралася - політичний труп?" - тільки й зумів, що здивуватися, Федір Талимонович, і опустив руку.
З величезним зусиллям волі Федір Талимонович опанував себе, повернувся до кабінету і негайно зібрав нараду підопічних йому керівників.
- Що робити будемо? - запитав.
Керівники мовчали, втупивши очі в підлогу.
Федір Талимонович почав піднімати їх на відповідь поодинці, але нічого путнього так і не почув.
Розсердився.
- Мать вашу, раздолбаї! - звично почав.
Аж тут механік Плахотнюк - Федір Талимонович і згадував всього-то раз на рік, що в нього такий працює - раптом підвівся і:
- Ви не кричіть, Талимоновичу, - мовив, - а то ви ніби не керівник, а мішок з матюками. Ви поверніть ту квартиру, що райкому перепили, і люди працюватимуть.
Федір Талимонович ошелешено замовк.
- Кому повернути? - перепитав наразі. - Тобі? - тицьнув волохатим пальцем у Плахотнюка.
- У мене є, - заперечив той. - Людям поверніть.
- Геть! - гепнув Федір Талимонович об стіл рукою, аж крайній телефон зіскочив долі. - Геть усі, прихвосні, посіпаки! Та з вами не працювати, з вами повіситись можна! Позбирав на свою голову, попригрівав гадюк на грудях! Геть, мать вашу!...
Керівництво поспішно і з полегшенням покинуло кабінет.
Федір Талимонович впав у прострацію і, не піднімаючись, не знаючи, що робити, просидів у кріслі з півгодини. Прострацію розвіяв телефонний дзвінок.
- Райком, - прогуло у трубці. - Що там у вас, Талимоновичу? Кажуть, страйк?
- Та... - зам'явся Федір Талимонович. - Доперебудовувалися! - раптом зігнав злість на існуючій лінії партії.
- Я вас не розумію, Федоре Талимоновичу, - знову загуло в трубці. - Ви на що натякаєте? При чому тут перебудова, як ви розвалили ввірену вам справу?!
Федір Талимонович знітився.
З трубки навздогін за гарною лайкою пішли рекомендації, завершені невеселою для Пилипчука фразою:
- Розбирайтеся там на місці, ставте людей до роботи, а то доведеться розпрощатися з кріслом.
І, мов вибачаючись, трубка добавила:
- Такі часи, ви вже зрозумійте.
(Продовження буде).
