У житті трапляються такі періоди, коли ти носишся зі своєю любов’ю, її надміром, як торговий агент чи свідок Єгови. Напарюєш її чи не кожній зустрічній, ходиш по квартирах.
- Пані, подивіться на це серце, подивіться, який це витривалий м’яз. Його дірявили, рвали а воно і далі б’ється рівно. Перевірте за годинником, перевірте. Ідеально! Не серце, а метроном. А ви знаєте, наскільки ніжним воно може бути? Пані, візьміть його до рук, не бійтеся. Відчуваєте його внутрішню силу? Воно вміє любити так само рівно і безперервно як і скорочуватися. Жодних аритмій. Подумайте добре, пані.
- Вибачте, але я боюся, що воно вийде з ладу одразу по закінченню гарантійного терміну.
- Ні-ні, пані, запевняю вас, воно здатне битися тільки для вас добрячих півсотні років.
- Дякую, але ні. Я не можу на це зважитися.
- Окей, мем...
І кожна – ввічлива чи не дуже – відмова всього лише веде тебе до наступних дверей.
А буває так, що на тебе нападає голод любові. І ти шнириш вулицями, заглядаєш у вітрини, вглядаєшся в обличчя, зазираєш у поштові скриньки. Мало не в смітниках риєшся у пошуках любові. Бо в тобі її немає. Бо не від тебе вона береться. І краще – поки не двинув коні від знелюбовлення – піти по неї до Того, хто робить усю любов на світі.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design