РОЗДІЛ 8
РІДНЯ ПО КРОВІ
Зак наступав із серією низьких ударів. Дзирт намагався швидко ухилятись і втримувати рівновагу, але новий сильний удар приходив з кожним його кроком, і він був змушений виключно захищатись. Тож найчастіше руків’я зброї Дзирта опинялися до Закнафейна ближче, ніж леза.
Зак пригнувся і завдав низького удару, намагаючись прорвати захист Дзирта.
Дзирт спритно схрестив свої скімітари, але мусив тут же кинутись вперед, аби відбити ще одну таку ж блискавичну атаку. Дзирт знав, що спіймався, тому цілком очікував наступної атаки, коли Зак переніс вагу свого тіла на відставлену назад ногу і пірнув вперед, вістря обох мечів спрямовані Дзирту в пояс.
Дзирт вилаявся про себе і низько схрестив скімітари, прагнучи спіймати леза мечів учителя утвореним клином. Несподівана ідея прийшла в голову Дзирта, він завагався, коли перехоплював мечі Зака і замість того відстрибнув в сторону, отримавши болісний удар по внутрішній стороні стегна. Розчарований, він кинув обидва скімітари на підлогу.
Зак також відстрибнув назад. Він тримав обидва мечі обабіч тіла і виглядав щиро збентеженим.
- Ти не мав пропустити такий удар! – твердо сказав він.
- Так відбивати удар не можна! – відповів Дзирт.
Чекаючи подальших пояснень, Зак поставив вістря меча на підлогу і обіперся на зброю. В минулі роки йому траплялось поранити, а то навіть і вбити учня за таку демонстративну непокору.
- Низький перехрест відбиває удар, але з якою метою? – продовжував Дзирт. - Вістря мечів опиняються надто низько для будь-якої вдалої атаки, а супротивник легко може вивільнити мечі.
- Але ти б відбив мій удар.
- Тільки щоб отримати новий, - не заспокоювався Дзирт. – Найбільша вигода, яку я можу отримати з низького перехресту, це те ж становище, що й перед тим.
- Так… - погодився Зак, не розуміючи, чому учню так не подобається прийом.
- Згадай свій власний урок! – наполягав Дзирт. – Кожен рух повинен приносити перевагу над супротивником, ти так мене навчав, але я не бачу жодної переваги у блоку низьким перехрестом.
- Ти згадав тільки частину уроку для власної ж вигоди, - гаркнув Зак, тепер він по-справжньому розізлився. – Закінчуй фразу, або не говори про неї взагалі! Кожен рух повинен приносити перевагу або усувати невигоду: низький перехрест відбиває подвійний низький удар, а твій супротивник вже отримав перевагу, якщо наважився на такий маневр! Повернутися в те ж становище, що перед тим, це теж успіх на той момент.
- Так відбивати удар не можна! – вперто повторив Дзирт.
- Підніми зброю, - гаркнув на нього Зак, загрозливо крокуючи вперед. Дзирт завагався, але Зак наступав з мечами напоготові.
Дзирт підбіг навприсядки і вхопив скімітари. Він випрямився, готовий зустріти наступ, але не знав, чи це буде урок, чи справжня атака.
Майстер зброї шалено напосідав, завдаючи поріз за порізом і змушуючи Дзирта задкувати колами. Дзирт захищався досить добре і почав помічати надто знайому схему атак Зака – удари ставали все нижчі й нижчі, знову примушуючи Дзирта тримати зброю так, що руків’я опинялося вище леза.
Дзирт розумів, що Зак намагається довести свою правоту діями, а не словами. Однак, дивлячись на його розлючене обличчя, Дзирт запитував себе, як далеко майстер зброї може в цьому зайти. Якщо Зак знову доведе свою правоту, то й цього разу вдарить його в ногу? Чи може, тепер цілитиметься в серце? Зак вдарив дуже високо, потім дуже низько, Дзирт напружився і випрямився.
- Подвійний удар знизу! – прогарчав майстер зброї, і його мечі пірнули вниз і вперед.
Дзирт був до цього готовий. Самовдоволено посміхаючись, він низько схрестив скімітари і почув дзенькіт сталі, коли вони зіткнулися з мечами. Далі Дзирт спробував прийняти удар лише на один скімітар, сподіваючись так відбити обидва мечі Зака. Вивільнивши таким чином інший скімітар з блоку, він спробував завдати хитрого удару у відповідь.
Як тільки Дзирт відвів одну руку, Зак розгадав ту хитрість, якої він і чекав від Дзирта. Він опустив на підлогу вістря меча, що був ближче до руків’я єдиного скімітара, яким учень сподівався заблокувати удар, і Дзирт, намагаючись втримати достатній опір і баланс по всій довжині леза, втратив рівновагу. Дзирт був достатньо спритним, аби втриматися на ногах, хоча кісточки пальців вже ковзнули по підлозі. Він все ще вірив, що Зак спіймався в його пастку і що йому вдасться завершити свій маневр. Дзирт зробив короткий крок вперед, аби повністю відновити рівновагу.
Майстер зброї пригнувся майже до самої підлоги, пройшовши прямо під замахом скімітару Дзирта і різко розвернувся, вдаривши п’яткою в важкому черевику прямо в незахищену підколінну ямку Дзирта. Перед тим як Дзирт встиг зрозуміти, що відбулося, він вже простягся на спині.
Зак різко зупинився. Перш ніж Дзирт почав розуміти сенс такого приголомшливого маневру, майстер зброї вже стояв над ним, і вістря Закового меча болісно прокреслювало тонку криваву смугу на його шиї.
- Маєш що сказати? – прогарчав Зак.
- Так відбивати удар не можна.
Зак раптом лунко розреготався. Він кинув меч на підлогу і нахилився, піднімаючи свого молодого впертого учня на ноги. Пересміявшись, Зак відштовхнув його від себе на відстань витягнутої руки і уважно вдивився в фіолетові очі Дзирта. Зак подивувався тому, як Дзирт тримається, як звично тримає скімітари, так ніби це продовження його рук. Минуло лише кілька місяців навчання, але Дзирт вже вправно володів майже кожним типом зброї з усього арсеналу Дому До’Урден.
А ці скімітари, улюблена зброя Дзирта, з плавно загнутими лезами ідеально відображали запаморочливий і граційний стиль бою молодого воїна. Зі скімітарами в руках цей молодий дроу, ще майже дитя, міг перемогти половину Академії, і мурашки пробігли в Зака по спині, коли він уявив, яким чудовим бійцем стане Дзирт через роки тренувань.
Не лише його фізичні здібності та потенціал змусили Зака зупинитись на мить і вдивитися в нього, ні. Зак вже зрозумів, що характер Дзирта дуже відрізнявся від характеру будь-якого іншого дроу, він володів невинною душею, позбавленою злоби. Зак не міг побороти почуття гордості, яке зароджувалося в ньому, коли він дивився на Дзирта. У всіх відношеннях молодий дроу володів тими ж моральними принципами (вже сам факт наявності останніх був надто незвичний для Мензоберранзану), що й Зак.
Дзирт вже також помітив зв'язок, хоча він ще не встиг зрозуміти, яким унікальним був в лихому світі дроу їхній з Заком світогляд. Він розумів, що «дядько Зак» відрізняється від будь-якого іншого темного ельфа, хоч коло його знайомих включало лише родину і кілька десятків воїнів дому. Безперечно, Зак дуже відрізнявся від Брізи, найстаршої сестри Дзирта, з її ревною та сліпою вірою в таємничу Ллос. І безперечно, Зак відрізнявся від Матері Меліс, мами Дзирта, що за всі роки не сказала йому жодного слова, лише накази.
Закові посмішки далеко не завжди були злорадством. Він був першим дроу, зі знайомих Дзирту, що був задоволений своїм становищем в житті. Зак був першим дроу, чий сміх будь-коли чув Дзирт.
- Гарна спроба! – визнав Зак, коментуючи невдалий маневр Дзирта.
- В реальній бійці я був би вже мертвий, - відповів Дзирт.
- Звісно, - сказав Зак. – Саме тому ми тренуємось. План був гарним, координація бездоганна. Але ситуація непідходяща. Все-таки я визнаю, що це була гарна спроба!
- Ти чекав цього, - сказав учень.
Зак всміхнувся і кивнув:
- Звісно, чекав, бо я вже бачив спробу такого маневру в іншого учня.
- Проти тебе? – запитав Дзирт, відчуваючи себе куди менш особливим тепер, коли знав, що його власні прийоми не такі вже й унікальні.
- Майже, - підморгнув Зак. – Я бачив його з такого ж кута, як і ти, з тим же результатом!
Обличчя Дзирта знову просяяло.
- Ми думаємо однаково! – завважив він.
- Це так, - мовив Зак, - але мої знання зросли за чотири століття практики, тим часом як ти залишив позаду не так вже й багато років. Повір, мій нетерплячий учню, нижній перехрест – це вірна тактика!
- Мабуть, - відповів Дзирт.
Зак втримав посмішку.
- Коли ти знайдеш кращий прийом, ми його випробуємо. А до того часу вір моєму слову. Я тренував стількох воїнів, що не можу й порахувати, усю армію Дому До’Урден, і вдесятеро більше, коли був наставником в Мелі-Магтірі. Я навчав Різзена, усіх твоїх сестер і обох братів.
- Обох?
- Я… - Зак зупинився і здивовано глянув на Дзирта. – Я бачу… - сказав він за мить. – Вони не вважали за потрібне тобі сказати!
Зак не знав, чи повинен розповідати Дзирту правду. Він дуже сумнівався, що Матір Меліс це взагалі турбує, вона не розповіла про це Дзирту просто тому, що не вважала історію смерті Нальфейна вартою згадки.
- Так, обох! – вирішив пояснити Зак. – Коли ти народився, в тебе було двоє братів: Дайнін, якого ти знаєш, і старший, Нальфейн, досить сильний маг. Нальфейн був убитий тієї ж ночі, коли ти народився.
- Він бився з дворфами, чи зі злими гномами? – вигукнув Дзирт, схожий зараз на здивовану дитину, якій збираються розказати страшну казку перед сном. – Може він захищав місто від лихих загарбників чи бродячих монстрів?
Зак ще не встиг звикнути до перекручених уявлень і невинності Дзирта.
«Я похороню його в брехні», - подумав він, а Дзирту сказав:
- Ні.
- Значить, його убив ще більш страшний ворог? – наполягав Дзирт. – Злі ельфи з поверхні?
- Він помер від руки дроу! – виплюнув Зак, іскри захвату в очах Дзирта пригасли. Хлопець відкинувся на спинку стільця, розмірковуючи, як таке могло статись, і Заку було боляче дивитися на розчарування, написане на його обличчі.
- Війна з іншим містом? – запитав Дзирт похмуро. – Я не знав…
Зак облишив розмову й на цьому. Він розвернувся і попрямував до своєї кімнати. Нехай Меліс або хтось з її свити зруйнує наївну логіку Дзирта. Хлопець втримався від подальших питань, зрозумівши, що розмова, як і урок, вже завершена. Також він зрозумів – щойно в розмову просочилось щось дуже важливе.
Майстер зброї тренувався з Дзиртом довгими годинами, дні складалися в тижні, тижні в місяці. Час не мав жодного значення, вони бились, аж поки не падали від виснаження, і знову повертались до тренувань так швидко, як могли.
За три роки, коли Дзирту виповнилось дев’ятнадцять, він вже міг витримувати кількагодинні поєдинки, часто навіть переходячи в наступ.
