Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44367
Рецензій: 86701

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

НеВконтакті

© ВЛАДИСЛАВА, 13-07-2014

Я сиділа біля монітора і плакала. Як вона могла? За що моя найкраща подруга видалила мене зі списку своїх друзів Вконтакті? Хіба я її чимось образила?  Чи тому, що вона живе у столиці, має круту роботу і у неї все ОК, Віка вирішила, що чимось краща за мене?
А потім, коли сльози скінчилися, в мені щось здичавіло. Я щось блокувала, видаляла, катуючи клавіатуру і мишку. Старенька машина не встигала виконувати усі мої забаганки, і зависала, аж доки не з'явився синій екран смерті.
Злість керувала мною і протягом наступного місяця, коли я робила капітальну реконструкцію свого життя. Вона змусила мене покинути позбавлену будь-яких перспектив роботу, залишити тісну батьківську квартирку і майже насильно виштовхала до столиці.
У місті, котре усім провінціалам здається раєм на землі, насправді не було нічого райського. Столиця не викладає перед тобою усе на тарілочці із золотим обідком. Їж, не обляпайся. Шалений потік транспорту, височенні будівлі і холодні погляди перехожих. Мовляв, знаємо ми таких шукачів щастя. А чи буде вам Київ по зубах?
Переважна більшість тих, хто ось так тікає до столиці, прагне комусь щось довести. Я була не винятком. Віка розірвала нашу дружбу, коли у мене були не найкращі часи, коли мене прикрутило з усіх сторін. Хто-хто, а я цього не пробачаю. Мені хотілося знищити ворога на його ж території, показати,  хто з нас насправді the best.
Місцем дислокації я обрала туристичний бізнес, сферу, в якій досягла певних висот Вікуся. Але я не мала досвіду, а, отже, апріорі, не могла одразу розраховувати на гарну посаду. Проте, я завжди знала, що з кожного правила є винятки. А якщо я стану одним з них?
Люди, котрі бояться починати з низів, ніколи не досягнуть бажаного підйому. Я пробувала, помилялася, але не відступала. Мене гнали з одних дверей, а я стукала в інші, а іноді просто заходила без стуку, пролазила в необачно залишену без нагляду шпарину. І так до безкінечності.
На роботі проводила по десять – дванадцять годин, а до гуртожитку поверталася пізньої ночі, коли місяць скидався на розпечену сковорідку, а голодний шлунок вигравав собачий вальс, потрапляючи не в усі ноти.
У кімнаті з холодними батареями і підсліпуватою настільною лампою, намотуючи на виделку Мівіну, я уявляла райдужне майбутнє, приміряючи на себе корону тріумфатора.

Кімната в гуртожитку не відразу перетворилася на власну трьохкімнатну квартиру, у гаманці не одразу з’явилася пачка кредитних карток, а у кишені – ключі від новенького Мерса. Моє фото потрапило не тільки на імпровізовану дошку пошани, але й на шпальти кількох місцевих газет. І коли говорять про успішну молоду бізнес-леді, то згадують мене, а не Вікусю.
Ми з Вікою уже порівнялися, я давно її обігнала, вирвалася вперед. Між нами утворилася неймовірно довга дистанція, її вже й не видно на моїй біговій доріжці, а я все біжу. І тепер підкорюю нову, зовсім іншу вершину. Побачивши у місті Вікусю під ручку із справжнім красенем, я відчула, що мушу його мати.
Стас не одразу впав до моїх ніг. Це було найцікавіше, але й найважче з усіх завдань. Підкорити, зламати його волю. Коли ж я нарешті його приручила, він одразу став наче одяг, котрий безнадійно вийшов з моди. Але ти виклав за нього кругленьку суму і не можеш просто так викинути. Душу гріли тільки згадки про фінальну частину мого плану. Коли Стас скаже Вікусі, що розлюбив її і йде до мене, мій тріумф нарешті буде повним.
Все було наперед сплановано.  У кожного плану був один, а то й два запасних варіанти. Єдиною випадковістю у тій історії стала наша з Вікусею зустріч у кафе на мальовничому узбережжі Дніпра. Побачивши мене, вона зобразила радість. Гарно зіграла, натурально. У мене не було причин не підіграти.
Звичні запитання «що?» та «як?» задавали спокійний тон розмови. Коли ж ми почали пригадувати минуле і Вікуся стала співати оди нашій дружбі, я, ніби випадково, згадала факт, який так круто змінив моє життя.
Вікуся зробила круглі очі.
- Ти що, я б ніколи не видалила тебе зі списку своїх друзів! Це все вірус. Він дізнався мої паролі і  наробив багато шкоді. Коли ми його виловили, я надіслала тобі нове запрошення. Але ти не відгукнулася.
Так,  я зненавиділа тут соціальну мережу і більше туди не потикалася.
Вікуся ще довго розповідала, що зробив з її комп’ютером лиходій-троян, а я не розуміла, що мені робити: не довіряти її словам, сміятися чи, може, відчувати сором?
- Я часто про тебе згадувала. І сумувала, - її останні слова і щира посмішка мене обеззброїли, поклали на лопатки.
І тут, за законами мелодрами, прийшла смс-ка від Стаса. «Я більше так не можу. Не можу без тебе. Сьогодні ж поговорю з Вікою і все владнаю».
Не знаю, певно, я зблідла або позеленіла, бо Вікуся стурбовано запитала:
- Якісь проблеми?
- Жодних, - швидко підводячись, на ходу випалила я. – Просто мені потрібно подзвонити.
Як на зло, негідник вимкнув телефон, або він у нього просто розрядився. Стас завжди такий розсіяний. А я мусила негайно з ним зв’язатися. Щойно я повернула собі подругу, але якщо цей дурень не візьме слухавку, моя невчасна помста все зіпсує.
Помішуючи соломинкою коктейль, Вікуся махає мені рукою. Я посміхаюся у відповідь. «Ну ж бо, відповідай, відповідай! – кричу, безпорадно тиснучи на клавіші мобільного. – Відповідай!»



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Віктор, 11-03-2015

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анатолій Азін, 16-07-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 16-07-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Рита Дзиґар, 15-07-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Анізія, 15-07-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 14-07-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Viktoria Jichova, 13-07-2014
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.45233201980591 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …
Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …