(Фрагмент) Передчасно посивіла мати сиділа під хатою на ослоні і слухала зорі. Ніч справляла бал. Хата лякала жінку пусткою і самотою, а тут вона не сама. Тут сад, місяць, зорі, сонні квіти і голосистий цвіркун.
- Сину, сину… Як же без тебе жити? – прошепотіли пересохлі вуста, і ніч прийняла материне зітхання.
Сивина мерехтіла холодним сріблом, а чорний смуток виплаканих до дна очей виливався рікою в безодню ночі...