Зак насолоджувався цим часом. Вперше за багато років він зустрів когось, хто невдовзі міг стати йому рівнею. Вперше за все його життя, сміх супроводжував дзвін адамантитової зброї в цій кімнаті.
Він спостерігав, як Дзирт росте, стає високим і струнким, уважним, наполегливим і розумним. Наставникам Академії буде складно загнати його в глухий кут, навіть в перший рік!
Але Зак проймався страхом, як тільки думав про принципи Академії, правила життя в світі дроу і те, що вони можуть зробити з його талановитим учнем. Про те, як вони можуть знищити усмішку в цих фіолетових очах.
Нагадування про світ дроу, що лежав за стінами тренувального залу, прийшло одного дня у вигляді Матері Меліс.
- Звертайся до неї з належною повагою, - застеріг Дзирта Зак, коли Майя оголосила про прихід верховної матері. Майстер зброї завбачливо вийшов на декілька кроків вперед, щоб привітати її особисто.
- Мої вітання, Верховна Матір, - проказав він, низько вклонившись. – Чим я заслужив таку честь тебе бачити?
Матір Меліс посміялась над ним, добре розуміючи його справжні емоції.
- Вже так багато часу ти провів з моїм сином тут, - сказала вона. – Я прийшла подивитись на його успіхи.
- Він гарний боєць, - запевнив її Зак.
- Мусить бути, - пробурмотіла Меліс. – Всього за рік він піде в Академію.
Зак звузив очі, почувши сумнів в її словах, і мовив жорстко:
- В Академії ніколи не бачили кращого мечника.
Верховна матір відійшла від нього і стала перед Дзиртом.
- Я сумніваюсь не в твоїй майстерності зі зброєю, - сказала вона йому і хитро покосилась на Зака, проказуючи наступні слова. – Це в твоїй крові. Є інші якості, що роблять дроу воїном, і вони в його серці. Якості справжнього воїна!
Дзирт не знав, як реагувати на це. Він бачив її лише декілька разів за останні три роки, і за цей час вона не сказала йому ні слова.
Зак бачив збентеження на обличчі учня, і боявся, що хлопець бовкне щось не те – цього Матір Меліс явно добивалась. В такому разі вона матиме причину заборонити йому навчати хлопця, принизити Зака і віддати Дзирта Дайніну чи іншому холоднокровному вбивці. Зак був найкращим вчителем воїнської майстерності, але тепер, коли Дзирт навчився користуватися зброєю, Меліс хотіла змусити його серце затвердіти.
Зак не міг цього дозволити, він надто дорожив часом, проведеним із Дзиртом. Він вийняв мечі з багато прикрашених піхов і рушив вперед, прогарчавши: «Покажи їй, молодий воїне!»
Очі Дзирта дико запалали, коли він помітив оскаженілого вчителя. Скімітари з’явилися в його руках неймовірно швидко, так, ніби він зробив це силою думки.
І це було дуже вчасно, бо Зак кинувся на Дзирта з шаленством, якого молодий дроу досі на бачив, навіть тоді, коли Зак доводив йому користь низького перехресту. Іскри летіли від зіткнень меча з скімітаром, і Дзирт зрозумів, що задкує, а руки вже болять від шаленого натиску важких ударів.
- Що ти… - тільки й зміг вимовити Дзирт.
- Покажи їй, - знову прогарчав Зак, завдаючи удару за ударом. Дзирт ледве ухилився від меча, що напевне його б убив. Все ще збентежений, він тільки встигав захищатись. Зак відвів вбік один скімітар Дзирта, потім інший, змусивши його широко розвести руки, і використав несподівану зброю, викинувши вперед ногу і гепнувши Дзирта п’ятою в ніс.
Дзирт почув хрускіт хряща, а потім відчув, як тепла кров хлинула на шкіру. Він впав і покотився, намагаючись опинитись якнайдалі від скаженого супротивника і повернути собі чисту свідомість. Стоячи на колінах, він побачив Зака – той був вже неподалік і швидко наближався.
- Покажи їй! – ревів Зак, чеканячи кожен крок.
Язики фіолетового нешкідливого вогню огорнули тіло Дзирта і перетворили його в ще кращу мішень. Він відреагував на це єдиним, що міг зараз зробити, і викликав сферу темряви на себе і Зака. Відгадавши наступний рух майстра зброї, Дзирт перевернувся на живіт і відповз вбік, мудро тримаючи голову якнайнижче.
Щойно темрява вкрила його, Зак швидко злевітував на десять футів над підлогою і перелетів через кулю, опускаючи леза мечів на рівень лиця Дзирта.
Дзирт з’явився з іншого боку сфери і озирнувшись, побачив лише Закові гомілки. Йому не треба було бачити більше нічого, щоб розгадати смертельний сліпий маневр майстра зброї. Зак розрубає його навпіл, якщо Дзирту не вдасться зануритись в темряву.
Збентеження змінилося гнівом. Коли Зак спустився і оббіг сферу темряви, Дзирт дозволив цьому гніву вести себе в битві. Він розвернувся в піруеті прямо перед Заком, один скімітар описав граційну широку дугу, другий пішов прямо вперед в обманному ударі.
Зак ухилився від першого удару і відбив другий лівим мечем.
Але Дзирт ще не завершив. Він виконав скімітаром серію коротких обманних ударів, змушуючи Зака відступити щонайменше на десяток кроків і зануритись в магічну темряву. Тепер вони мусили покладатись лише на свої неймовірно загострені відчуття – на слух та інстинкти. Заку вже вдалось відновити рівновагу, але Дзирт негайно пустив в хід власні ноги, завдаючи ударів, наскільки міг поєднувати їх з ударами скімітарів. Одна нога навіть пробила захист майстра зброї, вибивши тяжкий видих з Закових легень.
Вони знову з’явились з іншого боку сфери темряви, і Зак тепер теж був огорнутий магічним вогнем. Майстру зброї стало зле від вигляду перекошеного люттю обличчя молодого учня, але Зак розумів, що ні він, ні Дзирт, не мають зараз іншого вибору. Ця сутичка не буде гарною, вона буде реальною. Поступово Зак сповільнив свій ритм, тепер тільки захищаючись і дозволяючи Дзирту, що аж палав від гніву, виснажити самого себе.
Але молодий дроу все наносив удари, невпинно і невтомно. Наставник заманював його, показуючи обманні дірки в своїй обороні, і Дзирт завжди реагував ударом скімітара або поштовхом ноги.
Матір Меліс спостерігала за спектаклем мовчки. Вона не могла заперечити підготовки, яку Зак дав її сину, Дзирт вже був більш ніж готовий (фізично) до справжньої битви. Але Зак знав, що для Матері Меліс бездоганного володіння зброєю буде мало. Він збирався тримати Меліс подалі від Дзирта якомога довше. Їй явно не сподобалися б погляди сина.
Зак бачив, що Дзирт вже втомився, хоча і розумів, що ця втома частково награна.
«Цього буде досить», - вирішив він і несподівано вивернув лікоть назад, рука описала широку дугу, так, ніби він намагався втримати рівновагу, і в обороні відкрилась діра, якою Дзирт не міг не скористатись.
Очікуваний удар надійшов блискавично, і Зак відреагував коротким навскісним ударом лівого меча, що вибив скімітар з руки Дзирта.
- Ха! – вигукнув Дзирт, він очікував такого руху і негайно розпочав наступний етап свого обманного маневру. Другий скімітар він опустив на плече Зака, неминуче нахиляючись слідом за своєю зброєю.
Щойно Дзирт замахнувся, Зак уже був на колінах. Скімітар Дзирта пролетів надто високо, не завдавши жодної шкоди. Зак скочив на ноги і вдарив рукояткою правого меча прямо в обличчя учня. Шокований, Дзирт відстрибнув назад і завмер. Скімітар вилетів у нього з руки, а очі затьмарились.
- Обманний удар в обманному ударі в обманному ударі, - спокійно пояснив Зак.
Дзирт гепнувся на підлогу, непритомний. Матір Меліс схвально кивнула, коли Зак підійшов до неї.
- Він готовий до Академії, - зауважила вона.
Зак кисло скривися і промовчав.
- Віерна вже там, - продовжувала Меліс, - вона стане наставницею Арак-Тініліту, Школи Ллос. Це велика честь.
Дім До’Урден зараз просто на лаврах, Зак знав, і був достатньо розумним, аби промовчати.
- Дайнін теж скоро покине дім, - сказала верховна матір.
Зак був здивований. Відразу двоє дітей – наставники в Академії, та ще й одночасно?
- Напевно, ти мала багато роботи, щоб заради тебе пішли на такий компроміс, - насмілився зауважити він.
- Послуга за послугу, - посміхнулась Матір Меліс.
- Задля чого? – запитав Зак. – Щоб захистити Дзирта?
Меліс голосно розреготалась:
- Судячи з того, що я щойно побачила, Дзирт імовірніше захистить їх обох!
Зак закусив губу. Дайнін все ще був вдвічі кращим воїном, ніж Дзирт, і вдесятеро більш безсердечним убивцею. Зак знав, що в Меліс є інші причини.
- В найближчі два десятиліття три з восьми перших домів будуть представлені в Академії щонайменше чотирма дітьми кожен, - зізналась Меліс. – Син Матері Бенр піде в Академію тоді ж, коли й Дзирт.
- Тож такі в тебе мотиви, - сказав Зак. – Цікаво, як високо видереться Дім До’Урден під керівництвом Матері Меліс?
- Сарказм коштуватиме тобі язика, - застерегла верховна матір. – Ми були б повними дурнями, якби впустили таку можливість дізнатися більше про наших суперників!
- Перші вісім домів, - здивувався Зак. – Будь обережна, Матір Меліс. Не забувай стежити за суперниками з нижчих домів. Колись був такий дім, звався ДеВір і припустився тієї ж помилки.
- Жоден з нижчих домів не атакуватиме нас, - глузливо всміхнулась Меліс. – Ми дев’ятий дім, але ми сильніші, ніж більшість вищих. Ніхто з них не атакуватиме нас, вище є легші мішені.
- Для нашої ж вигоди, - вставив Зак.
- В цьому вся суть, чи не так? – запитала Меліс, зловісна посмішка розтяглась на її обличчі.
Заку не потрібно було відповідати, верховна матір чудово знала його думки з цього приводу. Суть була явно не в цьому.
- Менше розмовляй, і щелепа заживе швидше, - сказав Зак пізніше, залишившись наодинці з Дзиртом.
Дзирт кинув на нього гострий погляд.
Майстер зброї похитав головою.
- Ми стали близькими друзями, - сказав він.
- Я теж так думав, - пробурмотів Дзирт.
- Тоді подумай краще, - гаркнув Зак. – Ти справді віриш, що Матір Меліс сподобається такий близький зв'язок її майстра зброї з її наймолодшим, її цінним сином? Ти дроу, Дзирт До’Урден, дроу благородного походження. У тебе не повинно бути друзів!
Дзирт виструнчився, ніби йому дали ляпас.
- Принаймні, не так відкрито, - поступився Зак, заспокійливо поклавши руку на плече юнака. – Друзі – це твоє слабке місце, не можна допустити такої вразливості, - він зупинився, усвідомивши, що залякує учня. – Що ж, - підсумував він, - зрештою, ми двоє знаємо, хто ми є.
Але чомусь Дзирту здалось, що цього недостатньо.
